Період так званого протекторату Чехії та Моравії був одним із найпохмуріших розділів чеської історії. Під час опору окупації загинуло сто тисяч людей. Крім того, нацисти винищили більшу частину єврейського населення. Окупація 15 березня 1939 року стала великою несподіванкою не лише для мирного населення, а й для урядовців. Більшість військових дій Чехословаччини в той час перемістилася до Словаччини та тодішньої Підкарпатської Русі, або, як вона тоді вже називалася, Карпатської України.
«Це було лише питанням часу, коли німецька політика створить умови для домінування в Центральній Європі навіть шляхом окупації Чехії», — каже історик Павел Земан. Шлях до утворення німецького протекторату почався ще навіть до Мюнхенської угоди.
Окупація принесла арешти, репресії, страти
У сам день окупації, всупереч чіткому наказу, серед чехословацьких солдатів були окремі особи, які намагалися захищатися. «Опір пов’язаний з такими одинаками, як підполковник Йозеф Машін, який хотів організувати оборону рузинських казарм. Коли він дізнався, що є наказ не відбиватися, то навіть казарму хотів підірвати. Але в цьому він залишився самотнім», — описав історик Петр Кура.
Президент Еміл Гаха залишався формальним главою окупованої Чехословаччини. Гітлер вирішив перетворити її у “Протекторат Богемії та Моравії”, і включити до складу Третього рейху. Реальна влада перебувала в руках виконуючого обов’язки рейхпротектора. На самому початку окупації гестапо арештувало соціал-демократів і комуністів, а також німецьких емігрантів. Згодом були закриті чеські університети й почалися репресії.
Далі пішли страти. Серед перших розстріляних за директивою «особливого режиму» (тобто без суду) у листопаді 1939 року були студентські чиновники після похорону Яна Оплетала, який став черговим виступом проти окупаційної влади.
Під час нацистського протекторату в країні було страчено щонайменше 8200 осіб, 70 тисяч чеських євреїв загинули в концтаборах і таборах смерті, а ще 3400 осіб померли на примусових роботах у Німеччині. Біля 5 тисяч ромів та синті були депортовані або загинули, зокрема у концентраційному таборі Лети. Жертвами нацистського терору ставали навіть цілі села, найвідоміші серед них — Лідіце та Лежаки.
Бурхлива середина березня
На початку 1939 року тиск Німеччини та Угорщини на Чехословаччину посилився. У січні на демаркаційній лінії подекуди виникали прикордонні перестрілки та бої, наприклад, у Мукачеві. Та у березні події набули стрімкого оберту. У Братиславі словацький парламент 14 березня проголосив незалежність. Та південна частина новоствореної прогітлерівської “Словацької Держави” вже раніше перейшла до гортистської Угорщини. Угорські війська перетнули демаркаційну лінію Ужгород – Мукачево – Севлюш (нині Виноградів), а Угорщина надіслала чехословацькому уряду ультиматум із вимогою негайного відступу з цієї території. На кордонах Чехії та Моравії було зосереджено 200 тисяч німецьких солдатів, і розвідка вже заздалегідь попереджала про майбутню окупацію.
Чеські землі були окуповані в середині березня. Спротив німцям чинила по суті тільки рота кулеметників у Чаянкових казармах у моравському містечку Містек.
Бої під Карпатами
Була окупована Угорщиною і східна частина республіки — Підкарпатська Русь. Там, в околицях Мукачева, вже ще від січня відбувалися перестрілки між чехословацькими підрозділами та угорськими військами, а бої тривали аж до 18 березня. Карпатська Україна з листопада 1938 року мала певну автономію і навіть власний уряд у Хусті під головуванням священника Августина Волошина, своє оборонне формування — Карпатську Січ. До Сойму Карпатської України 12 лютого 1939 року було переважною кількістю голосів обране Українське Національне Об’єднання (УНО). Однак у краї, практично оточеному недружніми державами, панували внутрішні політичні та суспільні чвари, відчувався передвоєнний хаос і непевність керівництва. Армія молодої держави не встигала належно сформуватися, не мала достатньо зброї, амуніції, їй бракувало дисципліни, вона не завжди зустрічалася із приязним ставленням з боку населення.
Карпатська Січ мала й непорозуміння із гарнізоном чехословацького війська під командуванням міністра внутрішніх справ автономії, генерала Льва Прхали. Виникали сутички за зброю, які кульмінували 13-14 березня 1939 року із десятками загиблих.
Гітлер також хотів продемонструвати своєму тодішньому союзникові Сталіну, що він не збирається підтримувати український самостійницький рух. І замість того, щоб домовитися і спільно боронити край від угорських загарбників, чехословаки й українці піддалися на провокацію смертельної міжусобиці. За деякими даними, за нею стояла діяльність німецького консульства, відкритого у Хусті 9 березня 1939 року. Згодом вишколене 8-тисячне чехословацьке військо з мінімальними втратами змогло покинути край через Румунію, Польщу та Словаччину. Але доля слабоозброєних, недосвічених січовиків, які вступили у нерівний бій за рідну землю з угорськими гонведами на Красному Полі під Хустом, була незаздрісною. Сотні їх були розстріляні на місці або на карпатських перевалах угорськими та польськими військами, чимало активних учасників створення Карпатської України опинилися в угорських тюрмах, таких як мукачівський «Ковнер».
Гаха намагався врятувати, що міг, але безуспішно
«Я вирішив заявити, що з повною довірою віддаю долю чеської нації та держави в руки лідера німецької нації», — заявив президент республіки Еміл Гаха по Чехословацькому радіо 15 березня 1939 року. Він намагався домовитися з лідером Рейху Адольфом Гітлером і зберегти частину незалежності для чеських земель. Гаха залишив Прагу з думкою, що говоритиме з Гітлером головним чином про ситуацію в Словаччині.
Але процес словацької емансипації був використаний лідером Рейху як доказ того, що Чехословацька держава розпадається, і хаосу в Центральній Європі необхідно запобігти військовою окупацією Чехії та Моравії. Гаха прибув до Берліна близько десятої години вечора. Основне засідання почалося лише після півночі 15 березня.
Після вступного слова Гахи, який намагався підняти тему Словаччини, Гітлер взяв слово. Він коротко оголосив йому, що німецька армія перетне чеський кордон о шостій годині ранку і що будь-який опір буде «жорстоко придушений усіма засобами». Однак, якщо Гаха допоможе заспокоїти ситуацію, Гітлер надасть чехам «певну кількість національної свободи». Хоча Гаха зауважував, що він не має засобів вплинути на населення за такий короткий період, йому дали телефон, щоб принаймні повідомити уряд і забезпечити капітуляцію армії.
Німецькі ультиматуми
Тоді йому представили меморандум, яким Гітлер хотів довести, що введення військ було не актом агресії, а результатом угоди. Гаха вагався підписувати, попри великий тиск. Він навіть переніс серцевий напад. Зрештою він поступився й підписав документ, у якому «в інтересах заспокоєння з повною довірою віддає долю чеської нації та чеської землі в руки лідера Німецької імперії».
Окупація почалася за планом – о шостій годині ранку. Протягом дня війська фашистської Німеччини окупували чеські землі. Спроби вберегти від окупації Карпатську Україну проголошенням незалежності були невдалими, Угорське королівство анексувало її. Угорські війська у другій половині березня вступили у “малу війну” навіть із “союзницькими” військами “Словацької Держави”, у результаті якої були приєднані деякі території в околицях Собранців та Великого Березного.
Коли Гаха повернувся з Берліна до восьмої вечора, його вже «вітали» на пероні німецький генерал Еккард фон Ґабленц та інші офіцери Вермахту. Лише під час засідання уряду в Празькому Граді президент дізнався, що Адольф Гітлер уже в Празі.
Протекторат був оголошений Гітлером вже 16 березня. Його формальним головою залишався президент Еміл Гаха, але він та уряд Рудольфа Берана були лише маріонетками в руках діючого Рейхпротектора. Ним став колишній міністр закордонних справ Німеччини Костянтин фон Нойрат.
Окупація Чехословаччини тривала аж до травня 1945 року. Вона завершилася Празьким повстанням та визволенням американськими, румунськими, чехословацькими та радянськими військами.
Читайте також: 75 років тому владу у Чехословаччині захопили комуністи – за допомогою погроз “громадянської війни” та радянської інтервенції
