17 листопада є державним святом Чеської Республіки. Воно відноситься до двох подій в чеській новітній історії. У Чехії цей день відзначається як День боротьби за свободу і демократію. Проте в парламенті є пропозиція змінити назву свята на День боротьби за свободу і демократію та Міжнародний день студента, який також має коріння в чеській історії.
Зараз у більшості чехів і словаків 17 листопада асоціюється з подіями “Оксамитової революції”. Однак дату демонстрації визначили події, що відбулися на п’ятдесят років раніше. Студентські демонстрації в 1989 році почалися зі вшанування Яна Оплетала, смерть якого стала символом нацистського гноблення у протектораті.
Ян Оплетал і антинацистські демонстрації
Перші демонстрації відбулися вже 28 жовтня 1939 року. Лише в Празі взяли участь до 100 тисяч демонстрантів. Проте під час сутичок із натовпом окупанти не соромилися застосувати вогнепальну зброю. В результаті робітника Вацлава Седлачека застрелили, а 15 осіб отримали важкі поранення, серед яких був і студент-медик Ян Оплетал. Його застрелили на вулиці Житній. Його практично відразу прооперували в університетській лікарні на Карловій площі, але він помер 11 листопада від перитоніту. Через чотири дні тисячі студентів відвідали його похорони, які перетворилися на чергову демонстрацію.
Тому тодішній протектор Костянтин фон Нейрат вирішив закрити чеські університети. Нацисти відправили до концтабору 1200 студентів університету. Тоді через заворушення 17 листопада було страчено дев’ятьох керівників студентських організацій. Ця дата була обрана через два роки Міжнародною студентською радою в Лондоні Міжнародним днем студента.
Оксамитова революція
П’ятдесят років по тому відзначення закриття університетів і вшанування пам’яті Яна Оплетала започаткували ланцюг реакцій, які привели до падіння комуністичного режиму. Проте дедалі очевиднішим ставало те, що режим був останнім, а демонстрації 17 листопада 1989 року передував цілий ланцюг подій.
Що передувало 17 листопада 1989 року
Все почалося на початку року під час так званого тижня Палаха. Почалося це зі вшанування пам’яті Яна Палаха 15 січня. Його організували п’ять незалежних рухів – головним чином об’єднання правозахисників та дисидентів Хартія 77, а також Чеські діти, Клуб миру Джона Леннона, Незалежна асоціація миру та Товариство друзів США. Зібрання було розігнано силами “громадської безпеки” (VB) тодішнього режиму. Наступного дня представники незалежних ініціатив на чолі з Вацлавом Гавелом знову спробували покласти квіти до меморіалу на Вацлавській площі, але їх затримали. Наступну стихійну акцію протесту знову розігнали силовики зі Збору національної безпеки (SNB) та дружинники – “Народна міліція” (LM). Однак протести тривали. Вони досягли кульмінації через сім днів, коли кілька сотень людей спробували піти на могилу Яна Палаха у Вшетаті.
Згадці Яна Палаха була присвячена петиція 692-х працівників культури з проханням звільнити Вацлава Гавела. У лютому діячів культури підтримали науковці. Підписи 670 людей закликали до більшої толерантності та більш відкритої політики.
Перед початком літніх канікул 29 червня було опубліковано маніфест “Кілька фраз” з вимогою демократії та свободи. Протягом місяця його підписали 12 тисяч підписантів. Режим відповів на нього кампанією ненависті.
У серпні відбулися нові демонстрації. Цього разу з нагоди річниці вторгнення військ Варшавського договору. Ще одна демонстрація відбулася 28 вересня. Щоразу втручалася Служба громадської безпеки.
На рубежі вересня та жовтня 11 000 громадян Східної Німеччини зібралися біля посольства Федеративної Республіки Німеччина в Празі. Вони хотіли емігрувати до ФРН. Чехословацька влада, зрештою, дозволила всім виїхати спеціальними автобусами і потягами.
28 жовтня на Вацлавській площі відбулася чергова демонстрація, в якій взяли участь близько десяти тисяч осіб. Їх знову розігнали.
Студентська демонстрація 17 листопада
Хронологія подій
16:00 — початок дозволеного зібрання на Албертові
17:00 — студенти вирушають з Албертова на кладовище Славін
18:00 – закінчується дозволений акт вшанування, але студенти йдуть процесією до центру
18:25 — ходу вперше зупиняє поліція на вулиці Вишеградській
18:50 – процесія повертає на вулицю Плавецьку
19:20 — передня частина процесії повертає на Національний проспект
19:35 — передня частина ходи підходить до поліцейського оточення біля Альбатроса
19:40 — полк силовиків Національний проспект біля театру
20:18 — силовики не дають протестувальникам вийти з Національного проспекту
20:25 — на студентів нападають так звані червоні берети
20:45 — кордон від Албатроса починає відштовхувати демонстрацію у бік вулиці Мікуландска
21:10 – правоохоронці витіснили протестувальників з Національного проспекту.
Опис подій 17 листопада 1989 року
Згадка за Яна Оплетала спочатку була запланована представниками незалежних студентів у співпраці з представниками Міської університетської ради Союзу соціалістичної молоді (SSM). Завдяки “комсомольцям” вдалося домовитися про отримання дозволу міської влади на проведення заходу. Але потрібен був компроміс – процесія мала йти не з Албертова на вулицю Оплеталова, а на Вишеград. Комуністи правильно вгадали, що маршрут через Вацлавську площу міг стати приводом для того, щоб поминальна процесія перетворилася на демонстрацію.
Через залучення SSM більшість представників політичної влади не знають, як поставитися до акції. Лише вранці 17 листопада партократи та міністр внутрішніх справ узгоджують форму заходів безпеки. Правоохоронним органам дається суперечливий наказ не допустити студентів до центру Праги, але не використовувати для цього силові засоби.
16:00 – Початок панихиди на Албертові
О четвертій годині дня починається дозволена акція пам’яті на Албертові. Біля 15 тисяч студентів прийшли з транспарантами з антирежимними гаслами: «Хто, якщо не ми? Коли, якщо не зараз?», «Вільна республіка у вільній Європі» та інше.
Найпопулярнішими є виступи тих, хто виступає на підтримку демократії та проти режиму. Бурхливу реакцію викликав і виступ Мартіна Кліми, який порівняв боротьбу з комунізмом із боротьбою проти нацизму.
17:00 – Натовп починає рухатися
Панахида закінчилася о 16:40. Через двадцять хвилин натовп студентів починає рухатися. Поки що затвердженим маршрутом до Вишеграду та цвинтаря Славін, де мають покласти квіти на могилу Карела Гинека Махи. З натовпу, підбадьореного промовами на Албертові, дорогою лунають інші антиурядові гасла: «Вже дзвонить вам край», «Гавела на Град!» чи «Вільні вибори!».
18:00 – Офіційне завершення акції
Приблизно о шостій годині вечора офіційний пам’ятний захід завершився виконанням державного гімну. Проте атмосфера, створена промовами на Альбертовій та антиурядовими гаслами по дорозі на Вишеград, призвела до того, що студенти вирішили піти на вулицю Оплеталова та у напрямку центру
18:25 – Перше зіткнення з підрозділами SNB
Передня частина процесії прибула на Вишеградську вулицю на перехресті з Троїцькою, Бенацькою та На Слупи, де біля ботанічного саду стоїть кордон SNB. Початок ходи на деякий час зупиняється. За кілька хвилин через натиск задніх рядів оточення проривається.
Силовики SNB атакують кийками передню частину ходи, намагаючись не дати їй просунутися далі в центр. Протестувальникам навіть вдалося частково прорвати оточення біля ботанічного саду. Але подальшому їхньому просуванню завадить посилення у вигляді спецпідрозділу Громадської безпеки — VB.
18:50 – вихід процесії на набережну
Коли учасники процесії розуміють, що шлях далі Вишеградською для них закритий, процесія повертає назад і прямує вулицею Плавецькою до сьогоднішньої Рашінової набережної (тоді Набережна Бедржіха Енґлса). Процесія повертає праворуч. Співає «Чехи, ходіть з нами». Продовжує ходу до центру. Люди дорогою доєднувалися.
19:20 — процесія повертає на Національний проспект
Вона йде вздовж набережної приблизно півгодини, поки люди на чолі процесії не пройдуть повз Національний театр до перехрестя з Національним проспектом. Проходячи повз театр, натовп скандує гасла на кшталт «Свобода артистам» або «Свобода культурі». Учасники все ще сподіваються потрапити на Вацлавську площу. Процесія заповнила набережну від Національного театру до площі Палацького.
19:30 — процесія зупиняється біля SNB в центрі Національного проспекту
Силовики розташовуються біля видавництва «Албатрос». Через десять хвилин територія перед поліцейським оточенням була заповнена людьми. Вони скандували антирежимні гасла. Вся територія Національного проспекту від перехрестя з вулицею На Перштині, вулиць Воршілска та Кароліни Свєтле була заповнена людьми.
19:40 — кордон біля Національного театру
Демонстранти більше не можуть виходити з Національного проспекту в бік Національного театру. Єдиним проїздом стає вулиця Мікуландська, але і її незабаром закриває інший підрозділ SNB. Оточені студенти реагують скандуванням гасел: «Ви маєте нас захищати!» або «У нас голі руки!». Значна частина натовпу залишає територію вулицею Мікуландською.
20:18 – закриття останніх виходів з Національного проспекту
Натовп на Національному проспекті порідшав. Для демонстрантів була закрита можливість залишити Національний проспект. Водночас за кордонами навпроти демонстрантів були утворені інші кордони, які не давали стороннім людям наблизитися до демонстрантів.
20:25 – “Червоні берети” починають атаку
Члени Департаменту спеціального призначення Управління військ МВС – починають наступ. Вони витягували з натовпу важливих протестувальників і передавали їх Громадській Безпеці — VB. Однак для цього вони часто застосовували непропорційне насильство, простіше кажучи, били гумовими палицями. Інші силовики жорстоко били демонстрантів, котрі намагалися втекти.
20:45 – розгін демонстрації
Члени SNB починають витісняти протестувальників. Два броньованих транспортери SNB перешкоджають протестувальникам тікати через провулки.
21:10 – Демонстрація розігнана
Менш ніж через півгодини після того, як SNB почав витісняти демонстрантів на вулицю Мікуландська, правоохоронцям вдалося офіційно розігнати демонстрацію. На місце події виїхали перші карети швидкої допомоги. Однак лікарі зробили лише висновок, що більшість постраждалих вибралися з місця власними силами.
Що сталося після демонстрації
Силовики в районі Національного проспекту нападали на людей до пів на одинадцяту вечора. Навіть це не завадило людям продовжувати збиратися на Національному проспекті, запалювати свічки чи нести квіти до арки. Люди, яким вдалося вибратися із Національного проспекту, повідомили про це акторів празьких театрів. Вони одразу почали обговорювати свою відповідь режиму — страйк на підтримку студентів.
За даними незалежної медичної комісії, під час розгону акції постраждали 568 осіб. Події викликали активізацію громадян.
Оксамитова революція
Жорстоке придушення демонстрації на Національному проспекті призвело до початку Оксамитової революції. Ключові події відбулися лише за 10 днів від 17 листопада. По суті режим впав за цю декаду. Мирна передача влади відбулася вже до кінця 1989 року, хоча комуністи не до кінця розуміли вимоги громадськості. Події розвивалися дуже стрімко.
18 листопада
На Національному проспекті люди, серед яких почала ширитися новина про жорстокий напад, почали нести свічки як один із символів протесту. Силовики цього разу вже не наважилися втручатися. Вночі відбулася перша зустріч між представниками комуністичної влади та представниками опозиції. Водночас оголошено страйк в університетах і театрах.
19 листопада
Засновано Громадянський форум, який об’єднав представників широкого кола опозиційних рухів. У Братиславі того ж дня засновується словацький рух «Громадськість проти насильства». Відбулася навіть панахида за нібито загиблого студента Мартіна Шміда. Спроба демонстрації, яка хотіла пройти від Вацлавської площі через Національний проспект до Празького Граду, була зупинена біля мосту Легіонів (тоді міст 1-го Травня).
20 листопада
Знову відбуваються демонстрації. На Вацлавській площі зібралося близько 100 тисяч людей, але десятки тисяч збиралися і в інших містах. Однак комуністичний уряд досі відмовляється вести переговори з протестувальниками.
21 листопада
Студентський страйк поширився на всю Чехословаччину. На Вацлавській площі відбувається чергова демонстрація, під час якої співачка Марта Кубішова вперше за двадцять років виступає з піснею “Молитва за Марту”. Протести пройшли й в інших містах. Їхнім символом на той момент уже став дзвін ключів.
24 листопада
Під тиском демонстрацій Мілош Якеш оголосив про свою відставку з чола голови Центрального комітету Комуністичної партії ЧССР.
25 листопада
Президент Ґустав Гусак амністував політичних в’язнів. 750 тисяч людей збираються на Летні. Чехословацьке телебачення, Чехословацьке радіо і Празьке метро виступають із заявами про підтримку загального страйку. Телебачення починає транслювати демонстрації і нарешті розповідати про те, що відбувається насправді.
27 листопада
На території Чехословаччини відбувся двогодинний загальний страйк, в якому взяли участь три чверті громадян.
29 листопада
Федеральні збори скасували конституційні статті про керівну роль Комуністичної партії в суспільстві.
3 грудня
Комуністичний прем’єр-міністр Ладіслав Адамец представляє змінений уряд, у якому, однак, комуністи все ще мають більшість.
4 грудня
Відкриття кордонів для громадян Чехословаччини. Протягом наступних вихідних чверть мільйона громадян ЧССР вирушає до Австрії.
7 грудня
Прем’єр-міністр Ладіслав Адамец йде у відставку. Реконструкцію уряду доручено Маріану Чалфі, який починає обговорювати його форму з Громадянським форумом.
10 грудня
Президентом призначено уряд Чалфи, який стане називатися урядом національного порозуміння. Його головне завдання — підготувати країну до вільних виборів.
28 грудня
Федеральні збори ухвалили закон про кооптацію, який дозволяє призначати нових депутатів власним рішенням.
29 грудня
Вацлава Гавела обрано президентом. Він був обраний одноголосно голосами депутатів-комуністів, що було заслугою прем’єр-міністра Маріана Чалфи.
29 березня 1990 року
Конституційний закон змінив назву республіки з Чехословацької Соціалістичної Республіки на Чехословацьку Федеративну Республіку.
8 червня 1990 року
У Чехословаччині почалися перші за кілька десятків років вільні вибори. Було обрано представників Федеральних зборів і Чеської та Словацької національних рад. На виборах у Чехії найбільш успішним був Громадянський форум (ОS), у Словаччині – Громадськість проти насильства (VPN). Маріан Чалфа знову став прем’єр-міністром, цього разу як представник VPN.
У Чехії після цих подій відновилася демократія. У Словаччині ситуація склалася трохи інакше. Після розділення країн там встановився, швидше, автократичний режим під проводом Владіміра Мечіара, який переслідував журналістів та опозицію. Його послідовник Роберт Фіцо йде подібними шляхами.
Читайте також: 17 листопада: чеську нагороду отримає капелан зі Зміїного, колишній полонений російських окупантів
