Кількість серйозних поранень, спричинених війною, становить 200 тисяч. Близько 10% серйозних поранень, як правило, вимагають радикального рішення – ампутація кінцівок. Це за нижньою оцінкою київської благодійної організації Houp Foundation. Пише ukrayina.pl
За 17 місяців повномасштабної війни близько 50 тисяч українців втратили руки чи ноги, повідомляє американське видання The Wall Street Journal із посиланням на оцінку найбільшого у світі виробника протезів – німецької компанії Ottobock – та її медичних партнерів.
Для порівняння, близько 67 тисяч німців і 41 тисяча британців втратили кінцівки під час Першої світової війни, коли ця процедура часто була єдиною можливістю запобігти смерті. Менше ніж 2 тисячі американських ветеранів вторгнення в Афганістан і Ірак пережили ампутації, — пише WSJ.
Ампутація: життя після – це власна історія боротьби, історія страху та перемоги
Видання наводять історію 19-річної української військової Руслани Данілкіної, яка в лютому потрапила під обстріл поблизу лінії фронту в районі Запоріжжя. Осколками їй відірвало ліву ногу вище коліна. Вона стискала відірвану стегнову кістку і дивилася, як медики кладуть її відірвану ногу в машину, перш ніж відвезти до лікарні.
Я тримала кістку в руках… там і тоді я зрозуміла, що це кінець, що моє життя вже ніколи не буде таким, як раніше, —
розповіла Руслана Данілкіна.
Нещодавно дівчина ступила свої перші кроки з допомогою протеза. Вона активно веде свою сторінку в Інстаграм, де розповідає про свої переживання і відчуття після втрати кінцівки. Район.Життя зібрав кілька мотиваційних цитат з інстаграм-сторінки Руслани.
“Після 10 лютого 2023 року (це день, коли я попала під обстріл) моє життя поділилось на до та після. Багато хто навіть не уявляє, який я пройшла шлях за ці два місяці. Пекло з щипотками раю. Потім навпаки, рай з присмаком пекла. Я майже заставляла себе жити кожного дня. Я прокидалась і перші думки в голові «ти повинна»”, – зізнається Руся.
Я хочу, щоб у нашій країні не було жалю до людей, на кому війна залишила відбиток. Люди, які отримали поранення залишаються таким же людьми, як були. Тільки в кожного з них з’явилась власна історія боротьби, історія страху та перемоги. Я хочу, щоб кожна людина, яка пожертвувала собою, не боялася вийти у соціум та контактувати з людьми, –
звертає увагу Руслана
“Не зупиняйтеся! Я хочу показати вам, що бути вродливими та щасливими можна, не дивлячись ні на що! Я буду руйнувати стереотипи лише для того, щоб ви бачили, що в цьому житті можливе все!” – закликала 19-річна військова.
“Просто хочу вам сказати: Радійте кожній хвилі життя. Цінуйте кожну мить. Звертайте свою увагу на різні дрібниці”.
“Колись настане час, коли все закінчиться. Але жити треба тут та зараз! Я хочу, щоб кожен з вас насолоджувався своїм життям, не дивлячись на тяжкий час!”
Поради від Руслани Данілкіної
“Що я зрозуміла за час після поранення:
- цінувати те, що маєш
- в житті не треба боятися пробувати щось нове
- якщо чогось хочеш, це треба брати та робити
- нічого не треба боятися (думки матеріальні)
- життя тільки одне, його треба випробовувати
- ніколи не переживати за думки інших людей
- любити себе по справжньому
- не витрачати свої нерви абияк”
“Наша нація найсильніша! В нас самі витримані люди! Тому ніхто та ніщо нас ніколи не подолає!” – впевнена Руслана.
Рівень ампутацій в Україні може бути вищим
Руслана Данілкіна одна з 20-50 тисяч українців, які втратили одну або більше кінцівок з початку війни. Про це свідчать дані протезних фірм, лікарів і благодійних організацій, які раніше не розголошувалися.
У матеріалі WSJ йдеться, що фактична кількість ампутантів може бути вищою, оскільки для протезування потрібний час, і деякі постраждалі чекають на ампутацію впродовж тижнів або навіть місяців після поранення.
Редакція ProUkrainu.cz розповідала, як лікарі чеських військових госпіталів пролікували 22 українських військових. Вони мали складні політравми, втрати кінцівок та інших органів.
