Соліст гурту “Бумбокс” Андрій Хливнюк від початку повномасштабного вторгнення захищає Україну від російської навали – спочатку у теробороні Києва, опісля на Східному та Південному фронтах.
Андрій – рядовий батальйону “ТОР” патрульної поліції України, підрозділу “Софія”.
Концерти на ротації
“Я маю офіційну відпустку на 10 діб для ротації з фронту і відпочинку. І ми підгадали так, щоби зіграти три концерти: у Польщі, Чехії та Австрії. Після цього я повернуся до виконання своїх бойових завдань”.
У перші дні повномасштабної війни Андрій записався до тероборони Києва, де виконував гуманітарні завдання, допомагаючи цивільним. Сьогодні служить оператором українських ударно-розвідувальних дронів Punisher безпосередньо на нулі.
“Частина військових займалась деокупацією [у Київській області – ред.]. А ті, хто не займався деокупацією, розвозили ліки, продовольство, займалися порятунком людей, логістикою. Свій перший бойовий досвід я отримав тільки зараз, коли почав виконувати бойові завдання”.
На Схід України Андрій вирушив у травні, пізніше його перекинули на Південь.
Наступні концерти гурту заплановані наприкінці осені: “Відбудеться ще одна ротація, а після неї наступні концерти. Я витрачу своїх 30 діб [відпустки – ред.] на рік. А потім вже будемо щось думати…”
На концертах “Бумбокс” збирає гроші на допомогу Україні – зокрема на гуманітарні потреби, які закриває благодійний фонд Андрія Хливнюка, а також на виробництво дронів, якими Андрій оперує на своїй “новій роботі”. Такі “пташки” дозволяють ефективніше проводити розвідку та знешкоджувати техніку ворога, водночас рятуючи життя.
“Чому рятувати життя? Тому що ми воюємо на свой території, і крім знешкодження ворога, дуже важливо не пошкодити, не травмувати населення. Як не дивно, але солдати говорять про це набагато більше, ніж мені здавалося, коли я нічого не знав про війну”.
Нова робота
Службу на війні Андрій називає своєю “новою роботою”. Можливо, він уже скоріше військовий, аніж музикант? Не знає. Можливо.
“Всі називають це роботою, щоб не було пафосних фраз. Цього пафосу в розмовах намагаються позбутися. Хлопці та дівчата, які найбільше ризикують, уникають таких слів як ‘воюю’, ‘стріляю’ тощо. Зазвичай це ‘ідем на роботу’, або ‘ідем з роботи’”.
Про зірок, котрі стали до лав оборонців України, багато говорять і пишуть. І про Андрія Хливнюка також. За ними слідкують сотні тисяч людей, обговорюють, співпереживають.
За кордоном може здаватись, що зірки були б змушені особливо обережно ставитись до власної безпеки. Тут цікавляться: чи є у соліста “Бумбокс” спеціальна охорона і чи отримує він погрози?
“Сорок мільйонів людей отримують погрози. Кожен день. Щоночі. Артисти нічим не відрізняються від інших. Я сам – ‘спеціальна охранка’*. Це моя робота”.
* [з чеської ‘спеціальна охорона’ – ред.].
Трамвай чи артилерія?
Після півроку на війні – це перший виїзд за кордон. Андрій радіє, що бачить щасливих людей, котрі живуть мирним життям та “підсвідомо не ховаються від можливих небезпек”. Але сам, як і мільйони українців, носить війну у собі.
“Що мене вразило найбільше… Коли трамвай переїжджає перехрестя, чути звук, дуже схожий на приліт РСЗО. Це дало зрозуміти, що, напевно, уже відбулись у психіці якісь зміни, з якими доведеться потім трішки попрацювати”.
Військові на фронті жартують, що після війни багатими стануть татуювальники та психотерапевти. Андрій сміється і додає, що після війни життя продовжиться.
“Коли війна скінчиться, всі, і я, повернемося до нормального життя. Коли повернемо собі це нормальне життя. Ніхто за нас нам його не поверне. І ми будемо жити далі. Це частина досвіду величезної кількості людей, їх життя”.
Воювати і співати
Ще кілька днів тому український співак піддавав сумніву, що настільки велика кількість людей зможе безперешкодно зібратись в одному місці. Власне, він навіть не знав, чи зможе дати концерти – думав, що втратив “технічні та моральні якості гастролюючого артиста”.
Але зрештою, це виявилось простішим, ніж Андрій очікував.
“Дуже важливо в такі буремні часи, щоби люди займалися тим, на що вони навчені. Кожен на своєму фронті, кожен на своєму місці. Музиканти продовжували музикою займатися, пекарі – пекти хліб.
Яка роль музики на війні? Не знаю. Вона нічим від життя не відрізняється. Це така сама діяльність людини, як і всі інші. У ній немає сенсу ніякого, крім як захистити тих, хто того потребує. Просто люди люблять музику – як їжу, як воду”.
“Ой, у лузі…” як символ українського спротиву
І все ж, одна пісня відіграє особливу роль у російсько-українській війні. Повстанська пісня “Ой, у лузі червона калина” знову стала символом єдності українців та волі до боротьби. Але нині разом з українцями її співає цілий світ, а іноземні музиканти аранжують та долучаються до збору коштів на підтримку України.
“І 50 років тому, і 100 років тому [пісня “Ой, у лузі червона калина”] існувала у тому ж статусі і була таким же символом боротьби. Спочатку у Першій світовій війні, потім у боротьбі проти комуністичного режиму за Незалежність. Вона просто ще раз розкрилася”.
27 лютого, на четвертий день повномасштабного вторгнення, Андрій Хливнюк виконав ‘Ой, у лузі червона калина’ на порожній Софійській площі.
“Це було під час патрулювання міста силами, на той час, ще просто добровольчими. Ми тільки отримали зброю. І [я співав] заради того, щоби просто відволіктися та показати друзям, побратимам, як працює акустика на великій площі…
‘Ти якщо співак, то заспівай нам щось. Хоча б що-небудь. Як же ми зрозуміємо, що ти справжній співак, якщо ми ніколи не чули, як ти співаєш наживо?’ [казали друзі]”
Мирослав, побратим Андрія, зафільмував спів на телефон, запис виклали в Instagram. Цей допис дуже швидко став популярним.
Українську партизанську пісню у виконанні Андрія Хливнюка аранжував ютубер The Kiffness. Його версія набрала більше десяти мільйонів переглядів, кошти ідуть на допомогу Україні.
“Ой у лузі…” також надихнула гурт Pink Floyd на запис синглу Hey Hey Rise Up у реюніоні культового гурту після 28 років тиші. Роялті й усі виручені кошти передаються благодійному фонду “War Child”, що опікується дітьми війни, які залишилися без батьків і в той чи інший спосіб опинилися за кордоном.
Лідер гурту “Бумбокс” впевнений, що популярність пісні та її символічність цілком закономірні.
“Якби це не був я, це була б якась інша людина. У кожної нації, яка боролась чи бореться за свою свободу, є така пісня. У італійців, чехів, поляків. У всіх. Це такий же атрибут буремного часу, як прапор, чи скульптури і картини. Те, що стає ознакою, якимось символом цієї боротьби. У нас таких символів дуже і дуже багато.
Те, що ця пісня стала у якомусь сенсі символом боротьби перших діб – це не стало ніяким сюрпризом. Сюрпризом стала тільки величезна підтримка людей по всьому світу. Сюрпризом, розчулило, викликало подяку. В сенсі популярності в інших країнах. …
Тут важливо, що люди мали таку кількість емпатії, небайдужості, і всередині країни, і за кордоном – люди, яких це, в принципі, могло не стосуватися. Ці символи боротьби за свободу – справді, додали сил, мабуть.
Безперечно, нічого такого очікувати не доводилось. І запланувати таке визнання, такий резонанс було неможливо. Неможливо. Маючи 20-річний досвід продюсування, я впевнений, що спроектувати такий рівень штучно було би неможливим”.
