Торік навесні Аріна Хаванська виступила на мітингу на Староміській площі в Празі. На ньому висловлювали солідарність із українськими бійцями, які обороняли завод “Азовсталь”. Чоловік Аріни Сергій був саме тоді і саме там, у тому пеклі, створеному росіянами на місці колись перспективного міста Маріуполь. Тоді, 15 травня 2022, сотні людей — чехів та українців — підтримали захисників “Азовсталі”. Серед учасників зібрання були члени сімей бійців, які на той час вже страждали від голоду та спраги. І ось нещодавно прийшла сумна звістка — чоловіка Аріни немає серед живих…
Після російського вторгнення в Україну шляхи Аріни та Сергія Хаванських розійшлися. Аріна була змушена виїхати за кордон, які і тисячі українських жінок, а Сергій пішов воювати.
Не знала, чи вижив – підтвердила експертиза ДНК
Він був серед героїв, які до останнього захищали завод «Азовсталь». Він вижив навіть тоді, коли росіяни бомбардували завод фосфорними бомбами. Проте, зрештою, він потрапив у російський полон. Окупанти відправили його до Оленівської тюрми для військовополонених. У ніч з 28 на 29 липня там десятки в’язнів були спалені живцем. Аріна довго не здогадувалася, вижив її чоловік чи загинув. Минулого тижня надійшли результати аналізу ДНК. Вони підтвердили сумну новину.
Востаннє Аріна Хаванська бачила чоловіка в день нападу росії на Україну. Тоді їхні шляхи розійшлися. «Останній раз я бачила Сергія 24 лютого, коли почалася війна і він поїхав воювати в Маріуполь. Спочатку я поїхала до Запоріжжя. В цей час російські солдати підходили до мого міста. На початку березня я приїхала до Праги. У мене були тут друзі, і вони погодилися, що я можу залишитися тут з ними”, – розповіла Аріна в інтерв’ю “Блеску” минулого року. «Ми жили разом рік, доки не почалася війна. Йому довелося повернутися на службу», – додала Аріна.
Сергій був серед героїв, які захищали металургійний завод «Азовсталь» від російських військ. Аріна організовувала різні мітинги в Празі на підтримку захисників. «У них закінчується їжа та питна вода. Чоловік Сергій написав мені, що вони отримують лише 100-150 грамів крупи на людину в день. А це страшенно мало», – розповідала Аріна на мітингу про нестачу провіанту у воїнів, які були оточені ворожими військами.
Оборонці мали випивати лише склянку води на день. Це реальність сьогодення, і я переконана, що ми маємо з цим щось робити», – говорила вона учасникам мітингу, який зібрався на Староміській площі, щоб висловити підтримку Україні.
Російський полон
Пара спілкувалася один з одним завдяки супутниковому зв’язку. Проте потім Сергій разом з іншими захисниками потрапив до російського полону. Військовий тоді написав дружині: «Це все, я знищу телефон. Я люблю тебе і … до зустрічі». Після цього зв’язку з ним більше не було. Росіяни відвезли його до сумнозвісної тюрми для військовополонених в Оленівці.
Саме там наприкінці липня минулого року стався вибух, під час якого загинули десятки українських військовополонених. Вони згоріли живцем. «Серед інших полонених в Оленівці був Сергій, але ніхто не мав точної інформації, чи був він на місці вибуху, чи був поранений, чи вижив», – повідомила у Twitter Анастасія Сінгаєвська, яка познайомилася з Аріною в Празі. За її словами, Аріна не здавалася і намагалася знайти правду.
Результати аналізу ДНК
«Росіяни оприлюднили списки, де Сергій позначений як загиблий, але доказів не було. Аріна не змогла залишатися в Чехії серед чужих людей, і повернулася в Україну до рідних. Разом з іншими родичами загиблих в Оленівці вона заснувала об’єднання таких родин. Вони їздили з дипломатичними представництвами в різні міжнародні організації, просячи відповіді на свої запитання», – додала Анастасія, додавши, що жорстока новина прийшла минулого тижня.
«Результати остаточних експертиз ДНК надійшли», – сказав чеська представниця Українського центру безпеки та співробітництва. Сергій загинув разом з іншими в’язнями в Оленівці. «Він став жертвою російського військового злочину. Ця історія закінчується. Але Аріна продовжує боротися за тих, кого можна витягти живим із російського полону», – підсумувала із сумом Анастасія.
Пекло, влаштоване росіянами
Оленівська (Волноваська) виправна колонія №120, або як її просто називають в народі Оленівка – поруч із донецькою “Ізоляцією” – найвідоміше місце утримання полонених та викрадених цивільних, яке вже багато років використовують проросійські сепаратисти з “днр” та російські окупанти. Ніч з 28 на 29 липня 2022 року одна з будівель колонії, яка тривалий час не використовувалась, перетворилася на пекло: вибух, пожежа, крики повсюди – хтось кричав від болю, хтось кликав на допомогу. Полонені медики намагалися врятувати кожного, не маючи при цьому майже нічого з необхідних засобів. Понад пів сотні українських полонених – переважно бійців “Азову” – загинули на місці. За рік Україна змогла повернути тіла загиблих, однак питань досі більше, ніж відповідей. До Оленівки найчастіше туди потрапляли волонтери та цивільні, які не проходили фільтрацію. Через кілька днів їх відпускали. Доля військовополонених була складнішою – їх одразу били та катували різними способами.
Читайте також: Акція пам’яті жертв теракту в Оленівці відбудеться у Празі
