Війна не зупиняє життя в Україні. Як це не сумно і не парадоксально, війна вплинула на розвиток українських стартапів. Минулого тижня її найкращі гравці зустрілися в Києві. Чеські інвестори зібрали їх на другу щорічну конференцію Invest in Bravery.
«Найкращі засновники стартапів – це люди, які пережили якусь травму. Це кілька відсотків населення. Вони кажуть собі: це не моя вина. Я хочу жити і покращувати життя інших людей», – пояснює газеті “Господаржске новіни” Ян Станек, засновник брненського інвестиційного фонду Purple Ventures. Особливо його зацікавив стартап під назвою Falcons, який дає можливість атакувати малі та легкі безпілотники противника дешевшими так званими дронами-перехоплювачами. Айтішник Єгор Дудінов хотів допомогти в обороні своєї країни, тому запустив цей проект. «Серед друзів у нашій галузі я відчуваю, що всі намагаються допомогти. Потрібні були ефективні рішення проти російської переваги, яка виробляє все більше безпілотників», – пояснив Дудінов.
Боротьба із “Шахедами”
Україна щодня і щоночі страждає від атак близько сотні безпілотників. Переважно це — іранські «Шахеди». «Вони вже на порядку денному. Багато людей навіть турбуються ними. Але коли йде ракетний обстріл, краще сховатися в укритті або бути відгородженим хоча б двома стінами», – пояснює Валерія Чоботок, автор стартапу «Свої». Він намагається конкурувати з такими службами знайомств, як Badoo або Tinder. Однак він більш спрямований на людей, які шукають партнера не для романтичних стосунків, а радше для глибокої дружби. Для цього він використовує алгоритми, які аналізують, наприклад, дозвілля своїх користувачів.
Програма Luminity займається наданням психологічної терапії. Автори проекту Syla стверджують, що створили найдосконаліший протез колінного суглоба. Але все ж таки центр тяжіння українських стартапів зрозумілий – із майже двадцяти проектів на конференції третина була пов’язана з дронами.
Нічого не робити – допомагати ворогу
«Falcons з їхніми безпілотниками-перехоплювачами або Frontline, які забезпечують захист солдатів і техніки за допомогою автоматичних роботизованих веж, роблять це все по-іншому», – хвалить словацький інвестор Матєй Лугови, який стоїть за фондом Presto Ventures.
«У мене є порівняння з Німеччиною, де я прожив дев’ять років. Звичайно, стартап-сцену в Україні підняла війна. Нічого не робити – це фактично допомагати ворогу», – каже Олексій Марховський зі згаданого проекту Frontline.
«Раніше я був інженером-програмістом, програмував карти для веб-браузерів. Зараз головна мотивація — виграти цю війну. Вона змінила все в моєму житті, включаючи коло друзів. Одні активно воюють, інші – біженці від війни», – описує Марховський.
Головний фронт війни зараз знаходиться приблизно за 500 кілометрів на схід від Києва, але столиця часто зазнає російських атак. Щовечора тут лунають сирени. Більшість служб працюють до 22 години, рідше – до 23 години. З опівночі діє комендантська година. Поліція на вулицях регулярно проводить вибіркові перевірки, в основному молодих хлопців. Якщо ті не пред’являть відповідних документів, вони можуть бути відправлені у військо.
Перевага мишки над Калашніковим
«Стало набагато суворіше. Наприклад, багато молодих людей майже перестали ходити в паби та кав’ярні. Вони намагаються уникнути служби та бояться, що їх забере поліція. Зазвичай буває так, що поліція проводить рейд у великому торговому центрі. Легітимізує одну людину за одною, а тих, хто не доведе, що є громадянином іншої країни або має серйозні вади здоров’я, одразу йде на передову», – описує один із місцевих.
Залучення до стартап-спільноти може бути бажаною альтернативою для експертів у ІТ-секторі, які не хочуть тримати в руках автомат Калашникова замість мишки. Компанії можуть скористатися законом, який дозволяє забронювати ключових співробітників, щоб їх не відправили у військо.
Однак навіть розробники стикаються з неприємними обмеженнями під час війни. Наприклад, часті відключення електроенергії, спричинених атаками Росії на критичну інфраструктуру. Павербанки та велика кількість теплого одягу – типове оснащення українських розробників.
«Одна з якостей, яку я шукаю в людях як інвестор, — це стійкість. А де її ще шукати, як не тут. В Україні народжується покоління підприємців світового рівня. Вони вже наздоганяють нас. І з їхньою мотивацією я зовсім не здивуюся, що незабаром вони будуть далі за нас у Чехії», – говорить один із засновників конференції Invest in Bravery Петр Вітек з Tilia Impact Ventures.
Хабарі стартаперів хвилюють мало
Війна також може принести позитивний ефект у двох сферах, які не мають нічого спільного з полем бою. Саме ці явища у багатьох відбивають бажання інвестувати в місцевий ринок. Перше – це повсюдна корупція, а друге – знання іноземних мов. «Коли я спілкувався з українськими біженцями на початку російського вторгнення, деякі з них не розуміли, що їм не потрібно платити хабара в кабінеті лікаря чи в школі, щоб отримати послуги. Але оскільки зараз значна частина країни набуває іноземного досвіду, кожен знає когось, хто змушений був виїхати — до Чехії, Польщі чи Німеччини, чи ще кудись.
Українці визнають, що корупція, до якої вони звикли, не є нормальною», – каже Станєк. Він переконаний, що якщо Україна наполегливо прагнутиме подолати спадщину пострадянського світу і вступити до Європейського Союзу та НАТО, їй не залишиться нічого іншого, як викорінити корупцію.
Проблема корупції середовище стартапів хвилює мало. «Рухає цей бізнес молодь, яка не має кого і як корумпувати. При виході на європейський ринок нинішнім компаніям допомагає те, що вони здебільшого мають юридичні особи за межами України», – каже Міхал Сікита з Soulmate Ventures, компанії, яка фокусується на сталих інноваціях.
«Крім оборонної промисловості, є також цікаві інвестиційні можливості в сільському господарстві та енергетиці. Українці мають бути прогресивними і в цих сферах», – зазначає Сікита. «Інвестувати в Україну — це правильно, морально. Це може допомогти захистити наше життя в майбутньому», — підсумовує Войта Рочек із фонду Presto Ventures.
Знання англійської слабке, але допомагає чеська
Також українцям потрібно пришвидшити знання іноземних мов. «Для засновників стартапів із глобальними амбіціями, звісно, англійська вже не є проблемою. Інакше вони навряд чи змогли б презентувати свої проекти», – каже Станек. Навіть у центрі Києва відвідувача бару з англійською назвою прямо біля знакового Майдану здивує охоронець, який тільки за допомогою смартфона може повідомити гостям, що тут пропонується лише один вид білого і один вид червоного вина. І що їх потрібно швидко випити, бо заклад закривається через 15 хвилин.
З іншого боку, персонал в українських закладах послуг вже не скупиться на посмішки та охоче допомагає клієнтові. А там, де англійська не допомагає, навіть часто краще спробувати чеську. «Українська багато в чому схожа на чеську», – переконана українка Роксолана Дриндак, яка нині працює в Міністерстві промисловості та торгівлі Чехії.
