Текст: Лукаш ВоячекВісімнадцять років тому корінний техаcець Девід Ніколс настільки закохався в Прагу, що вирішив переїхати сюди назавжди. Він заснував сім’ю в Чехії та створив успішну IT-компанію Qore Technologies. Однак останнім часом переважно займається підтримкою України, яка страждає від війни. Він стоїть за ініціативою Invest in Bravery, яка об’єднує українські технологічні стартапи з міжнародними клієнтами та інвесторами.
Девід Ніколс родом із Техасу, США. Він спеціалізувався на математичній інформатиці в Техаському університеті A&M. Невдовзі після завершення навчання в університеті він переїхав до Європи та працював у кількох транснаціональних компаніях у Німеччині, Австрії, Італії та Бельгії. Від 2006 року живе в Празі, де заснував IT-компанію Qore Technologies і досі є її виконавчим директором. Навесні минулого року він став співзасновником некомерційної ініціативи Invest in Bravery, яка допомагає молодим українським підприємцям.
«Я хочу бути частиною української історії», — пояснює Ніколс в інтерв’ю економічному виданню Е15. Також він висловився про майбутні президентські вибори в США чи відмінності в менталітеті європейських і американських підприємців.
Як виник проект Invest in Bravery та якою є його мета?
У лютому минулого року я відвідав бізнес-захід у Барселоні, де також було представлено кілька українських стартапів. Мене дуже зацікавили їхні історії. Усі вони були молодими людьми, які починали свій бізнес під час війни. Незважаючи на всі несприятливі обставини, вони вже сьогодні є прибутковими. Я думав, що це абсолютно дивно. Я давно хотів зробити щось конкретне для України. Тому вирішив організувати захід, щоб поєднати українські IT-стартапи із західними інвесторами та допомогти їм розвиватися швидше.
Але я ніколи раніше нічого подібного не робив. Тож я розсилав електронні листи та дзвонив деяким випадковим людям в Україні. Слава Богу, мені вдалося знайти українського партнера, Вадима Петруніна, директора iHUB. Разом із Вадимом та чеським інвестором Ондржеєм Гомолою (партнером N1 ventures – прим. ред.) ми тоді заснували Invest in Bravery. У квітні 2023 року в Києві відбулася наша перша стартап-конференція.
Стартапи, таким чином, отримали вашу допомогу. Скільки їх було?
Точно сказати не можу. Минулого року ми організували два заходи в Києві, де загалом подали заявки близько півсотні компаній, з яких ми відібрали сім найкращих. На третьому заході, який відбувся цього року в Празі, ми зв’язали ці стартапи із потенційними партнерами з Чехії, Німеччини, Британії, Ізраїлю чи США. На жаль, я поки не знаю, чи вони про щось домовилися і скільки грошей зібрали. Я сподіваюся, що наступного разу зможу сказати щось конкретніше.
До чого готуєтесь зараз?
Ми готуємо черговий тур, який знову відбудеться у вересні в Києві. У майбутньому я хочу, щоб платформа Invest in Bravery функціонувала як неурядова некомерційна організація.
Але ви більше не співпрацюєте з Ондржеєм Гомолою. Чому?
Ми з Ондрою припинили співпрацю, оскільки у нас було різне бачення цього проекту. Я від початку хотів насамперед допомагати українцям. Ондржей, утім, більше це бачив як бізнес-проект. Шкода.
Як американця, який проживає в Празі, так спонукає допомагати українцям?
Коли почалася війна в Україні, я був повністю шокований. Я не міг повірити, що щось подібне все ще можливо в Європі в 21 столітті. Розбомблені міста, напади на мирне населення, в тому числі дітей… Я вважаю, що всі європейці та американці зобов’язані допомагати Україні всіма доступними засобами. Тому що українці справді борються, у тому числі, і за нашу безпеку, за нашу демократію та майбутнє наших дітей. Це не просто фраза. Якби Путін переміг українців, це означало б величезний ризик для інших країн. Він міг би наступного разу напасти на Польщу, на Чехію. Крім того, якщо Захід не буде єдиним, це може підштовхнути Китай до вторгнення на Тайвань, і так далі.
Я б сказав, що після закінчення Другої світової війни світ ніколи не був настільки близьким до повномасштабної війни, як сьогодні. Тому ми всі повинні припинити вдавати, що нас це не стосується. Водночас я захоплююся хоробрістю, з якою українці захищаються від значно сильнішого ворога. Водночас усе, що вони справді хочуть – це шанс на краще життя. Це надихаюча історія, і я хочу бути її частиною.
Але як інвестиції в українські стартапи можуть допомогти країні у її воєнних зусиллях?
Я вважаю, що підтримка української економіки така ж важлива, як і військова підтримка. Українці такі ж люди, як і ми. Вони також повинні ходити на роботу, оплачувати рахунки та піклуватися про своїх близьких. Але ракети та бомби все одно падають на їхні голови. Часто в їхніх домівках немає світла чи гарячої води. Я бачив їхні страждання на власні очі. З початку війни я відвідував країну сім разів. Словом, зараз жити в Україні нелегко. І це також спосіб, яким ми можемо полегшити це для них.
Крім того, для інвесторів вигідно, що ІТ-сектор є єдиним сектором бізнесу в Україні, який продовжує стабільно розвиватися навіть після початку конфлікту. Отже, коли ви інвестуєте в український стартап, ви не лише підтримуєте їхню економіку та боротьбу з Росією, але ви також можете заробити на цьому гроші.
Але інвестиції в проекти в Україні можуть бути досить ризикованими через війну, чи не так?
Жодна інвестиція не є безризиковою, навіть тут, у Празі. Але ви праві, що страх перед подальшим розгортанням війни є однією з перешкод, з якою ми стикаємося при пошуку інвесторів. Я також знаю, що деякі західні інвестори підштовхують успішні українські стартапи до виїзду з країни. Це, звичайно, неправильно, тому що тоді гроші і робочі місця в Україні не залишаться.
Що з цим можна зробити?
Це відповідальність цих інвесторів. Адже вони також зацікавлені, щоб українська економіка функціонувала.
Які ще труднощі ви маєте в Україні?
Їх багато. Наприклад, гривня не є стовідсотково конвертованою валютою. Україна має багато законодавчих і структурних проблем. Там дуже багато корупції. Тож вести бізнес там непросто, в українців ще багато роботи. З іншого боку, війна нереальним чином прискорила там реформи. Українська держава стрімко наближається до правил і норм Європейського Союзу і обов’язково колись до нього приєднається.
Чи можете ви сказати, що інтерес західних інвесторів до України в цілому зростає?
Так, але, на жаль, зараз більше інтересу до виробництва зброї та оборонних технологій, ніж до нашого IT-сектору, що логічно.
Перейдімо до іншої теми. Ви живете в Чехії майже два десятиліття. Будете стежити за цьогорічними виборами президента США?
Звичайно. Я виріс в Америці, тому завжди цікавлюся ситуацією там і регулярно ходжу на вибори. Також і тому, що американська політика може мати величезні наслідки для Європи та війни в Україні.
А якого кандидата ви вважаєте кращим для майбутнього Європи та України?
Я не приховую, що не люблю Дональда Трампа. Я вважаю, що він дуже небезпечна людина, потенційний диктатор. Він — велика загроза не лише для Європи, а й для Америки, верховенства права та демократії в цілому. Усі його публічні виступи – просто піар-театр. Йому не можна довіряти. Він скаже і зробить усе, якщо це принесе йому гроші та владу. А люди, якими він себе оточує, можливо, ще гірші. Ви читали про його програму Project 2025? Якщо Трамп стане президентом, світ стане набагато менш безпечним місцем для життя всіх.
Ви не занадто критично ставитесь до Трампа? Багато бізнесменів у США казали мені, що в минулому він багато зробив хорошого для бізнесу, коли був президентом…
Тому що він знизив податки, в основному для багатих людей. Звичайно, це допомогло низці підприємців у короткостроковій перспективі. Однак це також правда, що державний борг надзвичайно зріс за Трампа. Це повна протилежність тому, що повинен робити президент-республіканець. Знижувати податки — це гарно. Але коли ви одночасно обтяжуєте майбутні покоління боргами на трильйони доларів, я вважаю, що це — неправильно.
А як щодо Джо Байдена? Ви не переживаєте, що він занадто старий, щоб бути президентом?
Байден також не є ідеальним президентом. Враховуючи його вік, він точно не повинен балотуватися на другий термін. Звичайно, я голосуватиму за будь-кого, хто протистоїть Трампові. Але я щиро сподіваюся, що Байден піде у відставку і його замінить хтось молодший. Як Камала Гарріс чи Гевін Ньюсом. Я не розумію впертості Байдена балотуватися знову. Він порядний хлопець, але він повинен думати про те, що краще для його країни. (Прим. ред. – інтерв’ю відбулося ще до того, як Джо Байден знявся з президентських виборів).
Опитування також показують, що більшість американців не хочуть ні Трампа, ні Байдена на посаді президента. Як сталося, що в такій величезній країні за чотири роки не знайшлося іншого відповідного кандидата?
Про це мене запитують усі мої друзі в Європі. Справді не знаю. Я б не сказав, що це тому, що в США бракує особистостей. Швидше, американська політична система неправильна. Якщо ви хочете балотуватися в президенти від однієї з двох головних партій, ви повинні бути вже відомі в ЗМІ по всій країні, за вами повинні бути великі спонсори. Я вважаю це антидемократичним. Американці стали жертвами власного успіху.
У чому головна різниця між веденням бізнесу в Чехії та в США?
Американці загалом набагато охочіше ризикують. У результаті американські компанії, як правило, розвиваються набагато швидше. Але вони також і частіше банкрутують, тому що невід’ємною частиною ризику є те, що іноді ви просто програєте. Але потім ви візьмете себе в руки і спробуєте знову. Чехи, як і усі європейці, навпаки, страшенно бояться будь-якої невдачі. Тому вони роблять усе, щоб усунути всі ризики. Завдяки цьому вони не мають стільки збитків, але це страшенно гальмує їхню економіку. Думаю, було б добре, якби чеські підприємці частіше ризикували.
З іншого боку, я вважаю абсолютно фантастичним у Чеській Республіці те, що, навіть як іноземець, я мав змогу кілька разів брати участь у ділових місіях за кордоном у супроводі чеських політиків найвищого рангу. Я навіть уявити не можу в США, щоб політик віз із собою урядовим літаком такого малого бізнесмена, як я.
Читайте також: Десята частина підприємців-початківців у Чехії – українці. Їм допомагає програма Do Toho! UA
