І знову школа… За кілька тижнів у Чехії розпочнеться новий навчальний рік. Для багатьох українських родин, які тут мешкають, знову постає питання: чи варто продовжувати онлайн-навчання. Якщо у перший рік повномасштабного вторгнення росії в Україну більшість батьків прагнули зберегти можливість швидкого повернення додому, то тепер, коли сім’я живе за кордоном уже понад три роки, дедалі частіше думають про те, чи виправдане подвійне навантаження на дітей.
Ситуація різниться залежно від віку школярів. Старшокласники 9–11 класів, навпаки, часто прагнуть завершити українську школу — це відкриває шлях до швидшого вступу до університетів Чехії або інших країн. Але для батьків першачків або учнів молодших класів питання подвійного навчання не стоїть так гостро.
Дві школи — це забагато
Для багатьох родин подвійне навчання вже стало справжнім марафоном. Діти з ранку до обіду — в місцевій школі, після уроків — додаткові заняття чеською, а ввечері — завдання з української програми. Втомлюються всі: і діти, і батьки.
Марія Бабунич з Ужгорода пам’ятає, як це було у перший рік після переїзду до чоловіка у Чехію. Свою історію вона розповіла виданню Varosh. Старший, 11-річний Тарас, одразу пішов до третього класу місцевої школи, а молодший Максим — до садочка. Чеська система освіти, за словами Марії, значно м’якша і передбачає більше часу для гуртків після уроків. Українська програма вимагала додаткових годин вдома. Тарас впорався, але тепер в українській школі з сімейної форми навчання перейшов на екстернат, яке не передбачає щоденних занять, а тільки періодичні консультації та складання іспитів у кінці навчального року.
«Було дуже важко, — згадує Марія. — Не відчуваю, що українська школа бореться за моїх дітей. З математики чи фізики можна було б зараховувати оцінки з чеської школи. А так — величезне навантаження і втрата мотивації», — каже Марія.
Що буде далі, родина не знає. Схиляються до думки залишатися в Чехії на постійне проживання, тож меншого сина Максима до української школи вже не віддаватимуть.
Як Україна намагається зберегти зв’язок з дітьми за кордоном
Ситуація Марії — не поодинока. За даними Міносвіти, станом на квітень 2025 року понад 2 мільйони українських школярів перебували за кордоном. З них близько 358 тисяч продовжують дистанційно навчатися в Україні. І всі вони стикаються з тим самим питанням: як поєднати місцеву школу та українську програму так, щоб дитина не вигорала.
Мар’яна Марусинець, керівниця департаменту освіти Закарпатської ОВА, визнає: у МОН знають, що дітям непросто тягнути дві школи. «Якщо учні знаходяться на постійному проживанні закордоном, то вимогою іноземних партнерів є обов’язкове відвідування їхньої школи. Але за дитиною залишається український компонент – українська мова і література, “Захист вітчизни”, “Історія України” тощо, тобто 6–7 обов’язкових предметів, які дитина дистанційно може відвідувати. Ці предмети уніфікуються в Україні за відповідною шкалою і дитина отримує свідоцтво про навчання», — пояснює керівниця.
В Україні намагаються створити єдину державну дистанційну школу за зразком «Оптіми». Але це поки виклик: брак техніки, вчителів, різниця у часових поясах. Поки що батьки змушені обирати — сімейна чи дистанційна форма. Часто діти та батьки обирають навчання за екстернатом. Як, наприклад, ситуація у класної керівниці 7-В класу Ужгородського ліцею ім. В. Ґренджі-Донського Наталії Лєлє. Торік у закладі було 65 екстернів, які живуть за кордоном.
«32 дитини тричі на рік приєднуються до онлайн-консультацій. Перша консультація у жовтні, потім у грудні і лютому, далі – іспит. Розумію, що цього мало, але й діти дуже завантажені. Адже крім мене у них такі консультації з кожного іншого предмету, і це, не враховуючи навчання в іноземній школі», — розповідає вчителька.
Для дітей ці уроки — можливість побути «вдома». «Консультація закінчилася, а вони просять: говоріть з нами іще. Тяжко прощаються…» — ділиться Наталія Лєлє. Вона запевняє, що більшість батьків, з якими вона спілкується, чекають закінчення війни і планують повернутися додому. Іноді на цьому наполягають діти вже зараз. Але є й ті, хто остаточно облаштовується за кордоном.
Попри труднощі, українські школярі часто показують високі результати в місцевих школах. «Наші діти закордоном – зірки, бо звикли до української програми, а вона краща, змістовніша, насиченіша… Вважаю, що безпідставно нарікати на якість української освіти», — каже педагогиня.
Війна змінила шкільну мапу України: приклад Закарпаття
Навіть у відносно спокійному Закарпатті війна відчутно змінила навчальний процес. З початку повномасштабного вторгнення область залишили 10 500 місцевих школярів. Натомість приїхали учні з інших регіонів — станом на кінець 2024–2025 навчального року там навчалося 5 500 вимушено переселених дітей, а у школах працювали 82 вчителі з посвідченням ВПО.
В умовах постійних міграцій освіту можна зберегти тільки тоді, коли вона буде якісною та цікавою для учнів, вважає керівниця департаменту освіти Закарпатської ОВА Мар’яна Марусинець. За її словами, якщо дитина бачить, що тут нічого не відбувається, хіба в неї буде інтерес повертатися? Приїжджають туди, де є успіх, розвиток, де людина бачить себе потрібною.
Тож у школах проводять олімпіади, наукові й спортивні змагання, інші активності. Але, визнає Марусинець, якими б привабливими не були ці заходи, є питання, яке завжди виходить на перший план — безпека та майбутнє дітей.
І тут з’являється ще одна помітна тенденція: у старших класах різко зменшується кількість хлопців. «Ми не робили вибірку по статі, але за останні два роки, якщо у 9 класі навчається в середньому 15,5 тисяч учнів, то уже в 10–11-му ця кількість різко зменшується — 5 тисяч. Раніше такого розриву не було», — пояснює Марусинець.
Причина — хлопці після 18 років уже не можуть виїхати за кордон. Тож багато батьків, щоб убезпечити синів, відправляють їх навчатися за межі України ще до настання повноліття. Це видно навіть на олімпіадах з точних наук: раніше там переважали хлопці, а тепер у 11 класі їх майже немає. «Так само їх немає на випускних лінійках, коли лунає останній дзвінок», — додає посадовиця.
Читайте також щодо теми “Школа”:
Початкова школа в Чехії: чи можна вчитися онлайн, яка відповідальність, якщо не відвідувати заклад?
