Наприкінці жовтня у Празі відбувся другий Парламентський саміт Кримської платформи, який відвідав і голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров. На саміті він наголошував, що після деокупації Криму необхідно готуватись до виселення “колоністів” і порушників закону з півострова.
Втім, ідея виселення певної групи людей не завжди знаходить позитивний відгук у європейському суспільстві. Особливо неоднозначно така політика може сприйматись у Чехії — через історичний досвід, зокрема епізод вигнання близько двох мільйонів етнічних німців з Чехословаччини після Другої світової війни.
Ми поцікавились у Рефата Чубарова про його бачення можливих дій після деокупації Криму.
Наразі досить багато говориться про те що всі громадяни Росії та люди без громадянства, які прибули до Криму після окупації, мусять звідти виїхати. Чи була реакція європейської спільноти на цю тезу? Адже тут, особливо у Чехії, досить болючими є відголоски історії вигнання судетських німців?
Ми знаємо деякі прецеденти в історії європейських країн. Але у нас є власна історія.
Наша власна історія говорить про те, що Крим був центром державності кримських татар протягом 342 років. Триста сорок два роки існувало Кримське ханство — дуже потужне і помітне державне утворення на території Європи, Близького Сходу та Південної Азії.
Під час першого завоювання або анексії — а то справді була анексія Криму — у 1783 році, Крим був майже моноетнічним. Понад 90% [населення] були етнічні кримські татари, мусульмани. А потім, буквально через одне століття, ми опинились у меншості. На початку ХХ століття нас було 28%. У 1944 році нас взагалі депортували, і сорок п’ять років ми не могли повернутися. Це каралось, нас насильно утримували у місцях вигнання. У перші роки вигнання загинуло 46,2% чисельності нашого народу.
Вони там перейменували все, що можна було. Зруйнували, знесли всі кладовища. Це люди, яких поселили в Криму як більшість після нашої депортації. А у 2014 частина з них згадала, що у них є своя власна Батьківщина. І замість того, щоби взяти валізи та поїхати додому, вони вирішили “прикріпити” нашу землю до їхнього краю. Ці люди стали певною мірою фактором, який дозволив Москві так легко захопити Крим.
Тепер уявіть собі — нас, кримських татар, напередодні вторгнення російських військ було всього 13%. Нас так мало залишилося, бо нас вбивали усе життя. У нас страшна асиміляція, русифікація, нам треба відновлювати Крим. А тут мільйон людей, які не просто приїхали, коли ми були вдома, а приїхали і поселилися в той час, коли українська держава — а це її територія — не могла ніяк на це реагувати, бо не контролювала ситуацію.
Ці люди мародери, вони приїхали по крадене, на крадене сіли, на краденому будуються. І що нам робити з такими злочинцями?
Ми публічно говоримо їм: виїжджайте. Ми кажемо це мʼяко, дипломатично. Але якщо вони не поїдуть, у нас буде інша розмова.
Вони не зможуть просто бути на нашій землі, бо тоді ми маємо бути як вони. Бо їх мільйон, а нас триста тисяч.
Ми не говоримо про те, що будемо виселяти саме росіян чи людей іншої [національності]. Ми кажемо: “Тих, хто незаконно поселився у Криму у період окупації”. Ці люди можуть бути різних етнічних походжень і віросповідань. Для нас головне, що вони злочинці, бо незаконно поселилися на українській території.
Тобто фактично ідеться про тих, хто перетнув кордон після 2014?
І про тих, хто жив у Криму на момент окупації.
Усі однакові: якщо вони здійснили якісь злочини, то попри те, хто вони є — чи кримські татари, чи українці, чи росіяни, чи інші — вони будуть відповідати згідно з українським законодавством.
Тобто всі, хто жив до захоплення Криму — для нас усі ці люди однакові, вони громадяни України. А далі вже буде ітись про відповідальність в залежності від того, як людина поводилась під час окупації.
Але всі, хто поселився у Криму від 27 лютого 2014 року — вони вже поселилися на території, яка не контролювалась українською державою. Я назвав дату 27 лютого, тому що є рішення Європейського суду з прав людини про те, що Росія почала ефективно контролювати Крим з 27 лютого. Росіяни дуже хотіли, щоб це рішення було з 20 березня, мовляв: “Там два чи три тижні були певні хвилювання, місцевий народ захотів референдум і вони провели референдум. А потім попросили нас і ми прийшли та сказали — добре, якщо ви до нас хочете, будьте частинкою Росії”.
Вони хотіли [зафіксувати] дату з 20 березня 2014. Але Європейський суд сказав: “Нічого подібного, 27-го ви вже зі своїми військами відкрито контролювали ситуацію в Криму, і ми вважаємо, що 27 лютого — це ‘вододіл'”.
Якщо людина приїхала від 27 лютого 2014 і аж до сьогоднішнього дня, вона там поселилась незаконно.
Можуть бути різні ситуації, [цей підхід] може бути абсолютно несправедливим до конкретної людини. Хай виїжджає, подає у відповідному встановленому порядку прохання, і українська держава хай розглядає.
Читайте більше: про саміт Кримської платформи.
