5.5 C
Czech Republic
додомуНовиниАктуальнеЧому Європа не сміє облишити Україну? Міністр зовнішніх справ Чехії про роль...

Чому Європа не сміє облишити Україну? Міністр зовнішніх справ Чехії про роль Праги та Берліна у опорі російській агресії

Ян Ліпавський у есе для німецької преси нагадує історичний досвід та переконує Німеччину не залишати Україну наодинці у війні з Росією

reklama/реклама
ТЕКСТ: Ян ЛІПАВСЬКИЙ

Дата 24 лютого 2022 року означає не тільки початок нового російського вторгнення в Україну, а й початок нової історичної ери. У наших сусідів ми спостерігаємо за цілою низкою жахів. Ми навіть не підозрювали, що зможемо ще коли-небудь щось таке пережити в Європі. Рушійною силою цих жахів є Росія, яка не лише хоче відмовити Україні в праві на вільне існування, а й хоче відновити імперські сфери свого впливу — за рахунок міжнародного права та безпечного влаштування, яке є їхньою опорою.

Ян Ліпавський, міністр закордонних справ Чеської Республіки. Фото: wikimedia
Таким чином,

під російською загрозою ми опинилися всі, і не лише держави, які Росія вважає своїми ворогами. Життя в мирі, дотримання громадянських прав і прав людини, свобода та демократія перестали бути звичним явищем внаслідок російської агресії. Це необхідно усвідомити! Російська війна — це війна проти принципів, які становлять ядро ​​нашої спільноти. Тому відважні українці захищають не лише свою Батьківщину, а й Батьківщину та цінності нас усіх. І це є тією причиною, чому ми повинні надати їм всю свою допомогу. Від прийняття біженців (їх лише в Чехії зараз 300 тисяч) й надання гуманітарної допомоги — до постачання зброї, у тому числі важкої. Чехія була однією з перших країн, яка надала всі ці форми допомоги, і є однією з тих, яка запроваджує найжорсткіші санкції проти Росії. Нами не керує русофобія, не є нашою метою загострювати ситуацію. Мета — ефективно протистояти безжальному злу, яке нам загрожує. Можливо, одного дня це оцінять і самі росіяни.

Історичний досвід

також зобов’язує нас до цієї фундаментальної позиції. Досі пам’ятаємо вторгнення радянських військ до Чехословаччини. І тоді Кремль стверджував, що йде на допомогу громадянам нашої країни, хоча насправді хотів лише відрізати їхнє прагнення до свободи. Далі було двадцять років тоталітарної агонії, від якої ми позбулися лише у 1989 році. Тому ми можемо відчути природне прагнення українців жити за власними уявленнями, а не за бажанням тоталітарної влади. Водночас ми бачимо, що українці прагнуть до тих самих цінностей, про які мріяли чехи та словаки у 1968 році, і які вони могли здійснити лише завдяки Оксамитовій революції, а отже, і нашому членству в НАТО та ЄС.

Другий визначальний досвід –

Мюнхен 1938 року. Він залишив у чехів глибоке почуття заподіяної кривди, що перед обличчям неприйнятних вимог гітлерівської Німеччини ми були зраджені в інтересах ефемерного миру західними союзниками. Можливо, західні політики справді вірили, що пожертвування маленькою демократичною державою задовольнить апетити диктатора і, таким чином, врятує мир у Європі. Однак це не виправдовує їх. Це була трагічна помилка, яка лише посилила у Гітлера уявлення, що він може дозволити собі все. Результатом стала світова війна. Цей історичний урок вчить про те, що агресорові піддаватися не можна, а appeasement (умиротворення) миру не принесе. Водночас ми знаємо, до чого може призвести така помилка. Країни, які відчувають себе покинутими, можуть шукати підтримки в інших місцях. Завдяки мюнхенській травмі чехословацьке суспільство вирішило повернутися на Схід. Це кинуло нас в обійми комуністичної диктатури на чотири десятиліття. І тому ми вважаємо, що українці повинні не лише знати, що у важкий час ми — на їхньому боці, але й повинні відчувати, що їм раді в Європі. Надання статусу кандидата на членство в ЄС може посилити це відчуття. У будь-якому випадку наш чеський досвід підказує, що ми повинні робити все можливе, щоб не втратити українців у важкі часи.

Що стосується Німеччини,

яка є нашим стратегічним партнером, то нам зрозуміло, що її погляд на Росію та Східну Європу формують інші великі події. На жаль, у 1930-1940-х роках Німеччина відігравала погану роль в історії Європи, як і Росія сьогодні. Але для нас, як і для інших країн, це є натхненням для того, як німці змогли зрозуміти свою історичну невдачу й отямитися після неї, а також впоратися із несправедливістю, яку їм заподіяли. Німеччина пройшла неймовірний шлях після закінчення війни. Вона стала сильною демократією, економічною силою та двигуном європейського мирного співробітництва. Вона також показала, що здатна не лише коригувати свої давні моделі мислення, а й приймати сміливі рішення та бути рушійною силою змін на європейському рівні. Німці змогли зробити величезний стрибок перед обличчям російської агресії. Однак вони все ще не вагаються, щоб взяти на себе сильніший leadership (керівництво). Природно, що «Zeitenwenden» (точка повороту) приносить із собою сумніви та страхи. Ми знаємо це з нашого власного минулого. Але поведінка Росії є великою загрозою для всіх нас. Захист усього, у що ми разом віримо, вимагає надзвичайних рішень. Вони стають легшими у співпраці з надійними партнерами, які вміють підтримати та заохочувати. Чехи готові бути саме таким партнером для німців. У той же час вони розраховують на те, що Німеччина знову стане двигуном Європи в цей вирішальний момент.

Автор є Міністром закордонних справ Чеської Республіки

Німецький оригінал статті був опублікований у Frankfurter Allgemeine Zeitung 4 травня 2022 року.

Переклад українською мовою з чеського оригіналу статті на сайті Міністерства закордонних справ Чеської Республіки 5 травня 2022 року – ред. ProUkraїnu.

Приєднуйтесь до нас у соцмережах

ПОВ'ЯЗАНІ СТАТТІ
reklama/реклама