Коли Чехословацька Республіка святкувала своє десятиріччя, столиця отримала незвичайну оздобу – давню дерев’яну церкву з найменшої та найбіднішої східної частини нової держави. Храм Святого архангела Михайла у тихому кутку саду Кінських пережив другу світову війну, відхід своєї батьківщини до іншої держави, владу атеїстичних комуністів, розпад Чехословаччини, певне забуття і повернення сюди богослужінь. Та не витримав карантинного «локдауну». Вдень 28 жовтня 2020 року церкву віком 395 років охопило нищівне полум’я. Пожежникам вдалося врятувати лише частину основи будівлі…
Переїзд церкви на 800 кілометрів західніше – із села Медведівці на Мукачівщині до Праги був унікальним і надзвичайно складним на той час процесом. Але це була не перша її подорож. Збудували цю греко-католицьку церкву в селі Великі Лучки у 1625 році (за іншою версією, у другій половині XVII ст.) у лемківському стилі з елементами народного бароко. Вона мала три приблизно квадратні дерев’яні частини, над якими підносились вежі, покриті ґонтом. Будівля мала приблизно 14 метрів завдовжки та близько восьми метрів завширшки, гармонійно поєднувала білу, зелену й червону барви, які символізують віру, надію й любов. Найвища з трьох веж мала висоту 17 метрів і охоплювала простір у храмі, призначеному для жінок, який в народі називають «бабинцем».
Ніякий не «подарунок» – церкву продали
Згодом Лучки продали церкву багатшому селу Медведівці, розташованому два десятки кілометрів західніше, дещо ближче до Ужгорода та до гір. Тож, найімовірніше, у 1793 році церкву розібрали. Таке було можливо, оскільки дерев’яні церкви будувалися без цвяхів: вони вважалися символами розпинання Христа. Водночас у Медведівцях зробили й капітальний ремонт із заміною перекриття. Дерев’яна будівля, зрублена із дубових брусів, міцно скріплених на кутах у спеціальні замки, служила сільській громаді ще 135 років.
Чотири роки тому практично всі чеські ЗМІ писали про «подарунок вдячних русинів матічіці Празі». Але це було не зовсім так. Як розповідає етнологиня та археологиня Гелена Мевалдова, у 1924 році споруду запропонували на продаж. Медведівці потребували коштів на новий кам’яний храм. Чехословацька держава водночас ініціювала збереження архітектурних дерев’яних пам’яток. Тому відгукнувся відділ освіти цивільної адміністрації Підкарпатської Русі, і розпочалися переговори. Чиновники також хотіли придбати церкву у Шелестові (нині це частина Кольчина біля Мукачева, ця церква була перенесена у 1972 році до Музею народної архітектури та побуту в Ужгороді). Ще два роки думали й обирали.
Ціна весь час зростала
Зрештою, у етнографічному відділенні Національного музею зупинилися на виборі храму у Медведівцях. Крайова адміністрація попередньо підрахувала витрати – понад 24 тисячі крон чехословацьких. Протягом подальших двох років тривали переговори чиновників Національного музею, Міністерства шкільництва і національної освіти, Крайової адміністрації Чехії, канцелярії віце-губернатора Підкарпатської Русі, Освітнього та Технічного відділу Крайової адміністрації Підкарпатської Русі, греко-католицької єпархії у Пряшеві й релігійної громади села Медведівці. Протягом переговорів загальна вартість перенесення весь час зростала. Громада ставила все більші й вищі вимоги. У проміжному підсумку ціна виросла у понад три рази – до 88 тисяч крон. Музей навіть хотів взяти кредит у банку. Чиновники з огляду на нестачу коштів відмовлялися виплачувати гроші, всьому проекту навіть загрожував зрив.
Утім, наближалася десята річниця підписання Сен-Жерменського договору, за яким Підкарпатська Русь увійшла до складу ЧСР. Урядовці вирішили присвятити відкриття Карпатської церкви у Празі цій даті як символу єднання країни. Тож з високих кабінетів надійшов наказ: виплатити гроші. Медведівці та Прага домовилися про продаж «костелика» за 32 тисячі чехословацьких крон, і перевезення його до столиці. За ці кошти парафіяни змогли добудувати нову муровану церкву, яку вже зводили поряд зі старою.
Чотирма вагонами з Мукачева до Праги
У червні 1929 року настала перерва в польових роботах, і розпочався ретельний демонтаж церкви. Протягом шести днів спеціалісти й жителі села обережно розбирали споруду. Колоди нумерували, вежі поступово знесли, іконостас демонтували. Тобто розібрали будівлю до останнього ґонту та балки. Частину матеріалу через непридатність необхідно було витесати заново. На станцію Мукачево храм відвезли шістьма військовими автомобілями. В останніх числах червня чотирма повністю завантаженими вагонами відправили на станцію Прага-Сміхов. Музей вмовив «Ческословенске драги» надати тарифну знижку. На високому Петржінському пагорбі було заплановано створити музей під відкритим небом – так званий скансен. Збирати цей «конструктор» доручили фірмі «Алоїз Земан Прага-Споржілов» під наглядом інженера Антоніна Моравека. Також пильнували етнограф Вацлав Фабіан (директор етнографічного відділення та по суті натхненник всієї акції) та митець А. Богач. Присутнім був і священик із Медведівців. 1 липня церкву ввели в експлуатацію.
Урочисте відкриття
У серпні доктор Фабіан захворів, і опікуватися подальшими процесами стала молода вчена Драгоміра Странська, яка згодом змінила його на посаді. Урочисте відкриття храму відбулося об 11 годині 10 вересня 1929 року. На відкритті були губернатор Підкарпатської Русі Антон Бескид, єпископ Мукачівської єпархії П. Ґебей, ректор Українського вільного університету Дмитро Антонович, куратор з Медведівців М. Довганич. Також прийшли чеські архітектори, етнографи, історики, краєзнавці, мовознавці, урядові особи празької мерії, політики, журналісти й громадськість. Приїхали навіть жителі села Медведівці у народному одязі.
Врешті, підбили загальні витрати – вони виросли до неймовірних 130 тисяч 617 крон і 70 галерів, що у п’ять (!) разів перевищило первісну суму. Окрім платні селу безпосередньо за храм, 7,5 тисяч коштувало виготовлення дубових дранок для даху. Розбирання, пакування й завантаження – трохи більше 6 тисяч, транспортування залізницею та страхування – теж трохи більше 6 тисяч. У 20 тисяч обійшлося повторне будівництво храму, різні фарбувальні та теслярські роботи, внутрішнє та зовнішнє облаштування. Для порівняння – приблизно такою ж була й вартість переїзду дерев’яної церкви Всіх Святих із Холмовця до Добржікова, але це була приватна ініціатива політичного діяча Вацлава Клофача.
Планували скансен – музей просто неба
Церква стала частиною етнографічних колекцій музею. У сусідній літній резиденції вже проводилась етнографічна виставка. Передбачалося, що церква стане експонатом у музеї просто неба, але планувалося тут і надалі проводити богослужіння. Однак греко-католики, яким церква служила у Лучках та Медведівцях, на той час у Празі ще не мали своєї парафії. Православні не мали права на користування спорудою.
Церква Святого Михайла була однією із шести переміщених дерев’яних церков із Підкарпатської Русі до Чехословаччини. Протягом десятиліття вона була дуже відвідуваним музейним експонатом. Невеликий ремонт провели у 1940 році, але споруда не була в надто доброму стані після Другої світової війни. Після «лютневої перемоги» комуністів у 1948 році впродовж кількох десятиліть вона фактично була закритою від відвідин громадськістю. Іконостас зберігався окремо в музеї. Згодом стало зрозуміло, що ландшафт петржінських садів не підходить для створення скансену, і від планів створення етнографічного музею відмовилися. У 1969 році церква Святого Михайла разом із земельною ділянкою перестали належати Національному музею, і були переведені на баланс міста Прага.
Довго була занедбаною
Десятиліттями дещо запущене місце неподалік Сміхова приваблювало не тільки романтиків, християн чи нечисленних екскурсантів, але і безхатьків та різних асоціальних осіб. За декілька метрів від церкви знаходиться занедбаний та невикористовуваний будинок для працівників саду. Протягом так тривалого часу церква стояла порожньою. Але ніякої нищівної пожежі з нею не траплялося.
Після 1990-го року духовне життя у занедбані храми Праги почало повертатися. Церкву Святого архангела Михайла запропонували для використання чеському греко-католицькому вікаріату, пізніше екзархату. Як пригадує диригентка хору святого Володимира Ольга Мандова, греко-католики не наважилися тоді опікуватися храмом через відсутність коштів на необхідний ремонт. І лише у 2008 році споруду віддали у користування румунській православній громаді. В останні дванадцять років свого існування в первісному вигляді церква знову виконувала своє початкове призначення – люди тут молилися Богові. Літургії проводив румунський ієрей Православної церкви Чеських земель та Словаччини Андрій Іоан Данчіу. Остання з них відбулася за день до пожежі і навіть транслювалася на ютуб-каналі Parohia Praga.
Страшна пожежа
Церкву охопило полум’я у середу 28 жовтня 2020 року, у 102-гу річницю заснування Чехословаччини. Чотири професійні та дві добровільні пожежні бригади боролись із вогнем увесь день. Та полум’я охопило всю церкву. Обвалилися вежа, ґонтовий дах, конструкція згоріла до балок. Причини нищівної пожежі так і не були встановлені, поліція “відклала” справу. Невідомо, чи це була банальна людська помилка й недбалість, чи чийсь злий умисел. Слідчі припускали, що пожежа може бути пов’язана із зосередженням неподалік осіб без постійного місця проживання. За словами речника празьких пожежників Мартіна Кавки, технічні причини, наприклад коротке замикання, слідчі виключили. У храмі не було електропостачання, інколи використовувався тільки переносний генератор. Тим не менше, під час пожежі вогнеборці виявили всередині кілька балонів із газом пропан-бутан, які встигли винести й охолодити. Матеріальні збитки оцінили у декілька мільйонів крон, але моральну втрату, звісно, оцінити неможливо взагалі. Первісна споруда, можна сказати, втрачена назавжди.
Священик Андрій Іоан Данчіу заперечив, що причиною пожежі могла стати недбалість вірників чи служителів церкви. «Після літургії ми завжди ретельно контролюємо, щоб випадково десь не залишалася запалена свічка, – говорив він. – Пожежники сказали, що це на 99 відсотків почало горіти ззовні». На думку Данчіу, трагедію могла спричинити недбалість безхатьків, яких тут багато. «Але ми не мали з ними проблем, ми підтримували їх, наприклад, їжею», – додає він. У злий умисел, навмисний підпал або помсту, він не вірить.
Відновлення пам’ятки
Празький магістрат, власник церкви, одразу ж заявив, що пам’ятка на Петржіні буде відреставрована. Тодішній мер столиці Зденєк Гржіб казава, що церкву потрібно якнайшвидше відновити. Оголосив збір коштів, і від себе на відкритий рахунок одразу ж надіслав 1929 крон. Це була символічна сума, яка нагадувала про рік встановлення карпатської пам’ятки на Петржіні. Посольство України у Празі назвало пам’ятку однією «з важливих ниточок, що культурно та історично пов’язують наші народи». Політики та культурні діячі Чехії також підтримали намір відновлення історичної пам’ятки. На прозорому рахунку, зрештою, зібрали біля двох мільйонів крон.
Майбутнє «постання з попелу»
На згарищі, крім пожежників та слідчих, попрацювали й охоронці пам’яток та культури, які документували обгорілі залишки споруди. Відділ управління майном магістрату загородив місце пожежі. Але захисне накриття залишків будівлі від впливів погоди побудували аж навесні наступного року, тобто вцілілі рештки зазнали впливу зимових дощів, снігів та морозів.
«Ще треба з’ясувати, що саме від оригінальних конструкцій вдасться зберегти і використати для відновлення, хоча б символічно», – сказала Андреа Голасова, представниця Інституту національних пам’яток. В архівах зберігаються будівельні плани споруди, в Музеї – її рідний іконостас. «Церкву вже переносили та відбудовували. Тому за кресленнями її можна відтворити з максимальною точністю», – додала Голасова.
Допомогу негайно запропонували Національний музей, Інститут охорони національних пам’яток та Міністерство культури Чеської Республіки. Для того, щоб зробити копію дерев’яної пам’ятки якомога точнішою, важливою є вся документація будівлі, яка знаходиться у колекціях Національного музею. Це, наприклад, оригінальні храмові лавки в сховищі. «Вівтарна скринька, сам вівтар, а також трохи дрібного обладнання, такого як хрести, що стояли біля лавок», – додає куратор Національного музею Ян Погунек.
Докладне 3D-зображення пам’ятки було виготовлене американським фотографом Джеффрі Мартіном, який багато років живе в Празі. На церкву в Кінському саду він випадково натрапив під час прогулянки, і сфотографував її. «Я вчився 3D-скануванню і набував досвіду на менших об’єктах. Складаю тривимірні скани з їхніх фотографій», – каже Джеффрі Мартін. На основі приблизно 1200 зображень він створив детальну 3D-модель церкви. Її вартість оцінює приблизно у 10 тисяч доларів, але від винагороди американець відмовився.
Прага обіцяє відновлення під опікою музею
Мова про відновлення Карпатської дерев’яної церкви Святого Михаїла вже йде чотири роки. Її залишки захищають паркан, риштування, вітрила і камери. Але торік під час одного із оглядів з’ясувалося, що навіть на цьому згарищі… знову хтось оселився.
Празьке керівництво навесні цього року виділило 50 мільйонів крон на реконструкцію. За словами Їржі Поспішила, віце-мера Праги з питань культури (TOP 09), важливо, щоб ремонт був проведений професійно, пише “Блеск”. «Це не звичайне будівництво, коли ви обираєте підрядника лише за ціною. Має бути гарантія, що церква повернеться до свого первісного вигляду і пам’ятка не буде зруйнована», – наголосив він.
Майже все потребуватиме ремонту, навіть якщо основна частина церкви вціліла від пожежі. Балки не руйнуються, але обвуглюються. Однак, за словами Ондржея Шефця з Управління національних пам’яток, конструкція працює. «Це геніальна головоломка, яку винайшли за давніх часів. Смію це сказати, тому що теслярство — це давнє ремесло», — зазначив він. Культовою спорудою надалі опікуватиметься міський музей.
Карпати в Чехії
У Чеській Республіці є кілька десятків дерев’яних сакральних будівель. Окрім церкви на схилі Петржіна, нещодавно зникли ще дві дерев’яні церкви. Сильний вітер у північночеському місті Мост у 2017 році зруйнував храм Святого Валентина, побудований у румунському стилі. Того ж року палії знищили й церкву Божого Тіла на цвинтарі в Тржинці-Ґутах Моравсько-Сілезійського краю. Невдовзі тут постане її відновлена копія, яку планують освятити навесні. Це вдалося також завдяки громадському збору коштів, а зловмисники опинились у в’язниці.
Хто хотів би побачити, як приблизно виглядала церква Святого Михайла на Петржині до пожежі, може поїхати до Градця Кралового. У тутешньому парку є православна дерев’яна церква, яка перенесена сюди із села Мала Поляна, що у Східній Словаччині. У Новій Паці є греко-католицька дерев’яна церква в приватному саду. Вона перенесена сюди із села Обава на Мукачівщині у 1930 році. Загалом карпатських церков у Чехії налічується шість, тобто вже лише п’ять.
В Чехії, і особливо у Празі, до збереження історичних пам’яток ставляться набагато суворіше, ніж у карпатських селах. Власник тут не може зі своєю нерухомістю робити, що йому заманеться. Будь-яке переобладнання, перефарбування чи реконструювання приміщень, навіть елементарне встановлення нових дверей чи вікон тут вимагає численних дозволів й узгоджень охоронців архітектури та пам’яток, з якими неможливо «домовитись». Та, як і в українських Карпатах, піддаються нищівному вогню й чеські пам’ятки. Щороку в країні виникає від 10 до 20 пожеж у нерухомих культурних пам’ятках. Понад половина з них – це пожежі у церквах, монастирях та інших культових спорудах15. І все одно ці трагічні події не є, вочевидь, наукою для користувачів дерев’яних споруд.
Що далі?
Безумовно, кожного українця у Чехії, незалежно від того, якого регіону сягає його коріння, греко-католицького він визнання чи православного, чи інших релігійних течій, втрата такої визначної пам’ятки сильно вразила й засмутила. Карпатська дерев’яна церква Святого Михайла у Саду Кінських на Петржінській горі була обов’язковою зупинкою екскурсійних груп з України, багато українців-заробітчан приїжджало сюди просто помилуватися цим шедевром архітектури, помолитися й доторкнутися до старовинного храму, у якому сотні років молилися наші предки і який символічно розташований зовсім неподалік від пам’ятника Тарасові Шевченку.
Загалом вважалося, що у Празі, де суворо бережуть пам’ятки, з цією церквою в принципі статися нічого не могло. Але сталося… І бачити зараз обгорілі її рештки – неймовірно боляче. Навіть якщо Празі вдасться відновити церкву у точній відповідності – це переважно буде вже тільки копія, а не оригінал.
