Про інформаційну безпеку зараз замислюється більшість країн, оскільки російські ЗМІ давно перетворилися на інформаційні війська і загрожують безпеці світу. Протистояти їх пропаганді треба системно, всеохоплююче. Україна має багаторічний досвід в цьому. У нас діє Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки. Як же триває інформаційний бій України проти росії – редакція ProUkrainu поговорила з керівником Центру. На зв’язку – Ігор Соловей. Говоримо про фейки і маніпуляції росії, інформаційну стратегію Володимира Зеленського та як змінилась інформаційна бульбашка світу після 24 лютого.
Центр створено за прикладом інших держав чи це ноу-хау України?
Нове – це, як завжди буває, добре забуте старе. Я не був долучений до створення Центру. Прийшов, коли він вже існував. Але, наскільки відомо, батьки-засновники надихалися прикладом 2014-15 років, коли в Україні існував подібний Інформаційно-аналітичний центр при РНБО (Раді Національної безпеки і оборони). Також взяті кращі світові практики. Це, наприклад, британський досвід. В Британії існує подібна організація, але – це не калька. Вона функціонуює при офісі прем’єр-міністра. Подібні організації є, питання лише в функціоналі.
Центр розвінчує міфи. З вашого досвіду, які найабсурдніші фейки і маніпуляції російської пропаганди ви почули, розвінчали?
Треба розуміти, що російська інформаційна стратегія мала кілька етапів. Якщо на початку інформаційні атаки були частиною гібрдної війни. То зараз інформаційна складова є частиною відкритої війни. Напередодні війни вони ще ховалися, намагалися прикритися. Зараз російська пропаганда характеризується зухвалістю. Це відображається як на якості, так і на кількості. Вони щодня генерують таку велику кількість маніпуляцій, відвертих фейків, що спростовувати кожен з них не вистачить ресурсів ні в кого, в жодної країни. Тому ми всім рекомендуємо і поширюємо такий підхід: все, що робиться, що говориться російськими медіа про Україну – це є брехня. Адже в росії створена така система, коли немає класичних медіа взагалі. В росії створена воєнна пропаганда, цензура. Медія, які були більш-менш незаангажовані, закриті ще перед війною. Окремі люди, які були проти війни, їх назвали іно-агентами. Інших залякують тюремними строками, штрафами… Тому всі, хто залишився в медіа-просторі, це є частина російської інформаційної машини, російських інформаційних військ. І власне вони несуть таку саму відповідальність за дії в Україні, як ї люди, що бігають по Україні з автоматом чи ті, що причетні до пуску ракет.
Всі російські інформаційні злочинці – вони є просто злочинцями. Тому підхід до інформаційних ресурсів росії простий: про Україну вони все брешуть. Це російська пропаганда! Російська воєнна пропаганда!
Найбільш зухвалими є, звичайно, діпфейки. Це фальшиве відео на основі реальних героїв. Ми бачили діпфейки на Володимира Зеленського. Інша категорія відвертих фейків – це здебільшого категорія документів. Вони фабрикують брехливі документи, а потім описують їх, як зраду. Дякуючи Богу, професійна підготовка людей, які це роблять, бажає кращого. Такі речі можна з’ясувати навіть суто зі стилістики. Вони роблять елементарні граматичні помилки. Це дві категорії найпоширеніших фейків.
Розповім про одну історію.
Це елемент стратегічних комунікацій. Росіяни дуже поширювали історію про бабцю з прапором. Якщо пам’ятаєте, вони створили з неї ідола. Така “постарівша родіна-мать”, яка чекає “російських визволителів”. Вони використали для цього відео старенької бабці, яка переплутала військових українських з російськими. Подумала, що то росіяни і вийшла до них зі старим радянським прапором. Росія використала цей образ і почала тиражувати, як символ війни. Почали малювати мурали, відкривати памятники. І створили з неї такий образ. Ми знайшли ту бабцю, поговорили з нею. В розмові виявилось, що зовсім не те вона мала на увазі. Вона не є ніякою проросійською. Ми це все описали, зняли про це відео. Запросили іноземних колег, щоб не тільки ми це показували, а щоб люди самі зрозуміли. В тому числі з росії. Ми запросили російські медіа, запросили міжнародні медіа. Вони приїхали поговорити з тією бабцею. Кожен зрозумів, що це брехня. В результаті, як ми бачимо, цей образ бабці з прапором в росії, як кажуть російською мовою, “поблек”. Зараз він не використовуються. Вони зрозуміли, що “вдарили в штангу”. Вони перестали її героїзувати.
Ви згадали російські медіа. Тобто ви намагаєтесь налагодити комунікацію із пропагандистами?
Ми не працюємо з щодним пропагандистом. Треба розуміти, що росія не є монолітною країною, як це намагається подати кремлівська пропаганда. Вони хочуть показати, що у них там 75-85% точно за цю “спецоперацію”. Але реалії зовсім інші. Це не так! На данному етапі сучасна російська соціологія є повністю ручною і знаходиться під управлінням кремля. Тому все, що роблять, публікують, – це частина пропаганди, а не відображення реальних настроїв. Звичайно, є закриті дослідження, які вони не показують. Там буде більш-менш адекватна картина.
Але з тих альтернативних опитувань, які маємо з неофіційних недержавних джерел, бачимо, що там немає 75%. І запит на інформацію – альтернативну інформацію про про війну – є дуже-дуже великим. Немає довіри до федеральних ЗМІ. Тим більше немає такої підтримки війни.
Це не означає, що росіяни масово люблять Україну. Питання “проти війни” і “за Україну” – це різні історії. Тих, хто проти війни і за Україну є велика частина, але їхня антивоєнна риторика пов’язана здебільшого з тими незручностями, які вони переживають після початку бойових дій. Це і санкції, які, як кажуть, не працюють, але вони прекрасно працюють. Люди відчули на собі їх результат, люди відчули погіршення свого соціального становища. Люди побачили, що знаходяться в міжнародній ізоляції. Люди бачать тенденції, тому звичайно їм не подобається війна.
Тобто я би розділяв ці дві частини: риторика антивоєнна “проти війни” і “проукраїнська”. Але, з нашої точки зору, завдання України це зупинити війну у першу чергу. Припинити бойові дії, припинити загибель наших людей. І ті росіяни, окремі росіяни чи медія, які “стріляють” з нами в одну сторону по путіну, по його режиму, по російській пропаганді, яка пропагує війну, – є нашими союзниками. Тимчасовими, але принаймні на даний час. Я би радив нашим колегам не атакувати тих, хто нас підтримує. Давайте атакувати тих, хто нас не підтримує. А з тими, хто підтримує, зберемося після закінчення війни.
В Європі поширена теза – українці і росіяни – “один народ”. Це те, що російська пропаганда поширювала тривалий час. Українці намагаються спростувати це твердження. Проте чи є у вашого Центру стратегічне бачення, як з цим боротися, як змінити ситуацію?
Можливо в очах деяких європейців ми залишаємось одним народом, але головне наше внутрішнє переконання: є ми одним народом чи ні. Росіяни самі своїми ручками закопали “єдиний народ”, “слов’янське братство” у Маріуполі, Бучі, Ірпені, інших зруйнованих містах. І роблять це щодня.
Ось сьогодні, коли ми записуємо інтерв’ю, в соцмережах ходить ролик зі Слов’янська. Де 10-річний хлопчик на щирі російській мові, стоячи біля лавочки, де лежить вбитий його одномістянин, каже, що він ненавидить “руський мір”. Тобто не важливо якою мовою ненавидіти росіян. Росіяни все зробили для того, щоб сепарація України від росії, від всього російського почалася, поглиблювася. Поки вони стріляють – це буде продовжуватись. І ця вся ненависть на десятки років, як мінімум.
Чи є у Центра комунікація з президентом Володимиром Зеленським?
Його звернення до народів різних країн відрізняються щирістю, а спілкування зі ЗМІ відвертістю. Він перший у світі заявив про бездіяльність ООН стосовно війни в Україні. Це інформаційна стратегія України “називати своїми іменами” все, що відбувається в світі і в таких міжнародних організаціях як ООН, НАТО і решта?
Безпосередньо з Володимиром Зеленським ми не спілкуємось. Але, як частина державної інформаційної машини, ми знаходимося в системі “ван войс”, щоб всі державні органи говорили однією державною мовою. Відповідно, ми координуємо наші зусилля з офісом президента та іншими уповноваженими інформаційними органами.
Щодо відвертості. Про ООН, мені здається, тоді не прозвучало так голосно через різну кількість причин. Можливо нас не хотіли почути, можливо не було можливостей донести точку зору до всіх. Але те, що Володимир Зеленський щодня, щотижня по кілька разів звертається до парламентів, країн всього світу – це медіа стратегія, яка дає результати. Дає можливість пробивати інформаційну завісу на Заході, в Азії, Африці, по всьому світу. Це шалена робота. Над цим працює велика команда. І це дає результат.
Щодо підходу “говорити правду”. Часто чую від закордонних колег, що він декому не подобається. Тому що фактично ми виводимо із зони комфорту багатьох наших партнерів. Але різниця в тому, що іноземні партнери на якусь дію можуть потрапити тиждень-два-три, то для нас кожна година, кожна хвилина – це людське життя. Тому наша відвертість, яку хтось може розцінювати, як настирність, зумовлена відсутністю часу. У нас немає часу грати дипломатичні ігри. Ми відверто говоримо про можливості, про те, що нам треба і про наслідки, якщо нам не допоможуть. Тому, звісно, така відвертість не всім подобається, але це те, до чого треба звикнути. І знаходитись в ілюзіях, в самообмані – це не приведе до перемоги.
Багато речей змінилося після 24 лютого. Світ вже не житимє в тій інформаційній бульбашці, як до цього. Які зміни ви побачили в роботі медіа на міжнародному рівні?
Перше, що кидається у вічі: ті історії, правила, принципи, про які ми говорили з 2014-го року, виявилися правдивими, виявилися ефективними. Якщо в 2014 році нам казали, “це неможливо…, це неможливо, тому що це неможливо ніколи, такого ніколи не буде…” Казали, “це порушення, порушення прав свободи слова”… То через кілька років, а тим більше після 24 лютого, всі зрозуміли, що ми мали рацію, були праві.
Західні країни переосмислили значення інформаційної сфери в цілому. Якщо раніше це вважалось самостійним напрямком, який живе за своїми законами і не підлягає регуляції. То росія показала, що інформація є такою ж зброєю, як танки, гарманати, Гради. Інформація – також зброя. І ця зброя направлена на населення, щоб підірвати готовність людей до збройного опору, як з Україною. Або просто спонукати до тих чи інших дій на користь російської федерації, як вони роблять по всій Європі, скуповуючи оптом і вроздріб політиків, медіа, експертів.
Те, на що Захід раніше закривав очі, зараз на це звертають велику увагу.
Починають задуматись про відкриття таких Центрів інформаційної безпеки, як в Україні. Згадайте, як нас критикували за закриття трансляції російських телеканалів та соцмереж в Україні. І що це порушення свободи слова, і що не буде аналогів. Нічого подібного – все спрацювало навпаки. Результат – 24 лютого, коли росіяни увійшли танками, БТРами, ніякої підтримки від українців вони не отримали. Це якраз результат того, що вони не змогли підірвати єдність в середині українців. Вони намагалися: замість тих російських медіа, які були закриті, створювали українські медіаресурси за російські гроші, які би підривали з середини. Але за рахунок того, що і їх закрили, ми отримали моноліт українського суспільства у підтримці незалежності України.
Третє, що ми бачимо це відношення до цих російських медіа-ресурсів на міжнародній арені. Пам’ятаєте, як всі боялися будь-що робити з “раша-тудей” чи з російськими федеральними каналами. Зараз їх в Європі закривають пачками, тому що вони своєю діяльністю довели, що можуть підривати єдність Німеччини, єдність Франції. Вони втручаються в будь-яку країну, де у них є якійсь інтерес.
І четветре – це така особливість – відбулося переосмислення ролі соцмереж, великих платформ Мета (Фейсбук, Інстаграм), Твітера та інших. Якщо спочатку вони існували поза національним законодавством, то зараз (ця тенденція триває уже кілька років) країни, які турбуються про власну інформаційну безпеку, починають регулювати їх діяльність. Як мінімум, змушують відкривати свої представництва в тих чи інших країнах. Це для того, щоб можна було ефективно блокувати інформаційні атаки.
По факту всі зрозуміли, що росіяни використовують здобутки західної цивілізації для атаки на цю ж західну цивілізацію. І завдання Заходу, демократій робити так, щоби будь-який агресор – російський чи інший не зміг зловживати.
Українці добре знають Центр стратегічних комунікацій, а для іноземного читача/глядача прошу пояснити: чим займається ваш центр. Спростовую фейки і маніпуляції, а ще?
Наш центр – це державна структура, яка знаходиться в складі Міністерства культури та інформаційної політики. Тому наше завдання випливає як з назви “Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки”, так із нашої відомчої приналежності. Якщо в цілому подивитися на нашу діяльність, то вона відбувається в напрямках: інформаційному, аналітичному, стратегічні комунікації та тренінги.
Інформаційний напрямок – це донесення інформації, яку ми продукуємо чи продукують державні органи влади, яка потребує максимального розголосу. Її трансляція на максимально широкі кола українців та західну аудиторію. Для цього ми використовуємо стандартні методи донесення. Це, в першу чергу, наш сайт і соцмережі. Всі соцмережі, які є, ми задіюємо: україномовні, російськомовні, англомовні версії. По факту це таке мікро-медіа.
Тобто ви працюєте не виключно на внутрішньому інформаційному фронті, а й на міжнародному?
Ми працюємо як для українців на українському інформаційному ринку, так і на закордон. Але ми розуміємо, що іноземну аудиторію цікавить інший кут. Там інші підходи. Тому адаптуємо матеріали для іноземної аудиторії. Працюємо виключно англійською мовою. На жаль, немає можливостей сегментувати це окремо по тим чи іншим країнам. Беремо на широкий загал англійською мовою, яку, на щастя, знає багато. Використовуємо свої можливості і можливості наших партнерів. Ми в тісному зв’язку, тісній кооперації з українськими медіа, які використовують наші матеріали. Тобто це така спільна праця для максимального охоплення.
Аналітичний напрямок має видиму і невидиму частину. Те, що ми бачимо, це якраз підготовка матеріалів для інформаційного напрямку, які потім оприлюднюються. Це реагування на фейки, їх спростування. Це визначення тенденцій, закономірностей. Це розробка власних наративів для комунікації потім державними службовцями, експертами, органами виконавчої влади, депутатами.
Один з продуктів – щоденний моніторинг медіа простору на предмет фейків, маніпуляцій. За результатами – готуємо свої матеріали. Також робимо спеціалізовані продукти по конкретним соцмережам. Наприклад, моніторинг Телеграм-каналів, як середовища, де найбільше працюють росіяни. Ще кілька інформаційних продуктів, які не мають поширення на широкий загал, але розповсюджуються по внутрішнім розсилкам серед зацікавлених державних установ.
Напрям стратегічних комунікації – це зробити так, щоб не один Центр стратегічних комунікацій відповідав і реагував на всі інформаційні виклики. А й наші колеги з державних організацій, які відповідають за той чи інший напрямок: сфера безпеки, оборони, економіки. Щоб вони також розуміли принципи роботи і оперативно реагували на інформаційні атаки.
Ви назвали таку кількість роботи, яку виконує Центр. Повинена працювати велика команда. Скільки вас?
У нас не так багато людей, як здається, і якби нам хотілося. Загально нас до двадцяти людей. Точну кількість важко сказати, вона “плаває” час від часу. Оскільки ми працюємо з партнерами, нам надають допомогу. Тому залучаємо людей під потреби на основі короткострокових або довгострокових контрактів. Так, орієнтовна кількість людей 15-20, які цим займаються або курують той чи інший напрямок.
Деякі країни Європи замислюються над створенням інформаційної безпеки на державному рівні. Цікаво, чи звертались до вашого Центру з пропозицію поділитися досвідом?
Тема інформаційної безпеки – наріжний камінь, проблема, з якою стикаються всі країни світу, не тільки Європи. Можемо тільки вітати зусилля наших колег, які задумаються про інформаційну безпеку. Адже інформаційна частина – це якраз елемент гібридної війни, яку росія веде проти всього світу. І, якщо програвати, цей інформаційний елемент на самому початку, то ніхто не знає в що може вилитися ця гібридна війна. У нас вона вилилася у відкриту війну. Щодо Європи – ніхто не знає де росіяни зупиняться, чи вони зупиняться на Україні, чи підуть маршем до Ла-Маншу. Тому турботу наших європейських партнерів про інформаційну безпеку можна тільки вітати.
До нас ніхто не звертався офіційними каналами за обміном досвідом. Але ми знаємо, що в ряді країн такі зусилля відбуваються. На неформальному рівні ми ведемо розмови з кількома групами з різних країн. Це і стара Європа, і нова Європа. Тому, так, ми співпрацюємо з міжнародними колегами.
