Вона довго проживала й працювала у місті Пардубіце, чудово вивчила чеську мову, могла спокійно жити у затишному чеському місті. Однак з початком нового, вкрай жорстокого російського вторгнення в Україну вирушила в саме пекло війни. Тут вона є парамедичкою – рятує поранених бійців безпосередньо на полі бою.
“Про мене казали, що я божевільна», – розповідає вона журналістці Чеського телебачення Дарії Стоматовій. Українка Світлана Шпілка на позивний “Шаманка” говорить добре поставленим голосом, швидкою чеською мовою і практично без акценту. Ще будучи у Чехії, вона хотіла приєднатися до десантників, оголила голову. Але стала парамедичкою, тобто польовою фельдшеркою. Саме від неї і таких, як вона, часто залежить життя травмованих чи поранених воїнів. А швидко й терміново надавати першу медичну допомогу у фронтових умовах вкрай складно.
Хотіла стати десантницею
За даними на початок травня, в Збройних силах України — понад сорок тисяч жінок. З однією із них – “Шаманкою” – спілкувалася знімальна група Чеського телебачення біля прифронтового міста Лиман Донецької області. “Шаманка” залишила спокійне життя в Чехії і пішла допомагати на пораненим землякам – українським солдатам.
Дівчина на позивний Шаманка спочатку хотіла приєднатися до чеських “червоних беретів”. Коли росія почала повномасштабне наземне вторгнення в Україну, вона без вагань приєдналася до парамедиків. «Мене взагалі не хотіли брати. Казали мені, що я — божевільна. А потім запитали, як я митиму голову. Я зняла шапку. Я була свіжоголена, бо готувалася іти в десантники», – згадує Світлана Шпілка.
Світлана опинилася в суто чоловічому колективі. Однак із притаманною їй енергією йшла до своєї мети. «Бувають важчі дні, в сенсі жіночих. Вологі серветки тепер — фактично моя нова любов», — натякає вона на те, що на гігієну зазвичай не залишається часу.
Коли по рації лунає голос, вона мчить на передову по поранених бійців. Без належно пристосованого автомобіля допомога була б майже неможливою. «У мене там є місце, я можу ту людину покласти, я можу сісти поруч, я можу його пристебнути, у мене там є кисень, дефібрилятор і все необхідне», – каже Світлана.
Вона вже була парамедичкою на Миколаївщині чи під Бахмутом на Донеччині, який є зараз найгарячішою точкою на фронті. Одного разу вона була на межі сил, і думала, що надійшов кінець. «Ми почули постріл. Хлопці в окопах сказали, що нікого з наших немає надворі, тому є велика ймовірність, що це росіяни і вони наближаються. Ми рахували, скільки гранат у нас є, щоб підірватися».
Старші та молодші солдати по-різному сприймають жінок на фронті
Війна – це не лише жахи. Нещастя пробуджує у людей і протилежну реакцію – дружбу й кохання, які часто перетинаються. «Коли дівчина їде з тобою на бойове завдання — це складно. Тому що до хлопця маєш простіше ставлення. Ми намагаємося її захистити, але вона бойова», – розповідає Кирило на позивний Х’юстон, колишній партнер Світлани.
Війна змішує старе і нове, що стосується не лише тактики чи техніки ведення бою. Старе і нове покоління солдат по-різному сприймають жінок на передовій. «Я виконую ту саму роботу, можливо, іноді й більше. Але я не отримую такого підвищення, як чоловік. Деякі думають, що наміром жінки тут полягає в тому, щоб знайти тут собі якогось чоловіка».
Ірина веде, серед іншого, чеською мовою відеоблог, розповідає чехам свої воєнні й медичні враження. Це необхідно, бо у Чехії чимало людей піддаються проросійській дезінформації. Дехто ставив під сумнів її відданість країні або навіть переслідував її. «Я стикалася з переслідуваннями кілька разів. Якось це було трохи серйозніше, але це було в основному з боку старших хлопців».
Але багато чого змінюється. Війна – це не лише боротьба за виживання, а й боротьба двох уявлень про те, яким буде майбутнє України.
Читайте також: Поранені українські військові лікуються у чеських Лазнях Дарков
