Розмовляв: Петр Вейкерт
Далібор Дєдек, власник чеської технологічної компанії Jablotron, володіє певною частиною статків, якої немає у багатьох мільярдерів. Він зберігає її в найнадійнішому місці — в собі. Воно складається з мужності, скромності та доброго серця. Незалежно від наслідків свого рішення, він підтримує закупівлю зброї для України або відкрито підтримує своїх фаворитів перед президентськими виборами.
Він відкладає частину прибутку компанії на рахунки своїх працівників, боронить полонини від забудови, ремонтує пам’ятники, а деякий час тому вирішив допомогти побудувати нову клініку та підтримати розвиток Вільної школи. На обід ходить до їдальні своєї фірми, де, за його словами, готують чудово. У розмові економічної газети E15 з ним повторюється одна думка, яка могла б бути його девізом: «Якщо ви хочете змінити ситуацію, встаньте і зробіть це».
Відразу після російського вторгнення в Україну ви обдзвонили 50 найбагатших чехів. За перші півтора місяці було зібрано мільярд крон. Як все проходило? У вас є номери телефонів усіх?
Звичайно, я не мав номерів для всіх, але я їх дістав. Поступово я навчився, коли і як дзвонити, що говорити. Я ніколи раніше не займався краудфандинґом. Але я вважав цю ініціативу важливою. Це також був для мене певний урок. Реагували як чудово, так і заперечливо, мовляв, нічого не дам. Була навіть рекомендація без проблем написати десь, що ця людина є поганою, яка не хоче робити свій внесок.
Можете сказати, хто це був?
Ні. З одного боку, це його відповідальність. З іншого боку, це також залежить від того, у яку мить ти людині додзвонишся і який у неї настрій. Наступного дня вона може все сприйняти інакше.
На початку травня 2022 року ви анонсували ініціативу «Подарунок для Путіна». Завдяки їй, наприклад, люди зібрали кошти на п’ятнадцять мобільних ЗРК або модернізований танк Т-72 на прізвисько “Томаш”. Чому ви зважилися на цю ініціативу?
Згаданий мільярд було зібрано відносно швидко, але згодом інтерес громадськості почав повільно згасати. Я не хотів залишати все це. Мені пощастило зустріти колишнього журналіста Мартіна Ондрачека. Він виступив з ідеєю віртуального електронного магазину зброї для України. Для мене це було настільки божевільним, що я повірив, що це спрацює. Ми ж живемо в країні, де вигаданий Яра Цімрман став чи не найбільшим чехом.
Отже, це має вийти, чи не так? Наскільки важко зберегти ініціативу в той час, коли навіть західні еліти кажуть, що конфлікт вже заморожений і все йде до компромісу?
Висвітлення в ЗМІ в цьому питанні є вирішальним. Але навіть якщо про Україну не так багато пишуть, приплив грошей все одно відносно пристойний. З травня минулого року було зібрано близько 600 мільйонів чеських крон. Їх надсилають як фірми, так і дрібні жертводавці на суму по сто крон. Було так, що на вулиці в Празі до мене підійшов літній пан. Спочатку переконався, хто я такий, і сказав, що щомісяця надсилає сотню, хоч і на пенсії. Бо відчуває, що щось робить проти російської агресії. Це справді круто. Завдяки таким людям ми збираємо від мільйона до двох щотижня.
Як ви ставитеся до заяв політиків про те, що з Путіним пора домовлятися?
Мені це не подобається. Якщо ми відправимо туди одну-дві ескадрильї F-35, то конфлікт буде вичерпаний раз і назавжди, і нема чого говорити про компроміси. Адже НАТО має явну перевагу і має зробити те, що давно мало статися. Але прийняття рішень у демократичних країнах є набагато складнішим, ніж там, де якийсь деспот вирішує сам.
Які ваші спогади про 1968 рік і вторгнення військ Варшавського договору під проводом Радянського Союзу?
Вони у мене дуже сильні. Мені було одинадцять років. Пам’ятаю, як мене вранці розбудила бабуся, сказавши, що почалася війна.
Припускаю, ви бачите аналогію між 1968 роком у нашій країні та вторгненням російських військ в Україну?
Звичайно. Я не можу спокійно дивитися, що десь люди мають ховатися в підвалах, що солдати вбивають там жінок і дітей, а ми насолоджуємося миром. Виправдовуваннями, що Україна не є членом ЄС чи НАТО, ми кажемо, що вони — люди другого сорту. Так бути не може. Або це війна проти демократії, і ця демократія буде боротися за свої принципи — або ми гратимемо тут у якісь дивні ігри, яких я не розумію. Знаєте, я відчув, як це було, коли Чехословаччина залишилася без допомоги. Росіяни робили тут, що хотіли. Мені б не хотілося проходити через це знову. Тому я відчуваю це дуже сильно.
Що ця збірка розповіла вам про чехів?
Я в захваті від того, що є двісті тисяч людей, які готові полізти у свої гаманці та надіслати гроші. Я знаю, що те, що ми зібрали, мало для обсягу тієї війни. Але коли ми зібрали гроші на танк для України, знайшовся донор з-за кордону, який купив їх півсотні. Він запитав, чи ще є танки. І ми допомогли домовитися. Я пишаюся чехами, тому що вони є прикладом для інших.
Але ви вважаєте себе пацифістом. Як ці полюси однієї жердини зійшлися у вас?
Я ніколи не міг собі уявити, щоб давав або збирав гроші на зброю. Шимон Панек, директор товариства “Людина в скруті”, відкрив мені очі. Після спалаху конфлікту вони збирали гроші на гуманітарну допомогу. Тоді він на одній зустрічі сказав, що якщо ми справді хочемо допомогти українцям, то маємо дати їм гроші на зброю, бо ніхто інший цього не зробить. Тоді до мене дійшло, що є спосіб.
Ви перетворили ініціативу на фонд, який є більш постійною цінністю. Ви думали про те, що буде з “Подарунком для путіна” після війни? У що перетвориться і чому допомагатиме?
Якщо буде припинена стрілянина – це одне, а відновити країну – інше. Окрім зброї, ми вже займаємося іншими видами діяльності, наприклад, підтримуємо школи. Я думаю, що з часом це повернеться до нас як до Чехії. Тому що для чеських компаній будуть великі можливості допомогти відремонтувати те, що було зруйновано.
Тому важливо не здаватися…
Не можна здаватися! Якщо ми здамося, це лише питання часу, коли росіяни постукають у наші двері.
Перед останніми президентськими виборами ви підтримували Данушу Нерудову та Петра Павла. Не дуже звично, щоб хтось підтримував двох кандидатів. На вашу думку, чи варто людям з бізнесу займатися політикою, підтримувати якийсь напрям?
Це — власний вибір для кожного. Я думаю, що те, як виглядає світ навколо нас — справа кожного з нас. Наприклад, якщо мене турбує сміття в парку, я можу написати в мерію та технічну службу, або піти прибрати безлад сам. Ви знаєте, демократія має багато недоліків, але одна з переваг полягає в тому, що ви можете піти і безпосередньо впливати на речі.
Перепитаю, чи це не двосторонньою грою? Міг перемогти інший кандидат, і це повернулося б до вас?
Це вже було зі мною, коли Земан переміг у той час, коли я гаряче підтримував Драгоша. Але це частина справи. Якщо всі стратегічно заховаються за кут, то це буде боягузтво.
У вересні відкрилася школа, яку ви побудували на території колишньої яблонецької “Біжутерії”. Досі вона базувалася у тимчасових приміщеннях. Чому ви зупинилися на такій концепції Вільної загальноосвітньої школи?
Вже тридцять років тут у Яблонці діє щось під назвою Вільна школа. Назва трохи оманлива, тому що дисципліна там, мабуть, більша, ніж у звичайній школі. Ми допомогли їй у тому, що школу розширили на другий ступінь, а потім відремонтували приміщення, куди вона переїхала.
Різниця в тому, що діти люблять ходити в ту школу. Вони не сприймають це як необхідне зло. Велику справу в цьому сенсі зробила директорка. Вона вже виховує друге покоління самобутніх учнів, і школа стала знаковою. Тому ми думали облаштувати її так, щоб там були комп’ютери, майстерні, кабінети робототехніки тощо. Я дуже радий, коли ми наслідуємо цей приклад. Вісім років тому, наприклад, ми запустили будинок для людей похилого віку, і концепцію потім скопіювали кілька підприємців. Якби це вийшло і зі школою, це було б чудово.
Ви спочатку думали про технікум для навчання персоналу, але відмовилися. Чому?
Ми хотіли заснувати технічний ліцей, але це виявилося великою проблемою. У Чехії надлишок технікумів і мало студентів. Це мала бути вибіркова школа для учнів з усієї країни. Хоча ми мали підтримку від краю, але шлях до реалізації виявився непрохідним. Я також зрозумів, що мотивувати дітей до технічних галузей потрібно вже на першому ступені загальноосвітньої школи. Якщо в першому класі вчительки не мотивуватимуть до математики та фізики, то потім це вже неможливо наздогнати.
Ваша пожертва у розмірі 100 мільйонів до фонду Neuron також пов’язана з освітою. Що змусило вас це зробити?
Мені завжди подобалася наука. Я люблю фізику і хотів би знати, що буде далі. Ми мало знаємо про навколишній світ. Якщо я розглядаю це з фізичної точки зору, ми можемо виміряти та сприйняти лише близько шести відсотків всього. А все інше — невідоме. Більше того, ми дуже мало зрозуміли з тих шести відсотків. Але подивіться, чого ми досягли. Я працюю в технічній компанії, якій вигідно те, що людство багато зрозуміло і багато може. Тому потрібно інвестувати в розширення знань. Тому я вирішив підтримати Neuron, а відтак і молодих науковців. Сподіваюся, що буду не один тут і подаю приклад.
Та пожертва насправді була подією не лише з точки зору її обсягу, який був одним із найбільших у Чеській Республіці. Але й тим фактом, що вона може започаткувати феномен фундацій, які ще не мають великої традиції в Чеській Республіці. В США вони ведуть бізнес і заробляють гроші відносно регулярно. Ви теж так бачите?
Я вважаю, що допомога цьому сектору одноразовими пожертвами, без обрáз на мене, означає, що ви перетворюєте їх на жебраків. Хоча я працюю з Neuron практично від самого початку, я зрозумів, що роблю точно те саме. Враховуючи мій вік, я також почав думати про заповіт. І подумав, що мені не потрібно чекати, поки я помру, щоб Neuron отримав свою основу. Що я можу допомогти зараз і подивитися, як вони розвиватимуться.
Але ви не просто внесли гроші, чи не так?
Я досить економна людина. Залишаючи поза увагою початок компанії, ми ніколи не мали кредитів і платили за все наперед. Коли в банках були негативні процентні ставки, і ми хотіли відповідально ставитися до своїх заощаджень, ми створили інвестиційний фонд. Люди, які зібрали його докупи, чудово впоралися. Вони змогли використати гроші з користю. Тож мій подарунок — це не лише гроші, а весь цей ансамбль, машина, яка може робити гроші ціннішими.
Наскільки далеко просунувся проект нової ортопедичної клініки в Ліберці?
Уже в дев’яностих ми визначили пріоритети, де хочемо працювати в благодійних проектах. В основному це освіта та охорона здоров’я. Ми роками співпрацюємо з лікарнями у Яблонці та Ліберці, допомагаючи закуповувати обладнання. Ми зрозуміли, що є сфери, де можливості лікарень все ще обмежені. І ортопедія є однією із них. Тож ми почали шукати рішення, спілкувалися з представниками медичних страхових компаній, і вони зрештою підтримали ідею. Клініка фактично вже існує віртуально. Лікарі орендують операційні, коли вони не зайняті, але, звичайно, кількість місць обмежена. Тож ми хотіли надати цьому проекту власну будівлю та якийсь прозорий порядок. Ми купили приміщення в Ліберці, і зараз плануємо, як його пристосувати для наших цілей.
Клініка нібито приватна, але працює на неприбутковій основі. Яка її концепція?
За деякі процедури там пацієнти платитимуть. Але ми хочемо зробити так, щоб гроші, які заробляє клініка, йшли на персонал і обладнання. Тобто прибутку вона не приноситиме.
Ви також є активним туристом. Ви викупили луки для того, щоб їх ніхто не забудовував. А коли каталися в горах на лижах і побачили сірий фасад костьолу в Гейницях, ви казали, що запитали, скільки це буде коштувати, а врешті залишили там вісім мільйонів крон. Що для вас означають подорожі чи мандрівки Їзерськими горами?
Вождь індіанців одного разу написав президенту Сполучених Штатів, що ми, білі, помиляємося. Це не так, що земля належить нам. Навпаки — ми належимо землі. Ми повинні берегти чудову природу навколо нас, а не завойовувати її. Я не міг змиритися з тим, що найкрасивіший південний балкон Їзерських гір може стати полем для гольфу або майданчиком для чотириколісних скутерів.
Те саме з костьолом в Гейницях. Ми з колегою зустрілися на оглядовому майданчику Красна Марія і весь час бурчали, що монастир відремонтували за європейські гроші. А церква виглядає як убога хата. Це повертає мене до того факту, що якщо ми хочемо жити в кращому світі, давайте не чекати, що хтось зробить це за нас. У кожного з нас є можливість зробити певний внесок.
Як це все впливає на компанію?
Мені завжди потрібно думати наперед, чи зможу я пояснити кожному працівникові, чому я взяв гроші з фірми і направив їх на ці цілі? Пояснити, що він теж змінює світ на краще.
Є статистика, що люди в таких компаніях, як правило, більш задоволені. Вони не так часто переходять кудись інде і так далі. Ви це спостерігаєте?
Нам завжди щастило мати кваліфікованих і захоплених справою людей. Зрештою, ми навіть не могли запропонувати їм великі гроші на початку. Люди з-за кордону також приїжджали на розробку сюди просто тому, що їм подобалася робота. Але так все одно не можна. Деякий час тому ми вирішили відкласти десять відсотків прибутку для працівників, рівномірно розподіливши їх між усіма. Цього року вони вже досягли приблизно 250 тисяч.
Ми вкладаємо частину прибутків компанії на ощадні рахунки, і через п’ять років вони отримують доступ до грошей. На мою думку, це правильний спосіб сприйняття ними своєї приналежності до компанії. Компанія – це не просто машина, яка заробляє гроші для когось. Вона також заробляє для них гроші на додаток до зарплати.
Вашу діяльність організовує фонд Jablotron Foundation. У 2022 році вона розподілила понад 12 мільйонів крон. Цим фондом ви залишаєте значний слід в регіоні. Яким має бути мета Jablotron?
Ми хочемо, щоб наш фонд залишався тут якомога довше, а з ним і Jablotron. Щоб і те, і інше залишалося таким чеським фамільним сріблом. Як є у німців Bosch чи Siemens, так у чехів — Jablotron. Фонд невеликий, але його метою є підтримка охорони здоров’я, освіти, а також допомога муніципальній політиці в Чехії. Ми співпрацюємо з фондом «Віа». Допомагаємо таким маленьким регіональним відродженцям, які намагаються зробити світ навколо себе кращим, йти в політику і рухати свою діяльність далі. Я, у свою чергу, дотримуюся думки, що якщо хтось вважає, що своїм містом чи селом потрібно керувати краще, нехай бере це на себе. Тоді світ стане кращим.
- Далібор Дєдек (66) навчався у Чеському технічному університеті у Празі, факультет електротехніки. Після військової служби він працював на підприємстві Liaz Яблонець над Нісою фахівцем з мікроелектроніки.
- Після 1990 року відкрив власну справу. Його компанія Jablotron в основному зосереджена на технологіях безпеки. У 2017 році він був місцевим лідером партії STAN перед парламентськими виборами. Зрештою, він відмовився від своєї кандидатури.
- Позаминулого року викупив 40 відсотків акцій компанії у партнера Мірослава Яроліма. Дєдек є одним з найважливіших чеських меценатів.
Читайте також: Спочатку дрон “Бівой”, а тепер танк “Томаш”: Чехи зібрали мільйон крон за кілька годин
