Текст: Ян Ліпавський, колишній міністр закордонних справ Чехії
Повертаюся з України. Останні чотири дні я був у Києві, брав участь у конференції «YES, Ukraine» під гаслом «Мир через силу». Також зустрівся із багатьма цікавими людьми. Однак, сьогодні я не хочу про це писати.
Хочу поділитися найзвичайнішим людським почуттям, яке я звідти виніс. А також своїми роздумами про те, що це означає для нас.
Ситуація в Україні напружена.
Я багато разів відвідував Україну під час війни, але вперше відчув досить задушливу атмосферу майже від кожної міжособистісної взаємодії. Причиною є нескінченний російський повітряний терор.
Путін змінив тактику. Він атакує серед білого дня та о другій годині ночі. Він атакує постійно. Величезні російські виробничі потужності підтримують цю безперервну повітряну кампанію.
Насправді, всі люди, з якими я тут розмовляв, погоджуються, що ситуація ще ніколи не була такою складною. І кожен по-своєму справляється із загрозою дронів.
У компанії, що займається виробництвом дронів, коли спрацьовує сигналізація, ми негайно йдемо в підвал. Керівник компанії лише сухо зауважує серед полиць із комплектуючими: «Ми тут не зовсім у безпеці».
Хлопець на рецепції готелю лаконічно оголошує: «Ласкаво просимо до України» під звуки вибухів протиповітряної оборони.
Журналіст описує мені сцену з театру. Вила сирена, актори грали. Ніхто не пішов. Вистава закінчилася. Люди хочуть жити, а не виживати.
Більшість людей більш-менш ігнорує сигнали тривоги. Навіть найзапекліші все ще хвилюються за своїх близьких, дітей, батьків чи друзів.
Хтось має доступ до звітів з армії, і тому може дозволити собі розрізняти серйозність окремих тривог. Коли інший журналіст пише мені, що зараз справді серйозна «червона тривога», я відповідаю йому, що ми добре заховані в підвалі ресторану. Відповідь надходить: «Чудово, тоді замовте пляшку червоного».
Звичайно, всі втомилися від війни Путіна.
Але ніхто не збирається відмовлятися від своїх свобод. І тому українці продовжують боротьбу. Хоча всі знають, що зима наближається. І що Путін будує нову мільйонну армію.
І ось питання, яке ми, решта Європи, повинні собі поставити. Що, якщо Путін не відправить свої нові сили знову в Україну? Що, якщо він відкриє ще один фронт?
Росія мобілізує сотні тисяч людей, виробляє тисячі безпілотників, ракет, боєприпасів і готується до тривалої війни.
Тим часом у Європі ми постійно кажемо собі, що можемо якось домовитися з Путіним.
Але мир не настане, якщо ми прагнемо його більше, ніж Путін.
Ми також повинні враховувати, що одного разу сотні тисяч російських солдатів, тисячі безпілотників і сотні ракет обернуться не проти України, а проти іншої європейської країни. Україна сьогодні показує нам, що це означатиме.
Сотні безпілотників в одній атаці. Балістичні та крилаті ракети. Атаки на електростанції, залізниці, фабрики, будинки та торгові центри. Сирени вдень і вночі. Життя, перерване необхідністю знову ховатися в підвалі.
Чи хочемо ми чекати, поки самі переживемо щось подібне? Я — ні.
Ось чому ми повинні готуватися.
Нам потрібна протиповітряна та протиракетна оборона, здатна протистояти масованим атакам. Нам потрібні засоби проти дронів. Нам потрібен функціональний цивільний захист. Нам потрібні постачання, інфраструктура та держава, здатна функціонувати навіть під час кризи. Нам потрібно позбутися російської п’ятої колони. Нам потрібно отримати перевагу в інформаційній війні. Нам потрібно запобігти російському саботажу.
І нам потрібні люди, які знають, що свобода сама себе не захистить.
І саме тому нам потрібна Україна.
Не лише як країна, якій ми допомагаємо. Але й як союзник, у якого нам є чого повчитися.
Українці мають досвід війни, якого сьогодні не має ніхто інший у Європі. З дронами. Електронною боротьбою. Протиповітряною обороною. Захистом енергетики та критичної інфраструктури. Функціонуванням держави під щоденними атаками.
Ми повинні перенести цей досвід у чеську армію, чеські компанії та нашу систему цивільного захисту.
Наші солдати повинні їхати до України, а українські солдати — до нас. Наші компанії повинні розробляти та виробляти зброю разом з українською. Ми повинні разом тестувати технології проти дронів та ракет. Ми повинні брати участь у європейських проектах протиповітряної та протиракетної оборони.
І ми повинні знову почати постачати зброю Україні.
Боєприпаси, літаки, ракети, дрони та все, що дійсно допоможе їй зупинити російську військову машину. Перш ніж вона зможе обернутися проти когось іншого.
Якщо наші L-159 можуть допомогти Україні проти російських дронів, ми повинні знайти спосіб їх туди доставити.
Допомога Україні та захист Чеської Республіки – це одне й те саме.
Кожен російський дрон, збитий над Україною, – це дрон, який ніколи більше ніде не полетить. Кожен знищений російський танк – це танк, який не стоятиме на іншому європейському кордоні. І кожен досвід, який ми отримуємо сьогодні, працюючи з українцями, може одного дня врятувати життя тут.
Путіна не зупинить наше бажання миру. Його зупинить переконання, що він не може виграти ще одну війну.
Ось чому нам потрібна сильна Україна, сильна Європа та сильна Чеська Республіка, готова захищатися.
Краще знищити російські дрони сьогодні над Україною, ніж одного дня ховатися від них у підвалах у Чеській Республіці.
