10.5 C
Czech Republic
додомуВідеоKAZKA: у якому рейсовому автобусі можна зустріти Олександру Заріцьку (відео)

KAZKA: у якому рейсовому автобусі можна зустріти Олександру Заріцьку (відео)

reklama/реклама

Вже цієї середи 22 червня в столиці Чехії Празі відбудеться благодійний концерт “Ukrainian Freedom Voices” за участі українських зірок. Концерт організовано в рамках фестивалю Prague Metronome, щоб підтримати українців за кордоном та познауомити Європу з українською музикою. На сцені Праги виступлять MELOVIN, KAZKA, ALEKSEEV, TVORCHI, Jerry Heil, NK.

ProUkraїnu поспілкувалися з фронтвумен музичного бенду KAZKA Олександрою Заріцькою, яка відома піснями “Плакала” та “I’m not okay”.

З початком війни Ви зайняли активну позицію на культурному фронті. Ви були з концертами в Америці та країнах Європи. Зараз кожна відома людина, хто б то не був, співак, чи актор, чи інфлюенсер, несе меседж, що Україна переможе, проте кожен додає щось своє. Який саме меседж несете Ви?

Для мене українські артисти поділилися на декілька категорій. Деякі активно виступають, не жаліючи себе і віддають весь свій заробіток у фонди і таким чином працюють на благо України. А також дають постійно інтерв’ю, хоча не завжди люблять це робити, беруть активну участь у соціальних проектах. І я перечислюю те, що я знаю, що ми робимо, те, що роблять мої колеги. Також займаємося волонтерством. У кого є скільки часу та сил. А є люди, які більш приділяють час сім’ї, закриваються в цей час.

Я, може, буду трошки радикальна в цьому плані, але, як на мене, коли людина є артистом – це її обов’язок. Коли людина вже віддала себе, скажемо так, на благо людей, то це означає не тільки виступати на концертах, заробляти гроші, знімати кліпи, записувати пісні. Якщо відбувається щось погане з твоєю країною – робити все можливе, щоб допомагати. Тому що в нас є величезний ресурс для цього. Я трошки замислююсь над тим, чи достойні деякі з артистів бути українськими справжніми зірками. Більшість повністю перекреслило своє звичайне життя, ми не живемо вдома, ми постійно в дорозі. А хтось просто чекає, поки все буде класно і знову можна буде виступати. Для мене це – дуже неправильно, бо ми всі маємо чимось жертвувати для того, щоб потім усе було добре. І меседж для мене в цій жахливій історії в якомусь прагненні до найближчої перемоги, віддавати усього себе без останку, тому що це наблизить нас усіх до спокійного нормального життя.

Ви вже були в Чехії раніше і для Вас це не новий майданчик, Ви вже знайомі з чеською аудиторією. Що ви готуєте для Праги в цей раз? Які нові пісні у Вас з’явилися, як змінився Ваш репертуар з того часу як виступали в Чехії останнього разу.

Звичайно, виступ під час війни зовсім інакший, ніж за мирного життя. Дуже часто у нас змінюється склад, тому що організатори направляють всі кошти на благодійність і ми дуже часто йдемо на поступки і не веземо всю свою команду. Звичайно, такого великого і масштабного рівня інколи не виходить. Інколи організатори задіюють свої ресурси, наприклад, домовляються з готелями тощо. Але це не означає, що від цього рівень концертів буде гіршим. Тоді працю і всю енергетику людей з гурту, яких не вистачає, треба давати нам, бо все одно люди мають піти щасливими та зарядженими на добрі справи. Тому ми робимо потрійну роботу, наприклад, як це було ось позавчора у Франції, виступали без дівчат і без Микити, тобто це мінус чотири людини, був Женя – наш барабанщик і Діма і це набагато важче. Ти кажеш про це людям, які приходять на твої концерти, вони все абсолютно розуміють , що цю частину співають зазвичай дівчата, а давайте заспіваємо з вами цю частину разом. Це набагато важче, але ти пояснюєш, що це все робиться для того, щоб більша кількість коштів пішла до фондів, тому це нормально.

Коли будемо співати в Празі, ми просто будемо витрачати всі свої ресурси. Коли я виступаю, я дуже хочу зарядити людей на позитив, щоб після концерту пішли замотивовані, заряджені на те, щоб більше працювати і допомагати Україні. От у нас було декілька концертів, там де виступали інші артисти. Багатьом з них дуже важко співати веселих пісень, а в них у репертуарі тільки драматичні та серйозні. Мені дуже важко, наприклад, таке слухати, я плачу і після такого виступу ти дуже засмучений, у тебе забрали всі сили. Різні люди по-різному реагують на все це, але я, як людина дуже життєрадісна та світла, то в такі найважчі часи мені якраз навпаки хочеться дати якусь позитивну енергію, знаючи, що люди це зрозуміють і віддадуть мені свою енергію натомість. Тому на найближчому концерті в Празі чекайте від мене вибух енергії. 

Війна змінила кожного, життя вже не буде таким, як раніше. І кожна історія війни – особиста історія. Які зміни Ви відчуваєте в собі?
kazka

Я – людина, яка саме живе зараз у війні, я кожен раз повертаюсь після концертів у Київ, тому що тут моє місце сили і мені дуже важко жити за кордоном. Я поїхала з країни на п’ятий день війни на Західну Україну, тому що було дуже небезпечно. Я живу в Київській області біля Бучі та Ірпеня і зараз я живу перебіжками в центрі Києва, бо там вдома ще небезпечно. Ми живемо біля лісу, кажуть, що дуже багато там може бути різних диверсантів. Для мене, як людини, яка своїми очима бачила і вибухи, і танки, і все-все, кожен день, коли я приїжджаю в Київ, я бачу своїми очима Бородянку, я бачу Бучу, бачу Ірпінь, для мене це така величезна діра в серці, яка ніколи не загоїться. Навіть коли там через двадцять-тридцять років я буду це тільки згадувати, то все одно я буду це пояснювати не як людина, яка там “у нас в країні почалася війна, слава Богу, я нічого не побачила”, а як людина, яка реально бачила всі наслідки і жила під час вибухів в будинку. Я думаю, що для мене, для моєї психіки буде найгіршим усвідомлювати те, що є люди, які, як ми, прожили 5 днів під бомбами, а так живуть люди три місяці, тому це для мене розуміти найгірше та найстрашніше. Мозок не дозволяє тобі уявити, як це взагалі для людини, яка ще там жива і як в такому розумовому стані жити три місяці. Для мене ті 5 днів були найгіршими в моєму житті, я згадую їх з реально величезним страхом, смутком, жахом.

Кожен раз, коли я починаю, знаєш, трошки заглушувати відчуття, що зараз війна, що ми кожен день у цьому живемо, я починаю примусово себе прям змушувати думати, кожен день, що люди зараз у таких умовах уже три місяці. І вставай і роби щось. Тільки коли кожна людина з нашої країни почне щось робити, тільки тоді ми зрушимо з якогось місця. Наша країна в порівнянні з росією просто крихітна і нас тримає те, що ми зараз усі разом. Ми вже тримаємося більша ста діб, дуже бажаю, щоб подивилися навколо. Подумали, кому що треба. Я знаю, зараз Західна Україна живе звичайним життям, люди, я дуже хочу вас попросити, кожен раз, коли виходите кудись у ресторан, кожен раз, коли витратили якісь кошти на себе, віддайте маленьку частинку. Всі кажуть постійно про те, що маленьких пожертв немає. Якщо п’ятдесят-шістдесят тисяч людей дивляться сторіз, то якщо кожна людина по гривні, по дві кожного дня задонатить, це взагалі не гроші, це вже буде дуже допомагати.

Ми стараємось виступати якомога більше. Менеджери на мене сваряться, кажуть, щоб я переїхала кудись хоча б у Варшаву, звідти набагато буде легше, але я не можу відпочити морально в іншій країні. Я була більше місяця в Нью-Йорку. При тому, що Нью-Йорк – це моє місто і я його дуже люблю, я не могла там нормально жити, для мене це була велика мука, я реально погано спала і не могла адекватно працювати, це дуже важко. Але тут у Києві два дні і я як нова копійка, я їду далі.

Добу я добираюся до Варшави, я завжди їжджу на звичайному рейсовому автобусі і зі мною їдуть люди, їх реакції – це найприкольніше. Тому що в нас у країні ще з двохтисячних, дев’яностих є поняття, що відома людина обов’язково мільйонер чи мільярдер, і вона має приватні літаки. І для відомої людини немає правил, законів і вона просто зі свого особняка сідає в приватний літак і відлітає на концерт і назад. І ми на звичайному рейсовому автобусі з менеджером поїхали, і це завжди дуже смішно, люди такі, “а чого ви тут, а що трапилося, як це так”. Народ, дайте просто доїхати 🙂

Ми їхали з Владом, моїм менеджером, з Києва у Варшаву. Реально, ми взяли автобус, який дуже довго їхав, цілу добу. І нам треба було вивчити для концерту пісню Imagine Джона Леннона, тому що ми співали її на футбольному полі з дівчинкою з Голосу з Інесою, і треба було вивчити за добу цю пісню. І ми сидимо на останньому ряду в автобусі і Владік співає партію Інеси, так вивчили пісню, і, до речі, жодного слова не забула. Ось такі історії з життя.

На жаль, не розумію, чому, українські виконавці не дуже популярні в Європі, хоча в нас така класна музика. Зараз найкращий час, щоб відкривати українську творчість світу. Що про Вас такого не знають європейці, щоб їм було цікаво дізнатися.

Я би хотіла одразу розширити діапазон, не тільки на нас, а на всіх українських артистів. За тих, за кого я можу відповідати, за артистів нового покоління, тому що я мало спілкуюся з іншими артистами. Це як у школі, ми спілкуємося, у нас багато спільного. Я хочу сказати про те, що українські артисти зараз дуже винахідливі і насправді, ті хто добре, “шарить” у музиці, вони слухають українську музику, і європейці, і американці. Тому що тут там є те, з чого можна почерпнути якість. Якісь емоції нові.

Я буду відверто казати, яку роблять музику українці. Особливо, якщо вони роблять дуже якісно і совісно, то треба ще пошукати таку музику в Європі чи Америці, тому що часто західна музика робиться на прибуток і робиться на достатньо короткий проміжок часу, для того, щоб заробити в чартах там якісь гроші за місяць-два. Це такі штампування, можна сказати, вони достатньо схожі і рідко коли робиться совісно, там як Адель випустила альбом за декілька років і посвятила йому все. Тому це все ж таки наші українці роблять це ще для того, щоб реально показувати рівень нашої музики і показувати те, що в неї є душа, коріння, ідентифікація, тобто це робиться реально не для заробітку. Я не знаю артистів, які зараз думають першим про гроші, а особливо, якщо вони роблять музику, щоб вона також подобалась і їм, а це дуже важливо. Це зовсім інша структура, зовсім інший розділ творчості.

kazka

Я слухала і до війни українську музику. Я більше ціную не суперпопулярну, знову ж таки, більш андеграундну музику. Я дуже люблю TVORCHI, я дуже люблю Аліну Паш і Альону Альону. Я дружу з багатьма, але слухаю музику дуже вибірково. Років десять я слухаю українську музику, до цього слухала тільки англійську та американську, тобто це прийшло до мене з віком. Починала із 5’nizza, Океану Ельзи. Тоді вже почали з’являтися більш цікаві і сучасні артисти, такі як Hardkiss, ONUKA. Ми черпали натхнення, потім почали співати. І зараз можна перечисляти дуже довго українських артистів. Мені дуже подобається те, що артисти нового покоління дуже підтримують нових артистів і це дуже безкорислива справа. Двадцять років назад це була конкуренція і люди реально думали, що нові артисти будуть забирати наш заробіток, зараз музиканти зовсім інакше думають, тобто для них більше важливо саме ця ком’юніті, яка надихає один одного, ми всі беремо у один одного ідеї, якість та заряд енергії. Це дуже цінується і ми всі дуже класно спілкуємось.

Артисти не всі дуже комунікабельні. Ну в нас є така штука, що є артист на сцені і в житті – це зовсім інші люди. Я люблю спілкуватися з артистами, я знаю, що вони відчувають, їх емоції. А зараз особливо, коли ми дуже багато зустрічаємося на концертах, потім разом ідемо гуляти, реально такі відчуття теплі. У тебе є друзі далеко від дому і вони тебе дуже добре розуміють. Ви робите разом одну класну справу. Ось ми з Мішель Андраде два дні в Барселоні прекрасно провели, це дуже цінується.

Дуже круто, що у вас така дружня атмосфера. Дякую за інтерв’ю, маю надію, що колись потраплю з Вами в один автобус.

Приєднуйтесь до нас у соцмережах

ПОВ'ЯЗАНІ СТАТТІ
reklama/реклама