Зараз весь світ дивується стійкості та рівню підготовки української армії. Українці пишаються своїми воїнами, які дають потужну відповідь агресору. Проте російські окупанти продовжують «лізти з усіх боків», намагаються залучити білорусів, казахів, просять військової допомоги Китаю.
В оцінках ситуації та подальшого розвитку подій експерти розходяться в думках. Ті, що давали на окупацію України 2 дні, зараз кажуть, що найгірше попереду. Оптимісти стверджують, що переломний момент настав і перемога України вже скоро.
Проаналізувати ситуацію наша редакція попросила Миколу Белескова, відомого стратега, українського військового аналітика, наукового співробітника Національного інституту стратегічних досліджень України.
- Тож перше і головне питання: коли перемога України?
– Часові рамки звісно не можу назвати. Я займаю посередню позицію між тими двома оцінками, які ви озвучили. З одного боку згоден, що в росіян залишається ще певний наступальний потенціал. За ці 20 днів частково або повністю знищено чверть частин усіх батальйонно-тактичних груп, які сконцентрувала РФ біля України на початок цієї фази війни. Але ще ¾ все одно лишається. І можливість серйозних дій зберігається на одному чи двох напрямках, але не на всіх 4 ключових. З цієї точки зору, сказав би, ми не досягли ще перелому. Тому що перелом в тому числі буде фіксуватися тим, що лінія фронту вже не буде рухатись. Поки росіяни так чи інакше рухаються, це означає, що в них є потенціал. Ситуація ще повністю не стабілізована, і якогось перелому, наприклад, завершення першої настпальної фази ще не відбулось.
Але при цьому я частково згоден з тими людьми, які більш оптимістичні. Ми вже показали, як вміємо воювати. За 3 тижні ми знищили до четвертої частини всього настпального потенціалу. І це доволі серйозно. Плюс, ми напрацювали кращі тактики ведення бойових дій, отримали підтримку від партнерів і чітко ведемо деморалізацію російської армії.
Коли нас залякують технікою, то забувають, що воює не техніка, а воюють люди. Які з одного боку деморалізовані, а з другого – проявили повну неспроможність використати потенціал техніки, яка є в наявності. Тобто якісно вести бойові дії, поєднуючи ті чи інші ряди військ.
У підсумку: причини розслаблятися немає, і ми ще не дойшли до фази повної стабілізації ситуації на фронті, коли ворог уже не просувається на всіх напрямках. Але з іншого боку ми маємо низку індикаторів, які дозволяють зі стриманим оптимізмом дивитися на перспективи збройної боротьби України проти РФ.
– Як ви оцінюєте ситуацію на сьогодні? Радник глави Офісу Президента Олексій Арестович щодня наголошує, що росіяни контролюють окремі дороги, а не регіони і населені пункти.
– Погоджуюсь з тою точкою зору, що необхідно правильно сприймати ситуацію. Я мабуть був одним з перших, хто ще 25 лютого говорив, не сприймати карти, які показують, що росіяни контролюють значні території після початку цієї фази агресії. Тому що справді російських сил одночасно не вистачає на ведення наступальних дій по чотирьох напрямках та гарантування своїх комунікацій. Власне умовні 200 000 російський солдат – це крапля в морі на ті завдання, на які замахнулись збройні сили РФ. Також згоден, що контролюють вони переважно дороги. І навіть в тих настелених пунктах, куди вони начебто зайшли, на Херсонщині, в Запорізькій області, Лугащині, вони зустрічають активний чи хоча б пасивний спротив.
Мені приємно, що зараз все більше люди це розуміють. Навіть менше стало таких карт в стрічці Facebook, де показано, що росіяни щось контролюють. Якщо і показують, то позначають контроль лише над дорогами, який у них теж не є 100-відсотковим.
– Найболісніше для українців, що небо досі не закрите. Російські ракети – найпотужніша нищівна зброя для мирного населення та інфраструктури. Іноземні експерти попереджали, що в Росії таких ракет не так багато, близько тисячі. Захід, я так розумію, чекає, поки всі ці ракети впадуть на українські міста, і таким чином частково обеззброять РФ. Зараз випущено близько 900. Ви вірите, що ракети закінчуються?
– Такі ракети, як «Ескендери», балістичні, крилаті – закінчуються. Доказом є те, що росіяни почали діставати із баз зберігання старіші ракетні системи «Точка-У» і застосовувати їх. Це вже неодноразово помічено. Те, що цей арсенал вичерпний – це безперечно. В них може бути від 1000 до двох тисяч одиниць, але не більше. Бо Росія явно поступається американцям у цьому питанні, в яких є близько 7-8 тисяч відповідних ракетних систем.
Те, що росіяни використовують ці ракети проти цивільного населення з одного боку – трагедія, воєнний злочин, а з іншого – це означає, що цих ракет не буде для використання в рамках операцій. Тобто, не знищуватимуться приорітетні військові цілі. Це парадоксальна логіка. Але фактично те, що цивільна інфраструктура приймає на себе удар, означає, що навантаження на нашу армію, яке могло б бути більшим, є легшим. Треба сприймати ситуація і з такої точки зору. А головне в цій ситуації – це збереження армії України, її бойового потенціалу, саме вона може чинити спротив, контролювати ключові міста, дороги. Те, що росіяни спроможні воювати лише з цивільним населенням, а не воювати з армією, це показує їх рівень і, звичайно, злочинні дії, яким уже дають відповідну характеристику.
– Що повинно статися аби все таки закрили небо над Україною?
– Важко сказати, що ще треба зробити РФ, до яких злочинів вдатися. З 24 лютого було безліч прикладів, які мали б змінити калькуляцію. Насправді, має місце гуманітарна катастрофа. Є таке поняття – гуманітарні інтервенції, які практикувалися в 90-ті-2000 роки з боку Заходу, щоб врятувати цивільне населення від таких катастроф.
Важко сказати, що має ще статися. Але з іншого боку не може бути все і відразу на 100%, що хочемо. Зараз головне, що ми не залишились з РФ сам на сам. Тобто Захід нам допомагає економічно, гуманітарно, військово (технікою, що дозволяє нищити живу силу та бронетехніку противника). І Захід допомагає нам санкціями, тому що має значення не лише посилення України, але і послаблення Росії. Тому, не зважаючи на різні оцінки ефективності західної політки, Захід зараз дозволяє ефективно компенсувати розрив в силових ресурсах і схиляти шальку терезів на користь України.
– Питання, яке викликає жах у світі – це захоплення атомних станцій. Є надія, що зухвале поводження росіян на ядерних об’єктах можна зупинити, ввести туди фахівців МАГАТЄ? Можливо в світі ви знаєте приклади, коли такі питання вирішувались мирно.
– Мені важко згадати такі приклади. Бойові дії, що починалися з 45 року, коли стартувала ядерна епоха, то вони зачіпали в основному менш розвинені країні та регіони, а не такі, де є діючі ядерні об’єкти, які б стали об’єктами ворожих дії однієї зі сторін. Тому прецеденти згадати важко.
Що могла б зробити міжнародна спільнота? Це доволі важке питання. З іншого боку, якщо росіяни втнуть справжню дурницю, наслідком якої буде катастрофа, то це буде катастрофа для всіх і, в тому числі, для Росії. Просто невідомо куди подме вітер у відповідний момент. Думаю, це їх трохи стримує від тих дій, що можуть мати фатальні наслідки. Принаймні, це б їх мало стримувати. Бо за будь-яких дійсно негативних сценаріїв на Запорізькій АЄС до Росії не так вже далеко. Тому явно зачепить що найменше прикордонні області. Тому ситуація важка, але є речі, які мали б стримувати росіян від проявів, що могли б вдарити по РФ і безпеці її громадян.
На сьогоднішній момент важко уявити, що якісь країни погодяться ввести миротворчі контингенти, якщо не буде згоди Росії. Тобто, тут повинна буди згода воюючих сторін. Тоді лише вводяться миротворці ООН або інші миротворчі сили, які при цьому мають дуже-дуже легке озброєння. Світова спільнота мала приклади, коли миротворці вводили до якоїсь принципової згоди сторін припинити вогонь. Це було на Балканах. Тоді миротворці були між двома ворогуючими сторонами і їм часто «прилітало». Тому, пам’ятаючи приклад 90-х років, приклад Боснії і Герцоговини, сумніваюся, що знайдуться країни, які будуть готові до відправки своїх людей в умовах того, що йде гаряча фаза конфлікту.
Тому дуже важко уявити, що втрутиться якась міжнародна коаліція на боці України, як це було в 91ому році «14:30», як це деякі уявляють.
– Про моральний та матеріальний стан «другої у світі» армії вже все зрозуміло: занепад та деморалізація. Ваша характеристика, як військового аналітика.
– Випадок, який мені нагадує Зимову війну РСРС з Фінляндією 1939-40-го року. Тобто формально, по всім показникам Росія мала доволі потужні збройні сили, багато заліза, модернізованого, як мінімум на папері. Але виявилось, що вони не здатні ефективно це все використовувати і беруть просто кількістю.
У Зимову війну РСРС мав купу літаків, танків, артилерії, але насправді виявив повну неспроможність все це ефективно поєднувати та воювати на відповідному рівні. Для мене це показова ситуація, і ця паралель сама собою напрошується.
Плюс, російська армія почала дії, на які в неї немає ресурсів. Бо 200 000 військових – це дуже мало на ті завдання, які вони почали. В них немає відповідного досвіду. Щоб здійснювати якісні наступальні дії, треба мати досвід щонайменше 2 років масштабної війни. Наприклад, Вермахт 2 роки йшов від кампанії в Польщі до нападу на РСРС. Радянській Союз теж до цього 2 роки йшов. Тобто не можна не маючи такого досвіду проводити такі операції. Крім того, ресурс і звісно забезпечення. Є певна норма, за якою 1/3 – це бойовий компонент, а 2/3 – різні види забезпечення. Не лише логістика, але і ремонтні частини тощо. А росіяни, схоже на те, що багато вклалися в залізо, але не забезпечили це залізо таким самим рівнем забезпечення в плані пального, підвозу боєприпасів, продуктів харчування. Тому зараз така мародерка масова, яку бачимо в місцях знаходження російських військ. Тобто купа прорахунків. Вони переоцінили себе, мені здається. Фактично вище політичне керівництво Росії було введено в оману, або саме повірило казкам про те, наскільки класною є російська армія після 12 років модернізації, переозброєння. Також були помилки допущенні у співвідношені забезпечення і бойового потенціалу. Через це скоро вже як 3 тижні іде війна, а Росія досі не досягла своїх ключових цілей: розгром основних українських сил, захоплення ключових міст. Тож зараз їхні прорахунки грають на українську сторону.
– Зараз багато прогнозів щодо участі у війни проти України білорусів, казахів та китайців. Ваш прогноз.
– Не думаю, що китайці будуть воювати. Від Китаю Росія чекає більш матеріально-технічної допомоги. Починаючи від банальних сухих пайків і закінчуючи певними категоріями озброєння, якими ще треба навчитися володіти, ефективно застосовувати. Залучення Казахстану, на скільки я розумію, зараз не на часі. Білорусь звичайно під великим тиском, але в цьому випадку мова йде про 10 батальйонів тактичних груп. Ми маємо справу із 120-125 батальйонів тактичних груп, частину з яких частково або повністю вже знищено. Тому, думаю, з 10 додатковими ми точно впораємось.
– Як зміниться система безпеки у світі після перемоги України?
– Якщо ми допоможемо Росії позбавитись від такої хвороби, як імперіалізм, звичайно безпека в Європі та світі зміниться. Це буде означати більшу стабільність, безпеку і менше конфліктних ситуації. Як далі Росія розвиватиметься – це вже інше питання. Але якщо вони розумітимуть наскільки велика ціна їхніх амбіції, і що є можливість їм протидіяти, це вже буде зміна всієї Європейської системи безпеки. Плюс, певна стабілізація може бути в Азії. Бо китайське керівництво побачило, що проводити справжнє переозброєння і переозброєння на папері – це дві великі різниці. Тому вони теж, можливо, вестимуть себе стриманіше в тих конфліктах, що фактично розпочали. Тому так, перемога України позитивно позначиться на безпековому питанні на всьому континенті.
