“Спалювання відьом” або Čarodějnice — дуже популярна чеська традиція, корені якої ведуть ще у дохристиянські, “поганські” часи. Це сьогодні на великій, спеціально побудованій із дерев’яних колод ватрі (чехи її називають “граніце”) горять «відьми» під радісні вигуки дітей, поїдання ковбасок та попивання пива дорослими. Значення Čarodějnice змінювалося протягом століть, але основа залишилася більш-менш однаковою і донині.
Ніч Святих Філіпа та Якова. Так називається ніч з 30 квітня на 1 травня, коли горить відьма, виготовлена із ганчірок. У далекі дні стародавні кельти, які жили у деяких частинах території нинішньої Чехії від VI століття до нашої ери, запалювали великі нічні багаття наприкінці квітня й початку травня. Вони вірили, що полум’я має надприродну очисну дію.
Кельтські танці
Вони танцювали до знемоги навколо палахких багать, стрибали через них. Все це мало принести їм міцне здоров’я й очистити від зла. Також кельти з повагою ставилися до своїх сільськогосподарських тварин, які допомагали їм виживати. Тому протягом цієї ночі не забували й про них. Вони водили їх навколо запалених багать, що, за їхніми віруваннями, також мало надати їм здоров’я та довголіття.
У Німеччині, Австрії та всій Скандинавії ніч з 30 квітня на 1 травня називають Вальпургієвою. Ніч Святого Філіпа та Якова і Вальпургієву ніч часто асоціюють з галльським святом Белтайн. Точне тлумачення цього кельтського слова невідоме. Найчастіше воно перекладається як «яскравий вогонь». Вважається, що склад “bel-” пов’язаний з кельтським богом сонця Беленом, що означає щось на кшталт “осяяний” або просто “яскравий”.
Як цю традицію перейняли чехи?
Звичай розпалювати багаття вночі з останнього дня квітня на перший день травня не був перейнятий від первісних кельтів, тому що в кельтські часи чехи ще не жили на території нинішньої Чехії. Чехи є нащадками слов’янських племен, які прибули до Центральної Європи і змішалися із кельтсько-германським населенням у 6 столітті нашої ери.
Чехи прийняли традицію спалювання відьом набагато пізніше. Швидше за все, це було пов’язано з німецьким впливом. Старочеські джерела не згадують про спалення відьом. Але вже 15-16 столітті справді спалювали старших жінок, яких назвали відьмами. Така сувора інквізиція не була жодним жартом, і людям весело при цьому не було. Але в середині 19 століття цей звичай заборонявся, бо мав у собі «забобонну практику». Отже, він, мабуть, був добре вкорінений у віруваннях чеського народу. Під час Другої світової війни нацистські окупанти також забороняли традицію спалювання відьом. Однак це було не з ідеологічних міркувань, а через загальну заборону розпалювання відкритих вогнищ.
Комуністи цей звичай намагалися перевести на свій лад, пов’язати його якось із “днем міжнародної солідарності трудящих”, перейменовували вогнища Філіпа та Якова на «вогні миру». Зрештою, у деяких частинах Чехії традиція спалювання відьом справді зникла.
Нині запалювання ватри – “границі” – не має особливих обмежень, тільки підлягає суворим правилам протипожежної безпеки. Також пожежники і рятувальники завжди у цей час напоготові – бо там, де є алкоголь, багато людей і вогонь, завжди є ризик опіків або пожежі. Тому пожежники щороку через мас-медіа публікують правила розведення вогнища на Філіпа та Якуба.
Розганяли відьомський шабаш ватрою із 9 видів дерев’яних колод
Древні чехи вважали, що ніч Čarodějnice темні сили мають більшу владу. Відьми цієї опівночі зустрічаються в таємному місці, де їдять їжу зі змій, жаб та інші не дуже популярні страви. Ця зустріч відьом називалася “шабаш” або “сабат”. Далі вони вирушали до людей, щоб нашкодити їм. Їм треба було натиратися чарівною маззю, щоб могли літати на мітлі. Але для виготовлення цієї мазі вони потребували, крім усього іншого, жиру невинного хлопчика. Відьмам вдавалося перетворюватися на вовків та інших тварин. Вони любили розповідати про те, як вони мучили людей, як наводили на них нечисту силу. Тому чехи розводили великі багаття на піднесених місцях з манекеном або без нього, щоб відганяти відьом і темні сили. І не дивно, що люди були щодо відьом настільки суворі, що хотіли їх спалювати.
Напередодні ночі спалення відьом молоді люди обходили всі будівлі, адже для зведення ватри з колод потрібно було 9 видів деревини. Обов’язковим був ялівець. Запалював вогнище той чоловік із села, який одружився останнім. У деяких місцях навколо села треба було розпалити аж 7 вогнів, щоб не було пожежі. Дивно, ми б сказали, що ймовірність пожежі цим тільки зростала, але традиція є традиція.
Запалені віники, дерн та папороть
Окрім перескакування вогнища чи напівзотлілого багаття, стародавні кельти та чехи підкидали в повітря запалені віники. Потім збирали їхні обвуглені останки й несли їх додому, бо вірили, що вони захистять їх від злих сил. А чому запалені віники підкидали в повітря? Бо тільки так можна побачити й збити відьму, яка кружляє над головами, шукаючи жертву.
За повір’ями, відьми шкодили не лише людям, а й худобі та домашнім птахам. Тому треба було прибрати господарство, включно з коморами, хлівами, подвір’ям. Перед порогом будівлі чи в сараї люди клали купи гілочок із колючками, щоб відьма поранилася і втекла. Крім колючок, використовували також дернину з якомога більшою кількістю стеблин. Вважалося, що відьми зобов’язані порахувати всі стебла. Чим більше стеблин було у твого пучка чи дерну – тим менше шансів у відьми встигнути все порахувати до світанку. Уранці відьми втрачали магічну силу і вже не могли нашкодити.
Квітка папороті могла захистити від магічного впливу відьом, тож варто було мати її із собою. Проте люди також використовували різні посвячені предмети. А сміливці ходили на безлюдні місця й перехрестя доріг у ніч відьом – бо саме там можна було побачити якусь із них. Під час відьминої ночі нібито можна було знайти цінні скарби. Але сьогодні чехи жартують, що шансів зустріти справжню відьму, сфотографувати її на мобільний телефон чи навіть зіпсувати собі життя одруженням і проживанням з нею набагато більше, ніж знайти справжній скарб і стати казково багатим.
Читайте також на нашому сайті ProUkraїnu:
