“Спалювання відьом” – дуже популярна чеська традиція, корені якої ведуть ще у дохристиянські, “поганські” часи. Це нині на великій, спеціально побудованій із дерев’яних колод ватрі (чехи її називають “граніце”) горять «відьми» під радісні вигуки дітей, поїдання ковбасок та попивання пива або чогось міцнішого дорослими. Значення цієї традиції змінювалося протягом століть, але основа залишилася більш-менш однаковою і донині.
Ніч Святих Філіпа та Якова. Так називається ніч з 30 квітня на 1 травня, коли горить відьма, виготовлена із ганчірок. У далекі дні стародавні кельти, які жили у деяких частинах території нинішньої Чехії від VI століття до нашої ери, запалювали великі нічні багаття наприкінці квітня й початку травня. Вони вірили, що полум’я має надприродну очисну дію. Вони танцювали до знемоги навколо палаючих багать, стрибали через них. Все це мало принести їм міцне здоров’я й очистити від зла. Також кельти з повагою ставилися до своїх сільськогосподарських тварин, які допомагали їм виживати, тому протягом цієї ночі не забували і про них. Вони водили їх навколо запалених багать, що, за їхніми віруваннями, також мало надати їм здоров’я та довголіття.
У Німеччині, Австрії та всій Скандинавії ніч з 30 квітня на 1 травня називають Вальпургієвою. Ніч Святого Філіпа та Якова і Вальпургієву ніч часто асоціюють з галльським святом Белтайн. Точне тлумачення цього кельтського слова невідоме. Найчастіше воно перекладається як «яскравий вогонь». Вважається, що склад “bel-” пов’язаний з кельтським богом сонця Беленом, що означає щось на кшталт “сяючий” або просто “яскравий”.
Як цю традицію перейняли чехи?
Звичай розпалювати багаття вночі з останнього дня квітня на перший день травня не був перейнятий від первісних кельтів, тому що в кельтські часи чехи ще не жили на території нинішньої Чехії. Чехи є нащадками слов’янських племен, які прибули до Центральної Європи і змішалися із кельтсько-германським населенням у 6 столітті нашої ери.
Чехи прийняли традицію спалювання відьом набагато пізніше. Швидше за все, це було пов’язано з німецьким впливом. Старочеські джерела не згадують про спалення відьом. Але вже 15-16 столітті справді спалювали старших жінок, яких назвали відьмами. Така сувора інквізиція не була жодним жартом, і людям весело при цьому не було. Але в середині 19 століття цей звичай заборонявся, бо мав у собі «забобонну практику». Отже, він, мабуть, був добре вкорінений у віруваннях чеського народу. Під час Другої світової війни нацистські окупанти також забороняли традицію спалювання відьом. Однак це було не з ідеологічних міркувань, а через загальну заборону розпалювання відкритих вогнищ.
Комуністи цей звичай намагалися перевести на свій лад, пов’язати його якось із “днем міжнародної солідарності трудящих”, перейменовували вогнища Філіпа та Якова на «вогні миру». Зрештою, у деяких частинах Чехії традиція спалювання відьом справді зникла.
Розганяли відьомський шабаш ватрою із 9 видів дерев’яних колод
Древні чехи вважали, що в цю ніч темні сили мають більшу владу. Відьми цієї опівночі зустрічаються в таємному місці, де їдять їжу зі змій, жаб та інші не дуже популярні страви. Ця зустріч відьом називалася “шабаш” або “сабат”. Далі вони вирушали до людей, щоб нашкодити їм. Вони мали натирати чарівною маззю, щоб могли літати на мітлі. Але для виготовлення цієї мазі потребували, крім усього іншого, жиру невинного хлопчика. Відьмам вдавалося перетворюватися на вовків та інших тварин. Вони любили розповідати про те, як вони мучили людей, як наводили на них нечисту силу. Тому чехи розводили великі багаття на піднесених місцях з манекеном або без нього, щоб відганяти відьом і темні сили. І не дивно, що люди були щодо відьом настільки суворі, що хотіли їх спалювати.
Напередодні ночі спалення відьом молоді люди обходили всі будівлі, адже для зведення ватри з колод потрібно було 9 видів деревини. Обов’язковим був ялівець. Запалював вогнище той чоловік із села, який одружився останнім. У деяких місцях навколо села треба було розпалити аж 7 вогнів, щоб не було пожежі. Дивно, ми б сказали, що ймовірність пожежі цим тільки зростала, але традиція є традиція.
Запалені віники, дерн та папороть
Окрім перескакування вогнища чи тліючого багаття, як стародавні кельти, чехи підкидали в повітря запалені віники, потім збирали їхні обвуглені останки і несли їх додому, бо вірили, що вони захистять їх від злих сил. А чому запалені віники підкидали в повітря? Бо тільки так можна побачити і збити відьму, яка кружляє над головами, шукаючи жертву.
За повір’ями, відьми шкодили не лише людям, а й худобі та домашнім птахам. Тому треба було прибрати господарство, включно з коморами, хлівами, подвір’ям. Перед порогом будівлі чи в сараї люди клали купи гілочок із колючками, щоб відьма поранилася і втекла. Крім колючок, використовували також дернину з якомога більшою кількістю стеблин, бо вважалося, що відьми зобов’язані порахувати всі стебла. Чим більше стеблин було у твого пучка чи дерну, тим менше шансів у відьми встигнути все порахувати до світанку. Уранці відьми втрачали магічну силу і вже не могли нашкодити.
Квітка папороті могла захистити від магічного впливу відьом, тож варто було мати її із собою. Проте люди також використовували різні посвячені предмети.
А сміливці ходили на безлюдні місця й перехрестя доріг у ніч відьом, бо саме там можна було побачити якусь із них. Під час відьминої ночі нібито можна було знайти цінні скарби. Але сьогодні чехи жартують, що шансів зустріти справжню відьму й сфотографувати її на мобільний телефон набагато більше, ніж знайти справжній скарб і стати казково багатим.
Свято кохання
Парадоксально, але ці дні присвячувалися оспівуванню кохання. Саме цей час описаний у відомій класичній чеській поемі Карла Гинека Махи “Май”. На перше травня треба було встановити “майку”. “Майка” — центральна і дуже відома частина прикраси, яка використовується під час весняних свят. Це барвисто оздоблений стовбур дерева, який подекуди служить засобом зустріти весну, десь має привабити прихильність духу лісу. “Майки” мають видалену кору і гілки стовбура (крім найвищої частини).
А звідки взявся першотравневий звичай цілувати жінку під розквітлою вишнею? Швидше за все, це також язичницька традиція, яка походить із древнього Риму. Там перше травня було присвячене богині весни і родючості Флори. Своєю покровителькою її вважали також і представниці найдревнішої професії. Утім, поцілунок під квітучим деревом в першу чергу мав забезпечити парі плодючість.
Ця традиція повернулася тільки у сучасні часи. Кажуть, що цей поцілунок надасть жінці красу і привабливість протягом наступного року. А якщо не буде такого поцілунку, то жінка протягом року “зів’яне”. Особливо цей звичай розповсюджений у Празі і саме на горі Петршін. “Все крутиться навколо кохання, яке має завжди вести до шлюбу, у тому числі і такий поцілунок”, – каже етнологиня Лідія Петранова.
Утім, до 19 століття було немислимо, щоб чоловік поцілував жінку на публіці. Дозволялося цілувати когось лише в тому випадку, якщо пара вже була в шлюбі чи заручена, або принаймні чоловік вже виявив серйозні наміри щодо жінки. Ще в 19 столітті поцілунок вважався дуже інтимним виразом.
Встановлення “майки” – це вияв прихильності до певної дівчини. Якщо юнак встановлював перед будинком своєї обраниці “майку”, це свідчило про його інтерес до неї.
З цією датою пов’язані і шкідливі звичаї. Наприклад, насипання стежок любові. «Якщо було відомо, що у стосунках пари не все гладко, що хтось із подружжя невірний, насипання «стежок любові» було способом привернути увагу до проблеми. Той, хто щось про таке знав, за допомогою піска чи вапна розсипав стежечку по дорозі, що вела до будинку. Цим він давав зрозуміти іншим, що не все добре в цьому господарстві добре», – розповідає Петранова.
Атмосфера любові панує і у надвечір’я перед 1 травнем. «Це дуже емоційний вечір. Велику роль відігравав алкоголь. Закінчувалося все ввечері біля багаття, коли спалювали відьом. Молодь не йшла спати. Якщо знали, що їхні конкуренти із сусіднього села поставили якусь “майку”, то намагалися її спалити або порубати», – так, за словами етнологині, виглядав останній день квітня. Святкування продовжувалось і наступного дня, коли селом проходили музиканти. Після цього відбувалася велика танцювальна вечірка.
Своєрідний “гелловін” по-чеськи
В одних куточках країни “майки” ще ставлять, а в інших – ні. Хтось зі старших покладе перед порогом споруди дернину з багатьма стеблами чи гілочку з колючками. Здебільшого побудується максимально можлива ватра з колод із найбільш вдалим манекеном, що зображує відьму. Але суть цього свята — зустрітися, повеселитися і привітати теплу погоду.
Сьогодні відьом не спалюють, щоб відігнати злі сили, не кидають в повітря запалені віники, щоб викрити відьом і відправити їх з неба на землю. Ця чеська традиція втрачає своє первісне релігійне і захисне начало. Навпаки, діти у садочках одягають маски, перевдягаються у відьом та чарівників, і граються, літаючи на віниках, шукаючи іграшкових жаб та змій та “варячи зілля”. Все це перетворюється на веселу забаву, нагадуючи чеський варіант відомого американського “гелловіна”. Головне — завдяки цій традиції люди досі зустрічаються і щось разом переживають. І це часто добре організовані та надзвичайно веселі заходи.
