Затяті противники росії, успішні менеджери або колишні армійці. За Україну воює близько двохсот чехів найширшого спектру суспільства. Багато з них переслідують благородні цілі та вірять у справедливий результат конфлікту. Інші сприймають війну як нескінченне джерело адреналіну. А для когось це яскраве доповнення до резюме. Близько 140 громадян Чехії офіційно воює в українській армії. Всі вони зверталися по президентський дозвіл на службу в іноземній армії. Але є такі, які воюють без дозволу.
Багато чехів виїхали в Україну практично відразу після початку російського вторгнення. У переважній більшості випадків мова йшла про волонтерів гуманітарних організацій, які виїжджали на допомогу цивільним особам. Потім вони проходили базову підготовку, і протягом наступних тижнів вже взялися за зброю. Серед чехів, які зараз воюють на фронті, є як досвідчені професіонали, так і люди, які прибули на поле бою і зовсім нічого не вміли.
Для кого “батьківщина” – не порожнє слово
«Є також люди, які тікають від свого невдалого життя. Я не маю на увазі відвертих злочинців, а просто чехів, яким вдома не дуже добре таланило. Тому вони хочуть спробувати щастя в Україні. Звичайно, тут може бути комбінація причин. Благородні мотиви також можуть бути пов’язані із прагненням до пригод. Є і аполітичні люди. Якщо хтось і має свої погляди, то вони схиляються до консервативно-народовських. Війна, логічно, приваблює людей, для яких терміни «нація» чи «батьківщина» щось означають», – описав свій досвід спілкування із чеськими бійцями Матиаш Зрно, керівник міжнародної редакції CNN Prima NEWS.
Абсолютно різні люди
“Ми приїхали в Україну боротися за те, щоб таке саме не трапилося скоро в Чехії, Словаччині чи ще десь у Європі”. Так пояснюють свою мотивацію чеські добровольці Олда та Павел, які вирішили піти до лав українських збройних сил. Обидва чеські добровольці вирішили поїхати в Україну одразу після початку вторгнення в лютому минулого року. «В принципі, одразу у перший день. Я побачив, яким способом росія вторглася в Україну», – відповів Олда на запитання, коли він наважився піти на війну. Так само відчував і його колега Павел. Обох не хотіли відпускати рідні — боялися за їхні життя. Але ті мають “вищі ідеали”. “Я не хотів би, щоб росія вчинила у нас те саме, що й тут”, – уточнює Олда.
Тим не менше, це неймовірно широкий спектр. Є освічені і малограмотні, багаті і бідні, розсудливі і нервові. Підійде кожен, хто вміє стріляти з рушниці чи іншої зброї. «Я зустрічав піар-менеджерів і людей, які не закінчили навіть середньої школи», — зазначив Зрно.
Щось про це знає Ярослав. Зараз він проміняв автомат на кермо і більше дбає про забезпечення українських бійців. Він кілька місяців воював в окопах на Харківщині. Можна сказати, що він і ідеаліст, і прагматик, який хотів отримати досвід в Україні для наступного етапу свого життя. “Я пройшов базову військову підготовку в Україні, але в армії раніше насправді ніколи не був, хоча і думав про це. Я кілька років працював охоронцем у одній компанії, але не брехатиму – це не було нічого захоплюючого. Скоріше нескінченні дні тренування аж до ночі. Російське вторгнення все змінило. У мене були українські колеги, які почали голосно говорити про те, що треба повернутися і воювати. Я приєднався до них”, – розповідає він.
Такого не бачили навіть в Афганістані
На запитання, чи колеги по роботі були єдиним імпульсом піти в українську армію, він відповів, що ні. «Знаєте, мій дідусь був ув’язнений за комуністичних часів. І я “не переварюю” росіян. Я маю друзів серед українців, які мені дуже допомогли. Я пережив важке розлучення і я міг на них спертися», – продовжив Ярослав.
Але сувора дійсність харківської битви повернула його на землю. «Там відбувалися жахливі речі. Можливо, я був охоронцем, але раніше я ніколи не бачив мертвого тіла. Не кажучи вже про когось, з ким я розмовляв хвилину тому. Я з’ясував, що буду кориснішим на задньому, ніж на передньому плані. Були моменти, коли я навіть не міг поворухнутися, я боявся», – зізнається він.
«Це набагато суворіше, ніж хтось може собі уявити. Ані американці, ані британці, які були дислоковані в Афганістані, не були готові зі своїм досвідом до інтенсивності операцій, які відбуваються в Україні», – підтвердив сувору реальність журналіст Зрно.
Ярослав хоче використати свій не надто багатий досвід – наприклад, в Африці. Він каже, що в Чехії на нього не чекає жодне майбутнє. «В установах постійно шукають охоронців з досвідом роботи. Через знайомого я міг би домовитися про роботу там. Такий мій план», – описав він.
“Карпатська січ” та парамедики
Праця в силах безпеки на африканському континенті було гарячою темою не тільки серед чеських бійців. Марек Візнер з організації «Місія Україна» розповів, що знав чотирьох чехів із полку «Карпатська Січ», для яких бої в Україні були лише певним проміжним етапом для подальшої роботи. «Головною мотивацією було отримати добре оплачувану посаду в Африці. Усі вони, крім одного, були колишніми військовослужбовцями Армії Чеської Республіки. За моїми даними, ніхто з них більше не воює в Україні. Останнім чеським бійцем із цієї групи був 20-річний хлопець, який, беручи участь у боях, насправді тікав від нещасливої сімейної атмосфери із неблагополучним батьком», — описав Візнер.
Окремим розділом є чеські парамедики, які не забирають людські життя, а рятують їх. Але вони також часто наражають себе на небезпеку. «Ми знаємо двох чеських медиків-волонтерів, для яких головною метою була реалізація медичних та особистих здібностей. Обоє – сім’янини, один із них розлучений. Як причину дехто також називав вигоряння на роботі та можливість відбивати російські атаки.
Військові інфлюенсери та об’єкти критики
За півтора роки війни кілька чеських бійців в Україні отримали увагу мас-медіа. Деякі не завжди в позитивному сенсі. Наприклад, Матоуш Булірж потрапив у поле зору громадськості завдяки конфлікту з іншими чехами через свої дописи в соціальних мережах. Усе вилилося в бійку з подальшим поверненням на батьківщину.
Булірж якийсь час був головним обличчям чеського неонацистського руху. У 2019 році він балотувався у футболці “Першої Республіки” на виборах до Європарламенту як лідер кандидата. Він також веде веб-сайт, де представляє свої консервативні позиції, наприклад, щодо ЛГБТ-спільноти, ісламу чи питання виходу з Європейського Союзу.
Не залишився поза увагою навіть покійний Міхал Янік. Влітку він загинув на фронті. За словами Візнера, він був чесною та прямою людиною з IQ вище середнього, але з невдалою історією життя. Фатальним для нього був мінометний обстріл на Харківщині. «Я б охарактеризував Міхала як неймовірно добру людину, на яку цей час не заслуговує», — підсумовує він.
Хто може йти в бій?
Якщо громадяни Чехії хочуть легально захищати Україну, вони повинні спочатку попросити у президента дозволу служити в іноземних збройних силах. В іншому випадку їм загрожує кримінальна відповідальність. Але вони можуть заднім числом подати заявку на її скасування, яку має підписати і прем’єр-міністр. На початку серпня президент Петр Павел дозволив 14 чехам приєднатися до Збройних Сил України і відхилив прохання восьми осіб. Загалом таку згоду мають 146 чехів, з яких 132 отримали її від Мілоша Земана.
Скільки людей поїхали в Україну без дозволу, невідомо. До бойових дій могло приєднатися близько 200 чехів. Деякі вже повернулися на батьківщину, інші хочуть залишитися воювати до кінця війни.
Читайте також: Єдиний, котрий вижив. Чех Зденек воює за Україну і розповідає про чеських любителів рашизму та комунізму
