Дев’ять чехів, які по-різному ставляться до війни в Україні, українських біженців і постачання зброї, зібрали в одній залі та попросили знайти спільне рішення. Такий соціальний експеримент провела громадська організація czeXperiment. Фінальне майже годинне відео швидко стало популярним, за два дні воно зібрало понад 42 тисяч переглядів і понад 1200 коментарів.
Для українців czeXperiment – теж не нова назва. Раніше саме ця команда провела експеримент, який активно обговорювали і в Чехії, і в Україні: чи заступляться випадкові перехожі за українку, яку ображають на вулиці. Новий проєкт вийшов ще амбітнішим, він спробував показати, що насправді думають звичайні чехи про війну та Україну і чи можливо сьогодні вести про це спокійний діалог.
Тепер автори поставили ще складніше питання: Чи повинна Чехія допомагати Україні?
Для відповіді запросили дев’ятьох жителів невеликого села. Серед них – водій вантажівки, студент, лісник, медична працівниця, пенсіонер-конструктор, фінансова консультантка, будівельник та інші звичайні люди. Їхні погляди спеціально підібрали так, щоб вони максимально відображали сучасне чеське суспільство.
І результат виявився набагато цікавішим, ніж просто суперечка. Організатори поставили перед учасниками цілком практичне завдання – сформулювати рекомендації для голови Сенату Чехії щодо підтримки України. Тобто учасники не просто висловлювали свої емоції чи політичні симпатії, а мали знайти бодай кілька спільних позицій.
Не всі «за» і не всі «проти»
Уже на початку учасники чесно озвучують свої позиції. Водій Павел каже, що хто хоче підтримувати, нехай підтримує, але не за державні гроші. Це не наша війна.
19-річний студент Даніел має протилежний погляд: «Україна мені дуже близька. Те, що відбувається з нею, стосується і нас. Якби щось сталося з нами, ми теж хотіли б допомоги».
Лісник Мартін говорить: «Я за підтримку. Знаю, що росія може принести і нам, і не хотів би цього».
Будівельник Алеш підтримує лише гуманітарну допомогу: «Медичні матеріали, фінансова допомога – так. Але зброя – точно ні».
А медична працівниця Марцела одразу піднімає тему українських біженців, яка викликає найбільше емоцій у чеському суспільстві.
Організатори одразу встановлюють правила. «Ми погоджуємося слухати навіть тоді, коли не згодні. Діалог важливіший за повну згоду. І залишаємося в розмові, доки не знайдемо спільного рішення». Модераторка Анна чесно зізнається напочатку, що трохи нервує. І, як виявиться пізніше, недарма.
Під час дискусії звучать знайомі українцям звинувачення та «аргументи». Одна з учасниць каже: «Наші хворі діти не мають достатньої допомоги, а приходить українець із дитиною з інвалідністю і отримує виплати. А потім дивуються, що він купує автомобіль за 600 тисяч крон».
Інший учасник, який підтримує українців, не починає сваритися, а просто запитує, а скільки таких випадків? Коли медична працівниця говорить про нібито погану інтеграцію українців, конструктор просить конкретику: зі скількома українцями ви реально стикалися? Який це відсоток? І додає: «На жаль, це типовий прийом демагогів – один випадок перетворювати на загальне правило».
Дані проти емоцій
Посеред експерименту приходить експертка і демонструє статистику щодо України та українців. Зокрема, що надходження від українців до чеської економіки перевищують витрати на їхню підтримку. Один із учасників після цього каже: «Я тільки ще більше переконався, що на українських біженцях ми фактично заробляємо і вкладені кошти повертаються».
Але не всі погоджуються. Інша учасниця відповідає, що «цій лекції не дуже вірю. Це лише цифри. Я більше довіряю своїм відчуттям».
Найемоційніший момент – зброя для України
Якщо гуманітарну допомогу більшість учасників готова підтримати без особливих суперечок, то постачання зброї швидко стає головною темою конфлікту. При цьому цікаво, що навіть ті, хто виступає проти військової допомоги Україні, не приховують співчуття до українців. Їхній головний аргумент інший – страх, що війна може поширитися на всю Європу і зрештою втягнути в неї Чехію.
Будівельник Алеш каже, що підтримує гуманітарну допомогу, але не постачання зброї. На його думку, озброєння лише затягує конфлікт і збільшує кількість жертв. Його опоненти дивляться на ситуацію зовсім інакше. 19-річний студент Даніел переконаний, що якщо Україна не зможе захищатися, це створить небезпеку і для інших європейських країн. «Якби на місці України опинилася Чехія, ми теж хотіли б, щоб нам допомагали», – говорить він.
Серед аргументів на підтримку України інші учасники говорили: «Я підтримую військову допомогу, тому що не хочу, щоб росія одного дня прийшла і до нас». Або: «Щоб зло перемогло, достатньо, щоб порядні люди взагалі нічого не робили».
Всім керує страх
У якийсь момент дискусія стає настільки емоційною, що один із старших учасників дорікає Даніелу його віком.
– Ти ще нічого в житті не пережив, – каже Марцела. Юнак реагує несподівано спокійно: «Дякую. Мені 19 років. Вибачте». Саме після цього втручається фасилітаторка. Вона просить не сперечатися про те, хто має рацію, а пояснити, що стоїть за їхніми словами.
І тут стає зрозуміло, що суперечка насправді не лише про зброю. Одні бояться, що недостатня підтримка України дозволить росії піти далі. Інші бояться, що військова допомога зробить Європу безпосереднім учасником війни.
– Ми всі боїмося війни, – зрештою визнають учасники.
Люди, які майже годину сперечалися про те, як допомагати Україні, раптом зрозуміли, що їх об’єднує одна й та сама тривога. Вони просто по-різному бачать шлях, який допоможе уникнути війни (на їх думку).
Один із прихильників військової допомоги Україні почув від опонента знайомий аргумент: мовляв, не можна воювати «до останнього українця», а люди самі мають вирішувати свою долю. Тоді він перевів дискусію з геополітики на звичайну людську мову.
– Ви хочете, щоб українські діти виросли українцями чи росіянами?
Його співрозмовник відповів, що вони самі зможуть обрати.
– А як вони це оберуть, якщо росія захопить Україну? Якщо батьків уб’ють? Якщо їм просто не залишать такого вибору?
У залі на кілька секунд запала тиша…
На чому вони все ж погодилися
Повної згоди щодо постачання зброї досягти не вдалося. І організатори чесно записали це як питання, де консенсусу немає. Натомість вдалося домовитися про інші речі. Серед спільних рекомендацій:
- гуманітарна допомога Україні, включно з медикаментами та електрогенераторами;
- підтримка інформаційної та кризової грамотності;
- посилення обороноздатності Чехії;
- розвиток добровільної військової підготовки;
- збереження членства в НАТО;
- інвестиції в сучасні оборонні технології.
Наприкінці експерименту його учасники не стали однодумцями. Але все ж змогли разом сформулювати ці рекомендації. Їх справді передали голові Сенату Чехії Мілошу Вистрчілу. І учасники експерименту особисто зустрілися з ним.
Читайте також:
Українська родина взяла участь у чеському реаліті-шоу. Після ефіру соцмережі вибухнули суперечками
Закінчення фільму про трьох чехів в Україні — вас точно здивує
Історія країни устами бабусі – роман “Європейка” чеського і українського письменника Олексія Севрука
