“Жодне фото чи відео не передасть того, що відбувається на українському полі бою”, — розповіла у виданні “Рефлекс” 21-річна чеська медсестра Кароліна з проекту “Фенікс”, яка щойно звідти приїхала. На фронті вона навчає українців бойовій медицині й сама надає допомогу пораненим.
Таким чином вона допомагає захищатися від російської агресії. Реальність значно перевершила її очікування.
Не боятися крові з багнюкою й урятувати життя
До такого кривавого протистояння вона не була готова. Організм відчуває такий стрес, що шлунок стискається і змушує людину блювати, щоб позбутися огиди, свідком якої вона стає. «Коли ти це бачиш, а в моєму випадку як медсестри мусиш того торкатися, і ти є частиною цього, ти взагалі не можеш це передати», — зізнається волонтерка проекту «Фенікс». Вона «зліплює» солдатів на фронті та транспортує їх до лікарні. Щоб врятувати їхні життя, вона ризикує своїм. «Те, що у когось тече кров, йому ампутували ногу, і ми його врятуємо, щоб батько сім’ї не помер, це, можливо, викликає певну залежність, але я бачу у цьому сенс».
Найдраматичніший момент пережила Кароліна на своєму поки що останньому виїзді. Поки що, бо незабаром планує повернутися в Україну і не виключає, що за потреби знову піде на фронт. «Ми знову були на Донбасі, неподалік Кремінної. В окопах евакуйовували поранених. Туди була страшенно довга дорога. Ми їздили по багнюкою хвилин 50, кожен день там хтось застрягав. Там навіть важка техніка буксувала. Ми ввечері відвозили поранених назад на точку “Медеваку”, де швидка забирає поранених і відвозить їх до якоїсь лікарні. Я мала нічне бачення і загрузла. Другий наш санітар доглядав пораненого, який мав ампутовану ногу, а я буксувала у найбільшому болоті в усій околиці. Була безхмарна ніч, звичайно, над нами працювали дрони, і я подумала: «Ну все, тепер я нас всіх тут убила». Слава Богу, все добре закінчилося. Але, зізнаюся, в той момент я вже думала, що от саме зараз переживаю останні моменти свого життя. Тому що це справді було питанням часу, коли дрон знайде свою ціль, перш ніж зможе щось послати», – описує вона ситуацію, з якої викопалася буквально з голими руками.
Особливі стосунки
Іншому медику з проекту «Фенікс» не пощастило. У нього влучив осколок біля лінії фронту на Донбасі. З важким пораненням його 21 березня перевезли до Києва, а днями – вдалося перевезти до Праги. “Мушу сказати, що це справді важкий час для всіх нас. У мене з моїм пораненим колегою склалися особливі стосунки. Під впливом адреналіну та небезпеки на фронті з усіма зав’язуються короткі, але інтенсивні стосунки. Тому зараз я повертаюся в Україну”, – чітко відповідає медсестра Кароліна.
Підтримкою для українських воїнів є також присутність іноземних волонтерів. «Для них це страшний «ментальний бустер», що вони не одні в цьому. Що хтось, навіть із Заходу, прийшов їм допомогти. Це дає їм надію», – описує вона реакцію, з якою стикається щодня.
Утім, не приховує, що на обличчях захисників країни помітні ознаки втоми від тривалого конфлікту. Але вони точно не здаються. “Вони знають, чому воюють. Війна там не з минулого року. Вона з 2014 року, саме навколо Донбасу, тому для них це справді боротьба за життя. Вони бійці, вони сприймають це як потребу подолати зло, отих окупантів”, – додає Кароліна, зауважуючи, що волонтери проекту «Фенікс» не мають наміру відмовлятися від подальшої допомоги.
Як переживає повернення додому? Як вона взагалі потрапила в Україну? Що спонукає її виступати без закритого обличчя і чи не боїться вона, що втрата анонімності може поставити її під загрозу? Або як вона сприймає демонстрації, на яких закликають припинити допомогу Україні, ба навіть підтримують росію? На ці та інші запитання Кароліна, волонтерка проекту «Фенікс», відповіла Честміру Стракатому у програмі Prostor X часопису “Рефлекс”. Детальніше про конкретну діяльність ініціативи можна прочитати на її офіційній сторінці у соцмережі Facebook тут. Трохи раніше вона про це також вона розповідала виданню SeznamZpravy.
Читайте також: Ондрачек: надаємо зброю Україні, щоб років через п’ять росіяни не прийшли до нас
