Так хочеться уявити світ без насильства. Це бажання дуже близько всім українцям, які переживають страшну війну, що сповнена болю щодня. Хочеться бачити світ, де кожен живе без страху, без знущань, без принижень. Здається, звучить, як утопія. Але це не мрія, а те, до чого прагнуть мільйони людей. І не тільки в нашій країні, яка потерпає від агресії росіян. Реальність далека від ідеалу. Від насилля страждають і в безпечних європейських державах, жінки та чоловіки, діти, дорослі, люди похилого віку. Чому ж цивілізоване суспільство не може подолати насильство, яке, здавалося б, мало залишитися в середньовіччі?
В ці дні триває щорічна кампанія “16 днів проти насильства”, її ініціює Організацією Об’єднаних Націй (УВКБ ООН). І головна мета — це підвищення обізнаності про всі форми насильства, які порушують права та свободи людини. Спробуємо розібратися.
Не тільки кулаки, а й слова
Часто, коли чуємо слово “насильство”, уявляємо побиття чи відкриту агресію. Але проблема значно ширша. Насильство має безліч проявів. І найстрашніше, що багато людей навіть не розуміють, що є жертвами. Вони звикають до зневаги чи тиску. Це часто стається через те, що у суспільстві вважаються такі речі “нормою”. Суспільство часто залишається байдужим, допоки, наприклад, домашнє насильство не обертається трагедією. Які можуть бути дзвіночки небезпеки:
- крик у сім’ї, що день у день знищує самооцінку дитини.
- маніпуляція, яка змушує партнера відчувати себе безпомічним.
- колега на роботі, який використовує свій авторитет, щоб принизити інших.
Чому насильство залишається актуальним?
Цивілізований світ та поважні міжнародні установи дійсно зробили значні кроки вперед: є закони, гарячі лінії, кризові центри та різні ініціативи. Але проблема не зникає. Психологи кажуть, тому є кілька причин.
- Культура мовчання. На жаль, у багатьох країнах насильство досі є “сімейною справою”, яку не варто виносити на загал. Жертви бояться осуду або не знають, де шукати допомоги.
- Стереотипи. Наприклад, у деяких культурах вважається, що “чоловік має право виховувати дружину”. Або що дитину можна бити “заради її ж блага”.
- Байдужість суспільства. Більшість із нас проходить повз чужої біди, думаючи: “Це не моя справа”. І лише коли насильство зачіпає нас чи наших близьких, ми починаємо реагувати.
- Відсутність знань. Наскільки багато інформації у сучасному цифровому світі, але досі багато людей не знають, що психологічний тиск, фінансовий контроль чи образи — це теж форми насильства.
Як бачать проблему в різних країнах?
Є пізні підходи та спеціальні програми, створюється державна підтримка, працюють громадські організації. Але багато залежить від загального рівня розвитку суспільства тієї чи іншої країни. Для прикладу, тенденції такі:
- Скандинавські країни активно борються з гендерним насильством, інтегруючи освітні програми з рівності у школах.
- Індія стикається з величезною проблемою домашнього насильства, проте завдяки рухам, як-от #MeToo, дедалі більше жінок наважуються говорити відкрито.
- Африканські країни ведуть боротьбу з традиційними формами насильства, як-от ранні шлюби та жіноче обрізання.
- Україна долала стереотипи, що “звертатися за допомогою — це соромно”. Кампанії “Розірви коло” (яка діє з 2015 року) та інші ініціативи допомагали поступово змінювати ситуацію. З початком великої війни додалося проблем. І часто гендерно зумовлене насилля має ще й ознаки воєнного злочину, оскільки насильство чинять росіяни на окупованих територіях чи стосовно до наших військових.
Чому ми пропускаємо статті та цю тему?
З власного спостереження нашої редакції, матеріали про сам випадок/випадки насилля набирають тисячі переглядів, тоді як інформація про те, де шукати допомогу у разі насильства — читачі пропускають, а в соцмережах є коментарі, наприклад, “що за дурня”. На жаль, ми звикли вважати, що “це десь там”. Проблема здається далекою, поки не торкається особисто. Лише тоді люди починають шукати інформацію, замислюватися над тим, що можна було зробити раніше.
Як допомогти собі та іншим?
Психологи мають велику кількість порад, як і коли діяти. Все є у вільному доступі в інтернеті. Ми відокремили найпростіші кроки, які може зробити кожна людина, де б вона не знаходилась.
- Звертайте увагу на оточення. Якщо хтось із друзів чи колег став замкнутим, боїться висловлювати свою думку або демонструє інші ознаки тривоги, поговоріть із ним. Можливо, це не просто “поганий період”.
- Навчайтеся розпізнавати насильство. Крик, маніпуляція, зневага, контроль над фінансами — це все ознаки проблеми.
- Не мовчіть. Якщо ви самі страждаєте, звертайтеся по допомогу. Є гарячі лінії, кризові центри, юристи, які готові підтримати.
- Поширюйте інформацію. Говоріть про проблему серед друзів, у соцмережах. Чим більше людей знають, тим більше шансів змінити ситуацію.
Подивіться навколо. Можливо, серед ваших знайомих є хтось, хто мовчки терпить біль і соромиться про це сказати. Можливо, саме ви можете стати тією людиною, яка допоможе змінити чиєсь життя.
Важливо розуміти: насильство — це не лише проблема окремих людей. Це біль суспільства, і кожен маже зробити свій внесок в лікування. Почати можна з малого: з уваги, співчуття і дії.
Для отримання додаткової інформації про гендерне насильство чи отримання допомоги — телефонуйте на безкоштовну лінію допомоги біженцям УВКБ ООН: 800 050 832, або пишіть contact_czechia@unhcr.org.
УВКБ ООН має спеціальну сторінку про гендерне насильство HELP, де можна знайти всю важливу інформацію з контактами та адресами.
Матеріал підготовлено для видання ProUkrainu громадською організацією ProUA z. s. за підтримки Управління Верховного комісара ООН у справах біженців Організації Об’єднаних Націй (УВКБ ООН) UNHCR
Читайте також:
Інформаційні лінії для українців в Чехії. Зберігайте корисні телефони, де відповідають українською
Гаряча лінія ООН у Чехії працює українською мовою: коли дзвонити та з яких питань
