Багато українських дітей, які рятуються у Чехії від російської агресії, бажають повернутися на батьківщину і сподіваються, що їм це вдасться найближчим часом. Чеські експерти з освіти вважають, що це парадоксальним чином заважає їм навчатися. Такі учні пасивно ставляться до необхідності вивчати чеську мову та відмовляються повністю інтегруватися.
За словами шкільної психологині Андріани Червеної, також деякі молоді українські біженці мають алергію на російську мову. Це призводить до конфліктів між однокласниками і навіть між самими українцями, пише Петр Сворнік у виданні “Новінки”.
Українські школярі: “Ми тут ненадовго”
На даний час Міністерство освіти реєструє 37 099 українських біженців у загальноосвітніх школах Чехії. Однак, згідно з даними Міністерства внутрішніх справ, у Чехії тимчасово перебуває під тимчасовим захистом 47 890 українців віком від шести до п’ятнадцяти років. Тобто трохи менше чверті біженців відповідного віку залишаються поза чеською системою освіти.
«Найбільша проблема – інтеграція до колективу. Ми часто чуємо від українських дітей: “Ми ненадовго”. Такі діти відмовляються від будь-якої допомоги та не хочуть інтегруватися. Вони живуть надією, що війна закінчиться і вони повернуться додому», – описала Андріана Червена, яка працює шкільним психологом у празькій загальноосвітній школі на Метеорологічній вулиці. Вона також родом з України і переїхала десять років тому.
«Я кажу дітям: навіть якщо ви повернетеся в Україну, для вас буде перевагою знати чеську мову. Через кілька років ви можете захотіти вчитися за кордоном», – описала Червена. Цей досвід також підтверджує Лубош Заїц, президент Асоціації директорів загальноосвітніх шкіл і директор школи в Печках. «Є українські діти, у яких за мовленням і письмом сьогодні вже не скажеш, що вони народилися не в Чехії. Проте є й учні, для яких Україна – рідний дім і хочуть якомога швидше повернутися. Там викладання є складнішим», – пояснив Заїц.
«Деякі діти стикаються з падінням успішності. Вони навчаються новою мовою, чеська школа також більш інтерактивна, ніж українська», – каже Крістіна Тітєрова з освітньої організації МЕТА. Таким чином, відмінники легко стають двієчниками в новому середовищі. Дитина чи її батьки можуть помилково розчаруватися через це.
Конфлікти та булінґ
«Статистики немає, але знущання над українськими дітьми – досить поширене явище. Не є винятковою і ситуація, коли дитина з України стає, навпаки, агресором, виливаючись таким чином», – додала Тітєрова.
За словами Андріани Червеної, агресія деяких українських дітей обертається проти російськомовних, хоча вони теж можуть бути українцями зі сходу. «Ми вчимо їх, що вони не обов’язково мусять бути друзями, але повинні спілкуватися і ладнати, мати людський підхід один до одного», – описує Червена.
«Коли хтось шукає підтримки, він її обов’язково знайде. Наприклад, ми разом маємо інтернет-портал Do školy společně / До школи разом, де також є рекомендації, як боротися зі цькуванням», – розповіла Крістіна Тітєрова. Матеріали там розміщені чеською та українською мовами, є також і інформаційні картки з майстерні Національного інституту психічного здоров’я.
На початку діти переймалися, наприклад, звуками сирен. Їхній пробний запуск проводиться завжди в першу середу місяця, і протягом кількох місяців 2022 року навіть був скасований, щоб не викликати у біженців тривогу. Але згодом випробовування відновили, і у деяких учнів дійсно виникали спогади про війну.
«Вони звертаються за допомогою до психолога лише тоді, коли перебувають у кризі, а це вже занадто пізно», – зазначила Тітєрова. «Це стосується не тільки українського населення. Зростає психологічна проблема серед дітей загалом. На жаль, дитячих психологів і психіатрів дуже мало», – підсумував директор Заїц.
Читайте також: Біженці з “Вєтрніка”: невизначена ситуація. Але “російською більше не розмовлятиму”
