20 серпня о 18:00 на площі Бориса Нємцова біля російського посольства у Празі українці разом із чеськими організаціями долучаться до акції «Іване, йди додому!». Захід присвячений річниці вторгнення військ Варшавського договору до Чехословаччини у 1968 році.
Організатори хочуть не лише вшанувати пам’ять про події Празької весни та подальшу радянську окупацію, а й провести паралель із сучасною війною росії проти України. Під час акції також збиратимуть кошти на підтримку українських захисників.
Назва заходу відсилає до написів, які чехословацькі студенти та противники окупації залишали на вулицях після приходу радянських військ. «Іван» тоді був поширеним позначенням радянського солдата. Подібні написи мали однозначний зміст, що радянські війська не були бажаними на території країни.
У 2026 році напередодні чергової річниці окупації у чеському інформпросторі знову з’явилася вже знайома теза, що нібито Чехословаччину в 1968 році «окупували переважно українці». Видання Medium розбирає це твердження та пояснює, чому воно історично не витримує перевірки.
Звідки взялася історія про «українську окупацію»
Один із варіантів такого твердження полягає в тому, що частина радянських військових частин приходила з території тодішньої Української РСР, а серед військовослужбовців радянської армії були українці. Ми вже розповідали.
На цьому прихильники цієї версії будують висновок: мовляв, якщо солдати служили в частинах, дислокованих в Україні, або самі були українцями, то відповідальність за окупацію можна покласти на Україну.
Але проблема в тому, що радянська армія не була армією окремих союзних республік.
Радянський військовий підрозділ, який базувався на території Української РСР, не ставав через це «українською армією». Радянський союз був багатонаціональною державою, а його армія, відповідно, складалася з представників різних народів. Відкриті дані також не дозволяють підтвердити твердження, що українці становили більшість радянських військових, які брали участь в окупації Чехословаччини, – наголошує відомий чеський журналіст Ян Цемпер.
Є й інший аргумент, який час від часу використовують для просування цієї версії. Нібито у керівництві Радянського союзу було багато українців. Щороку чеські медійники наводить склад політбюро ЦК КПРС у 1968 році: серед його 11 членів були п’ятеро уродженців росії, троє українців, білорус та латвієць. Питання походження Леоніда Брежнєва складніше й залежить від джерела та того, як саме визначати його національну ідентичність.
Але навіть цей аргумент не змінює головного. Ці люди не представляли в політбюро окремо росію, Україну чи інші республіки. Вони були керівниками комуністичної партії Радянського Союзу і ухвалювали рішення від імені радянської держави. Тобто національність окремих членів керівництва не перетворює рішення СРСР на рішення незалежної України – тим більше, що у 1968 році незалежної української держави взагалі не існувало.
Хто залишився в Чехословаччині після вторгнення?
Є ще один факт, який робить версію про «українську окупацію» особливо дивною. Після вторгнення військ Варшавського договору армії інших держав поступово залишили Чехословаччину. А радянські війська залишилися. У країні була створена Центральна група радянських військ. Десятки тисяч радянських військовослужбовців перебували тут до початку 1990-х років. За даними Військово-історичного інституту, радянські війська були розміщені у десятках гарнізонів на території Чехії та Словаччини.
Тому називати цю присутність «українською окупацією» лише через можливе походження окремих солдатів означає підміняти відповідальність держави походженням конкретних військовослужбовців.
Чому цей міф постійно повертається?
На думку авторів матеріалу Medium, справа не лише в історії. Така версія дуже зручна для сучасної російської пропаганди, адже дозволяє перенести відповідальність за радянську окупацію з москви на Україну. За логікою пропаганди має сприйматися так: якщо серед радянських військових були українці, а деякі частини дислокувалися в Українській РСР, то, мовляв, сьогоднішні українці є «нащадками тих, хто окупував Чехословаччину».
Але в такому підході губиться головне, що Україна у 1968 році не була суб’єктом цієї військової операції. Рішення про вторгнення ухвалювалося радянським керівництвом, а операцію проводили війська Варшавського договору під керівництвом срср. Seznam Zprávy також зазначає, що подібний наратив активно поширюється вже в контексті сучасної російської агресії проти України.
Читайте також:
