Влог. Авторка Марина КовальоваПрогулюючись Оломоуцем, важко не помітити монументальний пам’ятник Червоній армії на вулиці Гавлічкова. 15 метрів заввишки. Це один із перших післявоєнних пам’ятників такого типу в тодішній Чехословаччині, його відкрили вже 15 липня 1945 року, лише через 68 днів після завершення бойових дій у Європі. Сьогодні монумент є культурною пам’яткою і належить місту. Мою увагу він привернув тому, що на одній із його сторін побачила напис чеською та російською мовами: «Слава російській зброї».
Як українка, яка вже кілька років живе в Чехії, я просто не змогла пройти повз. Сфотографувала його і виклала у Facebook, написала лише одне слово: «Doopravdy?» («Справді?»).
Добре розумію, що монумент є частиною історії міста і нагадує про людей, які загинули під час визволення Оломоуца. Але чи доречно сьогодні, у 2026 році, залишати в центрі європейського міста напис, який прославляє саме російську зброю? Не радянську (це було б логічно, якщо йдеться про військових срср).
Росія щодня обстрілює українські міста, веде агресивну загарбницьку війну, тому такий напис уже не сприймається як історична пам’ять про події 1945 року. Після тисяч загиблих українців, зруйнованих міст і понівечених доль мільйонів людей він звучить зовсім інакше. Особливо для українців, які після початку повномасштабної війни знайшли прихисток саме в Оломоуці.
Напис історично неточний
На це вже звертають увагу історики. Бо червона армія була багатонаціональною. У її лавах воювали українці, білоруси, росіяни, казахи, грузини, вірмени та представники десятків інших народів тодішнього срср. Біля самого пам’ятника встановлені чотири меморіальні плити з іменами загиблих воїнів. Троє з них були уродженцями України, ще один – з російського регіону.
Тому напис спрощує історичну реальність і фактично приписує заслугу багатонаціональної армії лише росії.
Ще один суперечливий елемент
На пам’ятнику також залишилися радянські зірки та напис російською «Велика Вітчизняна війна». Саме цей термін сьогодні багато істориків називають частиною радянської пропагандистської концепції. Він починає відлік війни лише з 22 червня 1941 року – моменту нападу Німеччини на срср. І залишає поза увагою події 1939–1941 років: пакт Молотова – Ріббентропа, спільний поділ Польщі, окупацію Балтії та війну проти Фінляндії.
У сучасному контексті росія активно використовує саме цю історичну риторику для виправдання власної агресії проти України.
Варто згадати й окупацію Чехословаччини військами Варшавського договору в 1968 році. Без цього історія радянської присутності в країні залишається неповною.
Дискусія навколо пам’ятника триває не перший рік
Після початку повномасштабного вторгнення росії пам’ятник неодноразово опинявся в центрі уваги. У 2022 році невідомі розмалювали його свастикою. Тоді мер Оломоуца засудив вандалізм і заявив, що протест проти російської агресії не може виправдовувати нищення історичної пам’ятки. Водночас він зауважив, що якби хтось хотів висловити підтримку Україні, доречніше було б повісити поруч український прапор.
Ще цікавіше, що питання переосмислення пам’ятника в Оломоуці порушувалося ще до нападу росії на Україну. Архітектори, які займалися реконструкцією території, пропонували встановити поруч інформаційний камінь із поясненням не лише про визволення міста, а й про радянську окупацію Чехословаччини у 1968 році. Тоді цю ідею не реалізували. Однак на початку 2025 року місцева комісія знову попросила міську владу повернутися до цього питання.
Хвиля образ
Після публікації фотографії мою сторінку почали масово коментувати чехи, які називали мене «нацисткою», «бандерівкою», вимагали «повернутися додому», ображали Україну та українців. Через два дні була змушена закрити коментарі. Після цього образи та навіть побажання смерті почали надходити вже в особисті повідомлення.
Але пишу не для того, щоб пожалітися на цькування мене та українців загалом у Чехії. Мій паспорт в цій ситуації взагалі немає значення. Такий напис з прославленням російської зброї в сучасних умовах більше не можна сприймати як невинний та нейтральний історичний артефакт.
Моє питання залишається відкритим до чеського суспільства: чи справді у 2026 році в центрі європейського міста має без пояснень фігурувати заклик до прославлення російської зброї, якою вбивають цивільних українців? Вбивають немовлят в ліжках, школярів на дитячому майданчику під час гри, бомблять пологові та онколікарні? Цей перелік злочинів росії нескінченний…
Відповідь очевидна: історію потрібно зберігати, але пропагандистські написи не повинні й надалі безкритично існувати в публічному просторі сучасного європейського міста.
Читайте також:
Звинуватити жертву: чеські русофіли мають теорію, що «Празьку весну» 1968 року придушили… українці
Чеський репер присвятив кліп війні РФ проти України: у відео “Кобзар” Тараса Шевченка та калина
