7.5 C
Czech Republic
додомуНовиниІнтерв'юУкраїнська парламентарка Інна Совсун: масштаби катастрофи в Україні величезні

Українська парламентарка Інна Совсун: масштаби катастрофи в Україні величезні

#NoFlyZone – цей заклик до світу щодня робить Україна.

reklama/реклама

Одним з голосів України в іноземних ЗМІ стала народна депутатка Інна Совсун. За місяць війни вона провела більше 300 ефірів і більше 300 разів розповіла на весь світ про фашистські злочини Путіна і росіян в Україні.

Наша редакція ProUkraїnu попросила Інну Совсун розповісти докладніше про останні події в Україні.

Українська парламентарка Інна Совсун
Інна Совсун, фото з її власного архіву

Війна і статистика: офіційні цифри далекі від реальних втрат

– Панні Інно, найбільше болить Україні через страждання жінок, дітей, людей похилого віку. Чи є статистика, яка кількість мирного населення через війну опинилась в критичній ситуації?

– На превеликий жаль, такої статистики немає, дуже тяжко порахувати. Так само, як і кількість вже загиблих від російської навали. Чому? У місцях ведення активних бойових дій у принципі проводити такі підрахунки неможливо. В Маріуполі, де проживало 400 тисяч людей і десятки тисяч наразі змогли евакуюватися, розуміємо, здебільшого мешканці досі перебувають у критичному стані. Але ми не можемо зараз прорахувати, який відсоток цих людей в бомбосховищах, який в будинках, чи вони ще живі чи ні. Тому обрахувати неможливо.

Так само неможливо порахувати кількість людей, які змінили місце проживання через війну. Чуємо цифру понад три млн українців, що виїхали за межі України. Але насправді цифра переміщених осіб у межах країни, я впевнена, є вдвічі більшою. Багато, хто переїхав з Центральної, Південної, Східної частини на Західну частину України. Це мільйони людей. Тому насправді масштаби катастрофи величезні! Чіткі підрахунки провадити фактично нереально. Ми бачимо, що в Ірпені, Бучі, Харкові, Маріуполі тіла загиблих лежать на вулицях. Коли відбуваються постійні обстріли, постійні бомбардування з повітря, то забрати тіла наших загиблих виявляється фактично неможливим. Відповідно, і порахувати кількість жертв.

– Відомо, що більше сотні дітей вже загинуло. Можливо, є узагальнені дані, скільки дітей опинилось в критичній ситуації?

– На превеликий жаль, кількість фактичних смертей дітей більша, та допоки не встановлено ім’я дитини, обставини смерті, інформація не зараховується в загальну статистику. Подивимося на Маріуполь. В театрі, який розбомбили росіяни, перебувало 1300 під завалами. І половина з них діти, тому що це в першу чергу було місце сховку дітей. Боюсь, що цифри в одному цьому бомбардуванні в театрі в Маріуполі можуть суттєво зрости.

Є дуже багато кейсів, які ускладнюють підрахунок. Наведу приклад, про який ми дізналися постфактум. Бо два тижні не мали точних цифр. Росіяни, коли заходили в Ірпінь і рухались у напрямку Макарова, на дорозі в Стоянці (це велике село) вони просто почали розстрілювати машини, які намагалися втекти від того місця. І там розстріляні машини з родинами стояли майже тиждень. Ми знали, що там є загиблі, але дістатися до того місця було неможливо. Тепер уже можемо врахувати в статистику, але таких випадків є безліч: розстріляні евакуаційні коридори, люди, які померли у себе в будинках в Ірпені чи Бучі, в Харкові під бомбардуваннями, в Маріуполі. Все порахувати, на жаль, неможливо. Зараз треба зосереджуватись на тому, щоби протидіяти російській агресії наскільки це можливо.

люди на вокзалі чекають на евакуацію з україни
Люди чекають на евакуацію. Фото Yuriy Dyachyshyn

Евакуація: як працюють “коридори життя”

– Щодня виникають проблеми з евакуацією мирного населення з Маріуполя та інших міст, які опинились в оточенні або окупації. Росіяни цілеспрямовано стріляють у жінок та дітей. «Коридори життя» дуже довгі. Наприклад, з Бердянську до Запоріжжя люди їхали 14,5 годин. Для порівняння: в мирний час дорога тривала 2 години. Розкажіть докладніше, як відбувається евакуація?

– Дуже складно відбувається евакуація у всіх регіонах. В Ірпені та Бучі кожен другий коридор був під російськими обстрілами. У випадку з Маріуполем це взагалі трагедія! Знаю людей, у яких члени родини застрягли в цьому місті. Вони шоковані, бо не могли вийти з ними на зв’язок. Немає зв’язку, електрики, вони не можуть зарядити телефони. Я чула свідчення від родички мого знайомого, яка виїхала з Маріуполя. Зараз з міста дозволяється їхати тільки на приватних авто. Виїздів автобусами немає. Автомобілями їдуть ті, в кого вони є, і роблять це на свій страх та ризик. Тому що на другий день, як була дозволена евакуація з Маріуполя, одну з колон авто розстріляли російські танки. Але навіть ті, кому вдалося вирватися, їдуть дуже довго. Тому що їм на зустріч, у протилежному напрямку, рухаються колони з російською технікою, які перекидають під Маріуполь.

Авто з Маріуполя

Підозрюю, що одна з причин, чому росіяни зрештою відкрили дуже маленькі коридори з міста, бо під евакуацією вони можуть завозити свою техніку ближче до Маріуполя. Вочевидь, тоді українські війська не можуть стріляти в цю техніку, бо вона рухається тією самою дорогою, якою евакуюються мирні мешканці, тільки в іншому напрямку. Ви розумієте, рівень цинізму тієї російської армії, яка свідомо перекидає війська під прикриттям цивільних, які два тижні просиділи у підвалах без води, тепла, світла, без нічого.

Я бачила машини, на яких люди евакуюються, вони в жахливому стані. Оскільки Маріуполь обстрілюють раз на 30 хвилин, просто килимовими бомбардуваннями, автомобілі також потрапляють під обстріли. Тому половина з них їде без скла, або заклеєна скотчем. Уявляєте, що таке 14 годин в українську зиму з дітьми їхати в автомобілі з розбитим склом?! Але люди роблять все можливе аби втекти, розуміючи, що вони ризикують. Але усвідомлюючи, якщо вони залишаться в Маріуполі, то майже напевно помруть. Зараз ті, хто лишаються в місті розуміють, що шансів у них взагалі майже немає. Ми бачимо, що Путін фактично взяв Маріуполь у заручники і їм неможливо допомогти. З військового погляду немає підходу до Маріуполя, так кажуть військові. Я тут не є військовою експерткою, але вочевидь, надання військової допомоги місту зараз є дуже складним. А гуманітарні коридори пропускають просто для того, щоби завести російську техніку і продовжити бомбити Маріуполь.

напис всеукраїнський розклад для учнів
Автор фото – пресслужба Міністерства освіти і науки України

Війна і навчання

– Інно, не зважаючи на війну, ви опікуєтесь і мирними питаннями, наприклад, освітою.

– З 14 березня в 14 областях України дозволено навчальний процес. В якій формі це робити – на розсуд місцевого департаменту освіти. Це процес непростий, тому що багато дітей переміщені. Школярі, які зараз проживають у Закарпатській області, формально прикріплені до шкіл, наприклад, на Харківщині. І для шкіл це означає, що їм треба перезаписати цих дітей до інших навчальних закладів. Велика частина вчителів поїхали. Тепер ми ухвалили зміни до законодавства, що дозволяють здійснювати оплату вчителям, які фізично перебувають за кордоном, але за умови, що вони продовжуватимуть навчальний процес онлайн. У такому випадку ми можемо їм платити. Звичайно, це все вкрай непросто. Ми розуміємо, що тепер навчальний процес важливіший не стільки для досягнення академічних результатів, а як спосіб для дітей відволіктися, щоби хоч якось повернути їх до стану «нормальності». І знову ж таки, це можливо тільки для тих дітей, які перебувають зараз у відносній безпеці.

Мій син, Мартин, перебуває в Західній Україні. У нього відбувається навчальний процес. Але, я чула, як учні на перервах в Zoom обговорюють: хто в яке бомбосховище ховається у випадку, якщо чують сирени. Діти перебувають усі в різних місцях: у Західній Україні, є частина тих, що виїхали за кордон. Вважаю, що треба відновлювати навчальний процес настільки, наскільки це можливо. Суто з терапевтичною метою. Впевнена, після перемоги академічно нам треба буде робити нові програми, додаткові заняття тощо. Але зараз це потрібно, щоби підтримати дітей психологічно.

Українська влада поряд з оцінками ситуації на сьогодні весь час підкреслює, що вже планується відновлення розбомблених міст, шкіл, лікарень. Розкажіть, чи є у вас бачення, як скоро це може розпочатися та як це відбуватиметься?

– Відповідь дуже невтішна. Все це можна розпочати тільки після перемоги. Нині будь-яке відновлення інфраструктури позбавлене сенсу, бо, бачимо, що росіяни руйнують її в лічені хвилини. Що треба робити зараз – це просто документувати інфраструктурні втрати, аби обраховувати потреби для міжнародної допомоги для відновлення. На нині є дані, що в Україні зруйновано більше 400 шкіл та приблизно 50 лікарень. Підраховувати втрати – це єдине, що ми можемо робити, поки працює армія аби вигнати загарбників із нашої землі.

Парламентарка Інна Совсун
Інна Совсун. Фото з її власного архіву

Війна і жінки

– Інно, ви завжди казали, що жінки – це 50% успіху країни. Нині багато українських жінок взяли зброю в руки і захищають Україну в лавах Збройних сих. Ви знаєте кількість жінок-військових, жінок, які вступили в тероборону?

– Станом на початок війни в українській армії було 16-17% жінок. Це невеликий відсоток, проте більше, ніж у багатьох інших країнах, зокрема в європейських. З початком бойових дій нових даних щодо залучення жінок немає. Але ми бачимо багато таких прикладів. У парламенті також є жінки, які долучилися до тероборони. Є колишні депутатки, які активно воюють на фронті. Багато жінок опікуються забезпеченням гуманітарних вантажів. Багато парамедиків. Тут маємо трагічну історію із захопленням однієї з найвідоміших парамедичок України “Тайри”, яку росіяни захопили в Маріуполі, коли вона допомагала з евакуацією, надавала медичну допомогу. Нині вся країна має змобілізуватися аби “Тайру” повернути.

Нині жінки займаються різними речами. Частина жінок зайняті порятунком дітей. Це нормально. Це важлива місія, як і будь-яка інша. Знаю, що багато жінок хвилюються, що поїхали з України. Звертаюсь до них: не переживайте! Кожен-кожна з нас робить те, що може. І порятунок дітей – благородна робота. Тим паче, здебільшого всі, хто зараз виїхав за кордон, активно долучені до допомоги Україні, українському війську, громадянам, які залишилися. Тому дуже прошу, не переживати, якщо опинилися в такій ситуації. Ми цінуємо внесок кожного і кожної. Це є частинка до нашої спільної перемоги!

депутатка парламенту Інна Совсун
Фото із соцмереж Інни Совсун

Війна і родина

– Чи можна поцікавитись вашою особистою історією? Ви завжди підкреслюєте, що все робите заради дітей України, таких як ваша дитина. Як війну переживає ваша родина, чи доводилось вам переховуватись в бомбосховищах? Як намагаєтесь заспокоїтись, якщо емоції переважають над логікою?

У той момент, коли я почула вибухи в Києві, перше, що зробила, це подзвонила до свого колишнього чоловіка, з яким у нас є спільний син. Ми домовилися, що він забере Мартина до Західної України. Син був у той час під Києвом у моїх батьків. І вже о 4.30 колишній чоловік був у машині, їхав за Мартином. Це був план, який ми наперед погодили. Було обговорення, що можуть розпочатися бойові дії, що робити з дитиною. Я народна депутатка, не можу покидати місто, могли бути засідання в парламенті. Якщо в більшості випадків дітей вивозили жінки, в нашому – батько. Тому, на щастя, Мартин навіть не чув цих вибухів над Києвом, дві ночі до цього ночував у батьків, через початок дистанційного навчання.

Мої батьки живуть під Києвом вісім років, до того, до речі, жили в Харкові. Виїхали звідти в 2014 році. Ми переживали тоді, що там може бути ситуація, яка сталася в Донецьку. Коли почалася війна, я подзвонила батькам, і вони теж поїхали до Західної України, звідки вони родом. На наступний день о 6 ранку мені пише мама, що тато повертається в Київ. Питаю, як вертається? Йому 61 рік, у нього хворі коліна, йому важко ходити. Набираю тата, питаю, що робиш? А він каже: «Їду захищати столицю України – місто Київ! Не зможу ходити, буду повзти». Виявилося, це була така собі ідея. Почалися активні бойові дії, тато допомагав військовим, теробороні. Потім із ним не було зв’язку три дні, мама плакала, ми дуже переживали. Потім він озвався, розповів, що військові просили всіх евакуюватися, щоби не ставати заручниками росіянам, які там активно пересувалися. Так він переключився на допомогу з евакуацією.

Мій коханий чоловік у перший день мобілізувався. Він служив до цього, і я знала, що він повернеться на службу. Я його не бачила з початку війни…

Коли у Києві оголосили фактично дводенну комендантську годину, я подумала, що можу цей час провести з Мартином. Тому тепер говорю з вами із Західної України. Дуже хотілося побачити сина. Заради наших дітей – все буде Україна!

Читайте також Чому Путін – це сучасний Гітлер: Росія діє за сценарієм фашистів.

Приєднуйтесь до нас у соцмережах

ПОВ'ЯЗАНІ СТАТТІ
reklama/реклама