Вже пройшло кілька місяців з початку війни, українські біженці поступово інтегруються в європейський ринок праці. Та чи омріяну роботу знаходять? Видання Прага AP NEWS розповідає про долю українських жінок, які були змушені покинути звичний уклад та шукати мирного життя в Європі.
Юристка зі Львівщини тепер працює покоївкою
Людмила Чудийович мала кар’єру юриста в Україні та великі плани на майбутнє. Це було до того, як російське вторгнення змусило 41-річну жінку поставити безпеку доньки на перше місце та залишити роботу та дім.
Після від’їзду з міста Стрий на заході України в травні Чудийович знайшла нову роботу в Чехії. Але замість того, щоб займатися юридичною практикою, їй довелося погодитися на роботу покоївкою в готелі в столиці країни Празі.
“Це просто інший етап моєї кар’єри”, – сказала вона.
Одна з мільйонів біженців, які рятувалися після російського вторгнення 24 лютого в інших країнах, Чудийович вважає, що їй пощастило, що взагалі має роботу. Людмила, не знаючи достатньо вільно ані чеської, ані англійської, сказала, що не проти роботи економки, якщо вона та її дочка в безпеці.
Чи забирають українці робочі місця європейців?
Європейський Союз на початку війни ухвалив, що українські біженці мають вільний доступ до ринку праці. Людям так легше жити та працювати в 27 країнах-членах ЄС, поки вони вирішують, шукати притулку чи повернутися додому. Проте багато хто лише зараз починає знаходити роботу — і багато хто все ще шукає, проте безуспішно.
Reuters повідомляє, що згідно даних ООН, з України виїхало більше 9 мільйонів людей. Більшість знайшло притулок у сусідній Польщі, а також багато хто поїхав до Чехії, Німеччини, Італії та інших країн. Близько половини повернулися в Україну. За даними Європейської комісії, лише відносно невелика кількість тих, хто залишився, вийшла на ринок праці ЄС до середини червня.
Потенційний вплив українських біженців на робочу силу в ЄС буде приблизно вдвічі більшим, ніж приплив сирійських біженців у 2014-2017 роках. Такі прогнози представлені в нещодавньому звіті Організації економічного співробітництва та розвитку.
За оцінками дослідників, Чеська Республіка, яка має найнижчий рівень безробіття в Європі, додасть найбільше українців до своєї робочої сили до кінця року зі збільшенням на 2,2%. Далі йдуть Польща та Естонія. Загалом до європейської робочої сили додасться близько 1,2 мільйона працівників, головним чином у сферах обслуговування, йдеться у звіті.
Тим не менш, такий наплив українських біженців навряд чи призведе до зниження зарплат або зростання безробіття в європейських країнах, багато з яких стикаються з нестачею робочої сили частково через старіння населення.
«Враховуючи потреби в робочій силі основних приймаючих країн, негативний вплив з точки зору зайнятості або заробітної плати для постійного населення… виглядає дуже малоймовірним»,
– підсумовується у звіті.
Виклики для українців на ринку праці Європи
Окрім мовних бар’єрів, кваліфікованим працівникам з України часто не вистачає документів, які б підтверджували їхню професійну кваліфікацію, щоб отримати кращу роботу. Їхні дипломи можуть не визнаватися в приймаючих країнах, що означає, що багатьом доводиться проходити мовні курси та курси перекваліфікації, перш ніж вони зможуть шукати професійні можливості.
Оскільки чоловікам віком від 18 до 60 років заборонений виїзд з України, багато біженців – жінки з дітьми, що може стати додатковою перешкодою для працевлаштування. Багато жінок все ще роздумують над варіантами і можуть вирішити повернутися додому на початок навчального року у вересні, кажуть урядовці, незважаючи на те, що війна ще далеко від завершення.
Як з працевлаштуванням у інших країнах Європи
У Польщі, яка прийняла близько 1 мільйона українців, більше, ніж у будь-якій іншій країні ЄС, трохи більше третини знайшли роботу, за словами польського міністра праці та соціальної політики Марлени Малаг. Деякі українські біженці влаштувалися медсестрами чи вчителями української мови в польські школи, а інші працюють покоївками чи офіціантками.
У Португалії деякі з найбільших компаній країни мають спеціальні програми працевлаштування для українців. А Інститут працевлаштування та професійної підготовки пропонує безкоштовні курси португальської мови.
У Німеччині близько половини з приблизно 900 000 українських біженців зареєструвалися в центрі зайнятості країни. Проте даних про те, скільки насправді знайшли роботу, немає. Група Mediendienst Integration, яка відстежує міграцію в Німеччині, каже, що близько половини мають вищу освіту, але не уточнює, скільки з них змогли працювати у своїй професійній сфері.
Нагадуємо, на сайті ProUkraїnu є рубрика Вакансії для пошуку роботи в Чеській Республіці.
Історія українки Наталії в Німеччині
Наталія Борисова була головним редактором ранкового телешоу у Львові до того, як у березні рятувалася від війни. Разом зі своїми доньками, 11 і 13 років, вона оселилася в німецькому місті Кельн. Вона подала заявку на низькооплачувану роботу покоївкою, але зрештою вирішила відмовитися, щоб зосередитися на вивченні німецької мови.
«Я оптимістка і впевнена, що знайду роботу після вивчення мови», — сказала 41-річна жінка у WhatsApp. «Можливо, на іншому рівні, ніж в Україні, але в тій сфері. Тепер мені просто немає сенсу працювати за мінімальну зарплату».
Борисова, як і інші українські біженці, отримує допомогу від уряду Німеччини, яка допомагає сім’ї оплачувати їжу та житло, але сказала, що хоче повернутися на роботу, як тільки оволодіє німецькою.
Українці на чеському ринку праці
Чудийович є однією із близько 400 000 українців у Чехії, які отримали спеціальні довгострокові візи тимчасового захисту, які дають доступ до роботи, охорони здоров’я, освіти тощо. Майже 80 000 вже знайшли роботу, повідомляє уряд.
У кав’ярні Background у Старому місті Праги 15 українських біженців працюють разом із чеським персоналом у рамках проєкту, спонсорованого мережею кав’ярень Mama Coffee. Біженці також отримують безкоштовні мовні курси та інші програми.
22-річній Лізі Хіміч з Києва подобається, і вона каже, що «тут почуває себе як вдома».
Працювати покоївкою для Людмили Чудийович набагато краще, ніж жити в страху та під постійні звуки сирен повітряної тривоги.
“Я думала, що буду сумувати за Україною і за домом, але цього не сталося”, – сказала Чудийович. «Тут спокійно, і я почуваюся людиною».
