Текст: Мартін Валеш
Вторгнення росії в Україну, отримання контролю Азербайджану над Нагірним Карабахом і вторгнення “хамасу” до Ізраїля – це «взаємопов’язані процеси. Тому рішення мають бути глобальними. Це не суто локальні конфлікти». Таку думку висловив Робертс Зіле (65), латвійський віце-президент Європарламенту, перебуваючи на празькому саміті Кримської платформи.
Яка роль Європейського парламенту? А як до розширення ЄС за рахунок України ставляться євроскептики з парламентської фракції ECR, до якої належить і чеська правляча партія ODS? Про все це Зіле говорив із виданням “Блеск” на парламентському саміті Міжнародної Кримської платформи у Празі.
Як Європарламент залучений до питань Криму та України загалом? Яка його роль?
Це кілька запитань. По-перше, ми тримаємо прапор, що Україна має повернутися до своїх міжнародно визнаних кордонів, тобто включно з Кримом. Друге – тиск у питанні прав людини. Росія порушує їх у Криму з моменту окупації в 2014 році. Ми звертаємо увагу на політв’язнів. У когось з них — хронічні проблеми зі здоров’ям, хтось уже загинув. Європарламент також звертає увагу на те, як росія веде гібридну війну – фейкові новини і таке інше. А також привернути увагу глобального Півдня. Хочемо, щоб там розуміли, що інформація з росії не відповідає дійсності. Одночасно вона впливає на політичні погляди багатьох південних країн.
Ще одна справа – так званий інструмент для України. Йдеться про 50 мільярдів євро, які Комісія пропонує Україні на 2024-27 роки. Україна має встигати вести війну і водночас якось підтримувати економіку. І вона також повинна витрачати значні ресурси, щоб стати кандидатом на членство в ЄС.
Тож на кого ви можете впливати чи тиснути, коли йдеться про права людини, суверенітет і територіальну цілісність України? Хто є адресатом ваших повідомлень?
Є декілька бенефіціарів. Європейський парламент не є типовим парламентом, як чеський та інші, які можуть пропонувати закони. Європейський парламент має обмежені повноваження. Може, це й добре, бо це випливає з установчих договорів Європейського Союзу. Ключовим гравцем, який приймає рішення, є Рада, тобто уряди країн-членів. Цей тиск з боку Європейського парламенту, особливо в питаннях зовнішньої політики та оборони, спрямований – через резолюції – головним чином на уряди держав-членів.
Інші, в тому числі великі країни, прислухаються до Європарламенту. Наприклад, останніми днями ми інтенсивно обговорювали питання Ґази та Ізраїлю. Ізраїльський посол зустрівся практично з усіма політичними групами. Хоча ми не маємо повноважень вирішувати за ЄС багато питань, до політичного напрямку Європарламенту прислухаються.
І чи можете ви сказати, що вас слухають – не саме Кремль – а хтось у Росії?
Так, тому ми проштовхуємо питання порушення прав людини. І ми також моніторимо та фіксуємо – не лише парламент, а й інші інституції – військові злочини, які скоюються в Україні. Коли Україна переможе – а я вірю, що так і більшість моїх колег у парламенті, хоча це буде дуже важко – має бути якийсь міжнародний трибунал. Він може бути спеціальним, або в Гаазі. Там будуть покарані винні у військових злочинах.
Коли ви згадали про конфлікт Ізраїлю та “хамасу”, чи вважаєте ви, що це має відношення до України?
У мене точно немає доказів, але я в політиці більше 30 років. Коли ви оцінюєте нинішні процеси, події – війна в Україні, про Нагірний Карабах між Азербайджаном і Вірменією, а зараз ситуація в Ізраїлі, те, що зробив “хамас”… Я думаю, що це складне питання. Наприклад, якщо взяти роль Ірану: він підтримує Росію безпілотниками “Шахід”, і водночас є союзником “хамас”. Якщо зібрати все разом, це взаємопов’язані процеси. Тому рішення мають бути глобальними. Бо це вже не суто локальні конфлікти.
Ваша латвійська партія входить до європейської фракції Європейських консерваторів і реформістів (ECР). Яка ваша позиція щодо вступу України до ЄС?
Важливо, щоб переговори про вступ почалися ще цього року. Європейська комісія готує оцінку прогресу України в цих питаннях, а парламент все ще чинить певний тиск на країни, представлені в Раді, щоб переговори могли початися ще цього року.
Звичайно, ми за, але диявол, як завжди, криється в деталях. Не секрет, що деякі країни-члени, більші держави, стурбовані вступом такої великої країни, як Україна. З цим будуть практичні труднощі не тільки через процедуру голосування. За договорами Україна матиме багато голосів, із 40 мільйонами жителів вона буде вагомим гравцем. Також необхідно вирішити фінансові питання. Дев’ять країн претендують на вступ: шість на Балканах, Молдова, Україна, а також Грузія, яка ще не є офіційним кандидатом. Вони отримають багато грошей із європейського бюджету на аграрну політику та субсидії на згуртованість. Це суттєво змінило б розподіл ресурсів. Деякі держави з чистих одержувачів субсидій стали б чистими платниками. Наприклад, Чеська Республіка також почала б платити більше в загальний бюджет, ніж отримувати. І Україна має величезну конкурентну перевагу в сільському господарстві. Це буде нелегко, але має вийти. На це ще є багато часу.
У зв’язку з розширенням багато хто також вважає необхідними реформи ЄС, наприклад, поширення голосування кваліфікованою більшістю (або скасування права вето) також на зовнішню політику та політику безпеки. Ви вважаєте це доречним?
Тут у мене є деякі сумніви. Деякі лідери, деякі великі країни-члени, стверджують, що з розширенням буде занадто багато членів для досягнення одностайності. Тому вони наполягають на голосуванні кваліфікованою більшістю. Я вважаю, що одностайність – це цінність Європейського Союзу. Це також позиція нашої політичної групи. Європейський Союз – це союз націй і держав. Звичайно, у нас є певні процедури формування єдиного ринку і тому подібне. Вони дуже важливі для нашої економіки і торгівлі (там рішення приймаються кваліфікованою більшістю – прим. ред.), але в інших місцях важлива одностайність. Наприклад, питання імміграції. Чеське головування в Раді ЄС почало цим займатися минулого року. Зараз воно — на завершальній стадії під головуванням Іспанії. Юридично можна приймати рішення тут кваліфікованою більшістю. Але це спричинить лише додаткові проблеми в майбутньому.
Ви виросли та навчалися в Латвії за часів Радянського Союзу. Чи бачите ви схожість між комунізмом того часу та режимом Володимира Путіна сьогодні?
Усі три країни Балтії були окуповані вже під час Другої світової війни. Для нас вона не закінчилася так, як для західних країн, і навіть для Чехословаччини.
Хоча Чехословаччина була контрольована Радянським Союзом, але була відносно самостійною. Для нас одну окупацію замінила інша. Я виріс у суспільстві, де латиська мова була насильно замінювана російською. Це було досягнення, що вона взагалі вижила. Ще одне покоління під російською чи радянською окупацією означало б фактично, що латиської культури та мови більше не існувало б. Це просто катастрофа для малих народів. Ми знаємо свою історію, знаємо і ту імперіалістичну практику. Тому ми хвилювалися. Ми попереджали наших партнерів у Західній Європі, що Росію не можна сприймати як простого торгового партнера з великими ресурсами. Поступово ми спостерігали, як Путін ставав дедалі агресивнішим і показував своє справжнє обличчя. Думаю, він давно планував війну проти України. Так само, як і вплив на Білорусь, Казахстан… Вони весь час дотепер мислять імперіалістично. Змінити ставлення людей у Росії буде непросто.
Читайте також: Іванна Климпуш-Цинцадзе для “Блеску”: депутати демонструють єдність щодо членства в ЄС, але опозицію витісняють із “телемарафону”
