Розмовляла: Анна Букованська
Уповноважений чеського уряду з питань відновлення України Томаш Копечни перебуває під час усій важливих міждержавних акцій. Він супроводжував президента Чехії Петра Павла до Дніпра та двічі зустрічався із президентом України Володимиром Зеленським. Його посада була заснована у січні цього року.
Колишній заступник міністра оборони Чехії буває в Україні кожні два місяці, отримав навіть важливу українську нагороду. В інтерв’ю “Блеску” він розповів, чому нею не дуже задоволений. Він також дав оцінку українському контрнаступу. «Байрактари сьогодні практично непридатні для великих операцій», — розповідає він в інтерв’ю “Блеску“.
Що передбачає ваша функція?
Координація всіх державних складових, а також підприємців і громадських організацій, тих, хто хоче долучитися до історії відновлення України. За останні півроку, що я на цій посаді, багато чого змінилося. Я бачу чіткий зсув від дискусій про дарування до бізнес-моделі. Це означає постачання товарів чи послуг на підставі договорів, тобто за розрахунок грошима. Моя місія полягає в тому, щоб допомогти чеським компаніям знайти нові можливості для бізнесу, клієнтів і контракти. Я також підтримую їх у розширенні портфоліо, адже в Україні вже активно працюють десятки компаній.
Я хотів би підкреслити ще одну річ. Для ділових та інших зв’язків у майбутньому надзвичайно важливо, щоб куди б ви не прийшли — люди знали, що Чехія стоїть за них. Щоб досить було сказати, що ви з Чехії, чи то в Дніпрі, Харкові чи Львові, у ресторані, кафе чи пабі… Чехи допомогли їхнім рідним, надіслали підмогу, завдяки якій не було захоплено ще одне село. Це найсильніше, з чим я працюю на посаді уповноваженого уряду для України. Ми будуватимемо на цьому фундаменті протягом наступних десятиліть. Загалом, близькість двох народів зафіксована на десятиліття вперед. Ми допомагаємо Україні очищати забруднені території, створювати шкільну інспекцію, а також за допомогою експертів з нашого урядового офісу ми також допомагаємо із законодавством, необхідним для приєднання до Європейського Союзу.
Ви, як заступник міністра оборони, на початку війни заснували рахунок українського посольства, а також стояли за ініціативою «Подарунок для Путіна». Чим зараз ваша посада є іншою?
Я бачу різницю. Крім військових питань, урядовий уповноважений в Україні займається цивільною сферою. Тут, однак, у переважній більшості ще немає фіксованих правил. Навпаки, у військових поставках ми знаємо, як відбуваються процеси, у нас чітко встановлені канали комунікації. Ще й тому, що вони наразі все-таки найпотрібніші. Якщо українській стороні щось потрібно, нам одразу кажуть, і ми це приймаємо рішення. У цивільних сферах такий механізм поки що не працює.
Чи змінюється інтерес компаній до можливостей для бізнесу під час війни?
Коли більше року тому почалася російська агресія, неможливо було уявити, щоб банки, страхові компанії чи навіть компанії з усього світу заходили в Україну. Проте минулого літа фронт стабілізувався, і стало очевидно, що він не просунеться суттєво вглиб України. Перші сигнали надійшли від компаній, що вони хотіли б взяти участь в оновленні лікарень, наприклад, у постачанні нових операційних залів. І йдеться не лише про оновлення, а й про модернізацію країни, яка намагається вступити до Європейського Союзу.
За останні півроку і компанії почали розуміти, що це не дотаційне ельдорадо, а нормальне ринкове середовище. Багато грошей йде на проекти з відновлення України від міжнародних фінансових інституцій. Але навіть тут це проходить через тендери, як у публічних контрактів, можливо, навіть суворіше. Чеські компанії розуміють, що це не схоже на поставки зброї під час диких перших тижнів, коли ніхто нічого не знав, брали все, ціни обговорювались дуже мало. Відновлення України триватиме десятиліття, і міжнародні організації не поспішають. Проте це свідчить про те, що там гроші з неба не падають. Можливості є, але над ними доведеться дуже багато працювати. У кожної компанії сильна конкуренція. Я намагаюся пояснити це і чеським підприємцям.
Чим конкретно Чехія вже допомогла?
Ми зосереджуємось на трьох основних галузях, які також є найбільш об’єктами російської агресії. Це охорона здоров’я, енергетика та транспорт. Постачання від чеських компаній вже здійснюються в кожній галузі. Можу згадати мости, обладнання лікарняних палат, реанімації, у тому числі у мобільному вигляді. В енергетиці – це когенераційні установки, невеликі замінники того, що росіяни знищували ракетними ударами з осені минулого року. Інші проекти стосуються встановлення медичних технологій в автомобілях. Ми відправляємо певний тип карет швидкої допомоги. У всіх випадках ці чеські компанії пройшли процедуру відбору тут або в Україні.
У довгостроковій перспективі в Україні є дуже сильні чеські гравці, такі як Škoda JS (“Шкода атомний інжиніринг”), яка працює там десятиліттями і є ключовою для функціонування українських АЕС. У Škoda Transportation є центр розробки, трамваї в Празі чи Плзені їздять завдяки системі управління, розробленій українськими інженерами в Дніпрі. Водночас там зараз проходять мільярдні тендери на постачання потягів, метро чи тролейбусів. Через рік ми вже бачимо перші успіхи, поки це працює на мікрорівні. Які наші амбіції? Наприклад, чеські компанії, які поставили обладнання для трьох львівських лікарняних залів, могли б потім обладнати всю Львівську область чи навіть інші регіони.
У майбутньому в Дніпрі має запрацювати чеська канцелярія. Коли це буде?
Готується. На першому етапі це буде так званий офіс для Дніпра. Практично це будуть двоє дипломатів, які працюють у посольстві в Києві. Вони будуть зарезервовані для роботи в Дніпропетровській області. Крім усього іншого, вони мають знайти там якийсь офіс, розрахувати, скільки коштуватиме побудова захищеної мережі зв’язку чи фізичної безпеки. Треба враховувати реальність, що фронт війни знаходиться лише за 100 кілометрів. Коли буде пропозиція на папері, МЗС може там створити генконсульство. Я сподіваюся, що це станеться протягом наступних шести місяців. Вже обрані двоє дипломатів, які мають переїхати до Києва протягом наступних кількох тижнів. Протягом липня я очолю місію в Україну з кількох десятків бізнесменів, зі мною поїде майбутній консул у Дніпропетровській області.
Чому в Чехії досі немає українського посла, а тимчасовий повірений у справах?
Віталій Усатий – досвідчений дипломат, з ним дуже добре працювати. Безумовно, важливо мати тут повноцінного посла, про це говорив і президент Павел під час зустрічі із президентом Зеленським. Він запевнив, що це має бути вирішено протягом кількох місяців. Звучить парадоксально, але оскільки Чехія виявилася важливим партнером у перші тижні та місяці війни, вони хочуть у Празі когось досвідченого та справді близького до президента Зеленського. Співпраця на найвищому рівні має працювати добре. Водночас Україна щогодини займається власним виживанням. Деякі процеси тривають довше, ніж хотілося б. Однак у нас є ознаки того, що питання про призначення українського посла зрушило з місця. Деякі зустрічі вже відбулися, влітку ми, сподіваюся, дізнаємося ім’я, а в наступні місяці може приїхати повноцінний посол.
Ви самі маєте орден «За заслуги» III ступеня від Президента Зеленського. Що для вас означає ця нагорода?
Її мені дали в серпні минулого року за організацію військової допомоги, я про це дізнався лише через тиждень. Про це мені написав колишній посол у Чеській Республіці Євген Перебійніс. У мене були змішані почуття. Я не можу сказати, що це було радісне повідомлення. Я був радий, що нам вдалося зробити надзвичайні речі, зіграти історичну роль у перші три місяці війни, показати шлях американцям і англійцям. Водночас я завжди був на передовій комунікації з українцями і спостерігав оту незмірну трагедію. Я виклав усе, що міг, і все одно відбувалися жахливі речі. Дечому вдалося запобігти, але звірства все одно тривали. Не виходять з голови ні розкриття братських могил, ні найстрашніші воєнні злочини, ні смерті товаришів на фронті. Можливо, це було відчуття задоволення, зміцнення зв’язку, який я особисто створив з Україною. Суміш задоволення від досягнень і смутку.
Скільки разів ви зустрічалися з президентом Зеленським?
Двічі. В особистому плані президент Зеленський здався мені дуже спокійною людиною. Коли ми проводили деякі зустрічі, можна було побачити, що він дійсно розумів стратегічний вимір своєї функції. Водночас я відчував від нього таку людську теплоту. Навіть після року, протягом якого він став беззаперечною світовою політичною суперзіркою, я все ще бачу в його очах скромність, буденність і біль. Він здався мені лідером на своєму місці. Але йому повністю бракує тієї пишності, яку ми знаходимо в багатьох інших державних діячів. На мій погляд, це одна з причин, чому він здатний підкорювати серця не лише своєї нації та населення всього світу, а й інших державних діячів.
Він сприймає надзвичайно важке і трагічне становище українців. Реально переживає смерть усіх людей, чиїм мамам, татам і дружинам доводиться про це сповіщати і передавати їм якісь “метали” [іронічно у чеській мові — нагороди, ордени, медалі тощо — ред.]. Я бачу в ньому суміш глибокої печалі і водночас неймовірної енергії, незважаючи на втому. Коли я з ним трохи спілкувався, то у цьому не було жодних фраз. Він знає, що його місце там і йому ще потрібно щось робити далі.
Ви також були на фронті з паном президентом Петром Павлом…
До Дніпра ми їздимо досить регулярно з липня минулого року, коли визначили його як пріоритетний напрямок. Проте з паном Президентом це була абсолютно виняткова подія. За останні 10 років це була перша поїздка глави чеської держави в Україну. Більше того, це був один із найперших його закордонних візитів. Перша частина була унікальною також завдяки президентці Зузані Чапутовій. Потім ми поїхали до Дніпра. Ми відвідали українських воїнів, які тренувалися з важким наземним обладнанням, наданим Чехією. Жоден інший президент не підходив так близько до фронту. Також це виглядало дуже природно через кар’єру пана президента Павела. Реакція солдатів була вражаючою. Я побачив у цьому велику символіку, це дуже підняло репутацію Чехії.
Практичний порядок денний також значно просунувся вперед. Петр Павел обговорив усі основні теми чесько-української співпраці з президентом Зеленським, спікером парламенту, прем’єр-міністром України, а на Дніпропетровщині – із головою області та мером Дніпра. Він не лише з’явився, щоб підбадьорити українських захисників, а й прагматично виступив із конкретними бізнес-проектами та пропозиціями щодо подальшої співпраці. Важко уявити більш конкретний і вигідний шлях, ніж той, який реалізує пан президент. І, звичайно, особисто для мене це був досвід. З огляду на те, що це порядок денний, над яким я працюю, я не міг бажати чогось сильнішого для підтримки нашої співпраці.
Як ви оцінюєте український контрнаступ на даний момент?
Очевидно, ініціатива українського контрнаступу почалася багато тижнів тому. Це називається shaping — формування оперативного простору для проведення більшого контрнаступу. Поки що ми бачимо відносно меншу дислокацію загальних сил України по всій лінії фронту. Вони перевіряють, як росіяни діють — від радіоелектронної боротьби до підтримки з повітря. Вони використають ретельний аналіз середовища, щоб визначити, як прорвати частину лінії фронту. Це складний період з точки зору витрати боєприпасів і втрат, як поранених, так і загиблих.
Росіяни вже можуть вчитися на своїх невдачах. Минулої весни та літа ми займалися дронами. “Байрактари” на сьогодні в основному непридатні для великих операцій, оскільки росіяни вдосконалили свою радіоелектронну боротьбу та інтенсивніше використовують свої безпілотники. Минулого року ми відзначали креативність та новаторство української армії, коли вони змогли перетворити цивільні безпілотники на рої, збираючи з них, наприклад, інформацію. Але росіяни навчилися робити те саме за останній квартал року. Використовують не тільки великі “Шахіди”, а й менші машини, підвішують міну чи гранату на квадрокоптер. Тут бойові навички вирівнялися.
Ціною великих втрат росіян і помірних власних українцям вдається завоювати невелику частину окупованої території. Більшість людей очікували, що дві великі армії зіткнуться одна з одною і битва так чи інакше закінчиться за три дні. Однак це вже понад століття не працює. Фронти мають властивість бути замороженими на надзвичайно довгий час. Ця війна буде довгою, її можна назвати війною на виснаження. Можливо, Україні вдасться зробити якийсь прорив завдяки внутрішньополітичній ситуації, дезінтеграції частини керівництва чи логістичного ланцюжка з російського боку. Після того, як ви прорвете лінії та зумієте перегрупувати сили, закріпити щойно зайняті позиції, прогрес може бути відносно швидким.
Скільки часу ви проводите в Україні?
Я очолював там місію в березні, у квітні я був в Україні з президентом Павлом. Наступного разу я поїду туди в липні, а потім знову — у вересні, тобто в середньому раз на два місяці. Місії завжди мають конкретну мету. Ті, хто цікавиться українським ринком, знайомляться з українськими підприємцями. Ми намагаємося, щоб у цікавих регіонах вони зустрілися з міським головою, його адміністрацією, головою області. Особисте знайомство важливе для формування партнерства. Не треба їхати в Україну, щоб ознайомитися зі списком необхідного. Підприємці повинні ознайомитися з процесами, зрозуміти, що українська держава не має великого бюджету на власну відбудову. Зараз вона оплачує основні оборонні чи військові функції, але переважну більшість реконструкцій фінансуватиме Світовий банк, Європейський банк розвитку та інші установи. Це необхідна умова, щоб вони взагалі могли поборотися за гроші.
Як ви вирішуєте питання безпеки під час цих місій?
Так, завжди відбувається якийсь інструктаж з питань безпеки. Щоб усі знали, що це означає, коли вмикаються сирени, коли, наприклад, треба перервати зустріч і всі розходяться. У кожній будівлі є забезпечене приміщення, своєрідний бункер. Коли нам потрібно кудись переїхати під час зустрічі, що буває винятково, я намагаюся переконатися, що вся делегація знає, що потрібно робити. Імовірність нанесення шкоди здоров’ю абсолютно мінімальна. Так, це країна, яку вони атакують щодня і часто заходять углиб країни. Однак ми ніколи не їдемо відразу на фронт, і немає про що турбуватися під час тижневої місії.
Які моменти з вашої роботи ви не можете забути?
Перші три місяці я був у тумані. Було багато стресових ситуацій, коли я відчував, що якщо мені щось вдасться, я можу суттєво допомогти, щоб, наприклад, росіяни не вбили інше місто чи село. Так само, як усі пам’ятають про те, що вони робили 11 вересня, те саме можна сказати про ранок 24 лютого. Після кількох тижнів і місяців, коли я намагався дати початок постачанню зброї в Україну як запобіжний захід, бар’єри впали. Ми почали реалізовувати те, що вийшло у вигляді збору коштів через українське посольство. Мені дзвонили налякані люди, питали, чи можу я хоч щось зробити, якщо росіяни почнуть бомбити Київ і вб’ють десятки тисяч людей. Проте незабутнім є величезний ентузіазм людей, з якими я мав справу, їхнє вміння щось поєднати. З осені ситуація стабілізувалася. Але в перші дні це було як бігти в джунглях, де за тобою женуться хижаки, і ти не знаєш, чи встигнеш утекти.
Читайте також: Уповноважений Копечни із чеськими бізнесменами відвідав Дніпро
