7.7 C
Czech Republic
додомуНовиниАктуальнеКладовище - це музей історії, - Віталій Салій, головний актор "Я працюю...

Кладовище – це музей історії, – Віталій Салій, головний актор “Я працюю на цвинтарі”

Як часто ви звертаєте увагу на кладовища? Віталій Салій після зйомок фільму "Я працюю на цвинтарі" вважає кладовища цікавим місцем, частиною культури. Історія про життя та смерть, любов та ненависть - "Я працюю на цвинтарі" не залишить жодного глядача байдужим (обережно, стаття містить спойлери до стрічки).

reklama/реклама

До редакції ProUkraїnu завітав актор Віталій Салій – головний герой української стрічки “Я працюю на цвинтарі” (Já, hrobař чеською). Премʼєра фільму відбулася 27 жовтня, стрічку покажуть у 32 кінотеатрах Чехії. За підтримки DONART film.

Поговоримо про фільм. Людина, яку ви зобразили на екрані – досить закрита, це людина-соціофоб. Як казав на початку фільму голос за кадром – він ще не помер, але вже не живий. У житті Ви така досить привітна, життєрадісна людина. Чи важко було вжитися в цю роль?

Насправді, це була одна з таких, найважчих та найцікавіших ролей. Завдання було саме знайти цей тон існування такої людини, тому що, справді, у мене трошки інша психофізика, вона більш емоційна. Мені як актору завжди цікаво грати у високих регістрах, показувати емоцію. У цьому завжди є така цікавість. Тут треба було по-іншому знаходити це відчуття персонажа, щоб це було цікаво, по-іншому рухати дію, щоб це було монументально. Треба було дуже тонко працювати і через цей стан протягувати цю історію.

Ви сказали про високі регістри, це ви мали на увазі Ваші інші ролі?

Цікаво завжди грати людину, яка знаходиться на якомусь високому емоційному рівні, зламі. Це завжди цікаво і дає енергію. Для мене це легше, ніж постійно себе по рукам бити під час зйомок, так, почекай, це все там всередині. Було цікаво це знайти. 

Ми подивилися фільм разом з нашими українськими та чеськими колегами. Чехові дуже сподобався фільм, особливо моменти з котом, а також пам’ятник айфону. Як прийшли такі цікаві ідеї в голову, це було в книзі?
Фото зі зйомок інтервʼю

Автор книги Павло “Паштет” Белянський насправді працював раніше на цвинтарі. Він написав цю нереальну книгу, прекрасну новелу, яка називається “Я працюю на цвинтарі”. Почалося так: він просто писав у Фейсбук маленькі історії, які не міг тримати в собі. Ми з ним розмовляли, що воно на нього навалюється, коли до нього приходить персонаж. Він ніде не навчався, сам почав писати такі маленькі новели. Звичайно, виявилося, що кожен день на цвинтарі є тиск, коли людина стикається зі смертю чи втратою. З одного боку це дуже сумно та страшно, з іншого боку це може давати парадокс, і в цьому зʼявляється гумор. І саме всі ці історії – вони з життя, більше того, усе, що ми там увесь час знімали, ми з таким зустрічалися. Ти просто ходиш цвинтарем, це як музей історії, наприклад, бачиш, що там людину поховали разом з конем. Я бачив такий склеп сімейний, у найкращому обрамленні, у такому золотому. На ньому були викарбувані обличчя, і навіть кіт там був. У кота була така морда, що здавалося, що кіт їх усіх туди затягнув (само собою, це я жартую). Але так, це все історії з життя.

Як довго проходили зйомки?
Кадр з фільму “Я працюю на цвинтарі”

Від початку цієї ідеї до прем’єри пройшло п’ять років. Спочатку знімали тізер перший рік, щоб отримати фінансування і продовжити знімати, потім ми знімали сам фільм, потім сталася пандемія і дуже багато часу фільм монтували, а потім війна, яка теж внесла свої корективи. Але, незважаючи на це, фільм пройшов з великим успіхом. Уже в Україні багато дуже людей скучили за кіно. І навіть ризикуючи, вони приходили в кінотеатри та дивилися. Навіть фільм змінив свій контекст, це історія про надію, про життя, а це річ, яка зараз дуже важлива. І якщо це спочатку була історія досить локальна для нас, то зараз вона стала стала проблемою і болем для всіх українців. Це про те, як знайти життя, якщо навколо смерть. Кожен зараз стикнувся з якоюсь трагедією, як знайти в цьому вихід, щоб залишитися собою та залишитися живим. І фільм також змінився за контекстом, він став ширшим.

Чи було моторошно так багато зніматися на кладовищі? 

Насправді скажу, кладовища виявилися дуже цікавим місцем. Навпаки, після цього досвіду я став таким собі фанатом, хоча, сподіваюсь, якомога довше професійно не буду брати в цьому участь. Але кожен міський цвинтар – це дуже цікаве місце. Зараз у кожному місті, у які я приїжджаю, намагаюся сходити подивитися, відчути. Тому ні, навпаки, було дуже цікаво зніматися.

Ми читали коментарі глядачів, які подивилися фільм. Дуже різняться: хтось каже, фільм щиро смішний, насміявся від душі. Хтось – навпаки: змусив задуматися про щось високе, про страждання. Особливо фраза всередині фільму, сказана дуже інтелігентним персонажем, цитата Марселя Пруста, що для того, щоб пройти через страждання, треба прожити його повністю. Я для себе так побачила головну мету цього фільму. А як Ви думаєте, чому такі кардинальні думки? Що саме для себе винесли з цього фільму?
Кадр з фільму “Я працюю на цвинтарі”

Для себе особисто я виніс гонорар (жартую!). Насправді, це дуже класно, це тішить, що такі різні коментарі залишають люди. Це насправді й поєднує фільм – кінцевий результат та книжку, бо коли читаєш книжку і те саме відчуваєш, ти не можеш зрозуміти, що більше хочеться – сміятися, задуматися, поплакати. Це як багатошаровий пиріг. Ти можеш виявити те, що тобі в саме цей момент відгукнеться. Якщо тобі так боляче, то ти можеш прийти і посміятися. Якщо ти хочеш знайти якусь відповідь, то може ти знайдеш щось для себе. Фільм вийшов многогранний, це круто. А для себе я насправді виніс дуже цікавий акторський досвід. Цей фільм та й сама історія тепер назавжди зі мною.

Фото зі зйомок інтервʼю
Є думка, що коли актори знімаються, зйомки перетворюються на їхнє життя, але між цим завжди залишається особисте життя. Ви залишаєте зйомний майданчик Санею, а додому приходите Віталієм. Чи не вважаєте Ви, що ця роль вплинула на Ваше особисте життя?

Ну насправді, я з тих акторів, у яких робота – це одне, але треба вміти вимикатися. Бо завжди є не один проєкт, завжди паралельно є декілька. Якщо не будеш переключатися, якшо не маєш кнопку “вимкнути”, то можна перегоріти, можна все переплутати, у одну роль переносити щось з іншої. Нас так майстри вчили, що треба вимикатися, тому це дуже корисно. Але дійсно, у саме цій ролі, якраз коли ми знімали, у мене народився син маленький. І сама історія цього фільму. Трошечки я собі манію схопив зачиняти вікна, і тепер у мене є таке. Я з цим борюся. Але так, у фільму важка тема, і якщо ти по-справжньому її там не відчуєш, то важко грати. Тому так воно свої корективи теж деякі внесло. Я працюю, щоб це не впускати сильно в життя, це вже пройдений етап.

Кадр з фільму “Я працюю на цвинтарі”
Зараз цей фільм широко показують у Чехії. Це чорна комедія жанру драмеді, тобто був обраний такий жанр, щоб сподобався іноземцям – чехам, і українцям. Тема чорного гумору, досить цікаво, як чехи сприймають саме цей гумор?

Коли стикаєшся з культурою чеською, там чи в книжках чи фільмах, чи просто спілкуєшся з чехами, розумію, що насправді у нас є це спільна така риса. Українці та чехи люблять чорний гумор. Мені здається це те, що нас об’єднує і саме тому сподіваюся, що наш фільм потрапить в чеську публіку теж. І вони отримають теж від цього задоволення, бо це такий гумор, він, як-то кажуть, не нижче пояса, але він якраз на межі. Мені здається, що судячи з мого досвіду спілкування з чехами, це буде така добра наша “копродукція” в цьому.

За відгуками наших колег, фільм дуже сподобався та “зайшов”. Побажайте нашим глядачам, чехам, щоб вони подивилися фільм у кінотеатрах. 

По-перше, я хочу сказати дуже велике спасибі Чехії та чеській стороні, не тільки за те, що зараз йде цей прокат фільму, а взагалі за допомогу українцям під час війни. Це дуже важливо зараз для для нас. Я хочу подякувати вам за це.

Кадр з фільму “Я працюю на цвинтарі”

По-друге хочу сказати велике спасибі кінотеатру Сінестар Андєл. Вони зараз роблять премʼєрний тиждень у цьому кінотеатрі. Зараз фільм йде в тридцяти двох містах у Чехії, а якщо буде хороший результат, то буде ще більше, тому приходьте, будь ласка. Як то кажуть, голосуйте ногами. Хочу сказати, що це ще привід для всіх українців, які зараз знаходяться в Чехії, відчути себе хоч на півтори-дві години вдома, бо це це дуже крутий такий досвід. Навіть зараз, коли я дивився фільм перший раз на великому екрані, насправді перший раз дивився так повністю. Я забув про все, я знаходився ніби вдома, бо ти сидиш і дивишся українське кіно українською мовою. Один з героїв нашого кіно, один з героїв повноцінних – це місто Київ, там дуже багато красивого, харизматичного нашого Києва, тому приходьте погуляти та подивитися на Київ.

Фото з редакцією
Дуже сподобалося, як показали Київ. Перші години було дуже сумно бачити Київ, яким він був до 24 лютого, з заторами, людьми. Приходьте обійняти своє місто. Запрошуємо переглянути фільм, він того вартує.

Запрошуємо всіх чехів познайомитися з нашою культурою, знайти для себе цікаве. І мені здається це взагалі класне кіно, ви отримаєте задоволення.

Приєднуйтесь до нас у соцмережах

ПОВ'ЯЗАНІ СТАТТІ
reklama/реклама