Сьогодні, у вівторок 15 листопада 2022 року, о 20.00, глядачі празького кінотеатру “Атлас”, що розташовується неподалік станції Флоренц (вул. Соколовська 371/1) переглянуть стрічку Дмитра Сухолиткого-Собчука “Памфір”. Це — завершальний показ столичного Тижня українського фільму, який далі проводитиметься у Брні. На жаль, квитків на сьогоднішній показ вже немає, хіба що у випадку наполегливого бажання можна спитатися у організаторів на місці — раптом хтось не прийде і якесь місце в останню мить звільниться.
“Памфір” — стрічка, представлена у Каннах в паралельній програмі «Двотижневик режисерів». Це — один із небагатьох українських фільмів цього року, не присвячених війні. Молодий режисер (уродженець Умані, провів юні роки в Чернівцях) зняв кримінальну драму з напрочуд виразним західноукраїнським акцентом та карпатським колоритом. Частково це навіть трилер, сповнений метафор та біблійних алюзій. Він поступово веде до темної кульмінації і безрадісної розв’язки, зображає геть химерне, чудернацьке, вередливе, потворно-казкове народне життя.
Між Польщею та Румунією
В гірське західноукраїнське село, розташоване десь поблизу кордону з Румунією, з польських заробітків повертається хороший сім’янин Леонід на прізвисько Памфір. Люблячий чоловік, дбайливий батько… У Польщі він є цілком легальним заробітчанином. Готує документи, аби знову залишити родину і повернутися до добре оплачуваної закордонної роботи. Жінка не хоче відпускати чоловіка. Вона скучила і не хоче жити самотньо. Синові, на її думку, дуже не вистачає чоловічого виховання. Підліток-син теж не хоче відпускати батька. Та Леонід розуміє, що ніяк інакше він не заробить ні на ремонт хати, ні хлопчині на університетське навчання. Памфір мріє, щоб юний Назар виріс ученим, а не неуком і невігласом.
Раніше Леонід заробляв «інакше». Він пішки тягав контрабанду через кордон разом із молодшим братом, який промишляє «контрабасом» і донині. А Памфір змушений повернутися до незаконного і небезпечного заробітку після нещасливого інциденту. Намагаючись спалити батькові папери на виїзд, аби той залишився вдома хоча б до свята Маланки, син ненавмисно спалює місцевий храм. Леонід домовляється із пастором про мовчання, аби хлопця не арештували за підпал. Однак він зобов’язується відшкодувати усі збитки. Та, як ми добре знаємо з інших сюжетів, повернення до криміналу завжди вилазить боком.
Наче в “Межі” Петера Баб’яка
Стрічка «Памфір» чітко перегукується із словацько-чесько-українською картиною 2017 року «Межа» режисера Петера Беб’яка. Там розповідалося про контрабанду на кордоні між Україною та Словаччиною за кілька місяців до вступу країни до Шенгенської зони. У центрі сюжету так само добрий сім’янин, чоловік та батько, що понад усе піклується про близьких. Та він не завжди відчуває межу у тому, які саме межі закону він здатен перетнути. Образ Памфіра у виконанні українського актора Олександра Яцентюка перегукується з образом Адама Крайняка, котрого в «Межі» зіграв словацький актор Томаш Машталір. Обидва брутальні і харизматичні чоловіки, сильні тілом і духом. Вони міцні, сталеві годувальники і захисники своїх сакральних родин. І обидва обирають слизький шлях.
Так само в обох картинах фігурує мерзенний пахан, бос місцевої мафії. В «Межі» це був авторитет на прізвисько Крулл, котрого зіграв Станіслав Боклан, а у «Памфірі» – корумпований огидний «мєнт» пан Орест на прізвисько Морда. Проти нього й виступає протагоніст. І так само автори обох фільмів говорять про химерний буквальний та фігуральний шлях до Європи, підкопаний злочинними тунелями. “Це шо, вже Румунія? Це вже я стою у Європі?” – “Ага, – іронічно сміється. – Відчуваєш різницю?”. Звісно ж, різниці не буде, допоки особисті відчуття і розуміння кожного не перебудують цілу систему, що складалася десятиліттями.
Де межа між “мордами” та Європою?
Сухолиткий-Собчук знімав «Памфіра» до повномасштабної війни, а показав світові вже після. Тож в діалогах згадується лише АТО і батько двох близнюків (хресників Леоніда), що загинув у полоні сепаратистів. А мєнт-бандюган скроєний за лекалом лихих 90-х заправляє не тільки селищем, а й усім регіоном до самісіньких Чернівців. Телепередача «Пісня на замовлення» передає йому «щирі вітання і побажання» і типовий блатний шансон. Він ніби є динозавром з учорашнього дня, ніби є пережитком історії до 24 лютого. Дуже хочеться сподіватись і вірити, що сьогодні і завтра ми позбудемось цих «морд», і перетнемо вже не настільки далеку і недосяжну європейську межу, і не лише на папері, а і в умах.
І звісно ж, невипадково події розгортаються на різдвяні свята з кульмінацією під час карнавалу Маланки. Химерне життя героїв: набожна мати ходить до православної церкви і змушує сина співати липові хорові пісеньки, а батько і син вдягають нечестиві демонічні костюми на «поганському» святі язичників. І та сама набожна мати займається «гріховним» (бо ж нескромним) сексом перед дзеркалом і самолюбуванням своєї цілковитої наготи (і в цьому процесі злягання і паралельного споглядання у відображення так само є щось староязичницьке і «відьомське»). Химерний устрій кабінету ментівського відділку зі світломузикою і опудалами диких тварин схожий на бісівську дискотеку статичного, наче на полотні Босха, пекла. І на кульмінаційному карнавалі Морда вже не стільки царьок, скільки сам сатана… Та Леонід-спартанець ковтає стероїди жменями задля надлюдської суперсили все ж не здатен самотужки протистояти дияволу…
Джерело: Анастасія Лях, kinowar
Про фестиваль українського кіно у Празі
Усі фільми демонструються в оригінальній версії з чеськими субтитрами. “Тиждень українського кіно” – це проект, який з 2017 року реалізується громадським об’єднанням RUTA у співпраці з посольством України в Чеській Республіці та рядом інших організацій. Цього року фестиваль був включений до програм Ґете-інституту та МЗС Німеччини. Мета заходу – пом’якшити наслідки війни росії проти України, а також ознайомити чеського глядача з українським кіномистецтвом. Більше інформації та програму дивіться на сайті ProUkrainu тут (українською), а також на сайті кінотеатру «Атлас» тут (чеською). Квитків на сьогоднішній показ, на жаль, уже немає, але ви зможете переглянути фільм під час Тижня українського фільму у Брні.
Видання ProUkraїnu є інформаційним партнером кінофестивалю.
Читайте також: Ленка Віхова, організаторка Тижня українського фільму в Празі: українське кіно у 2017 році було апріорі політичною справою
Дивіться трейлер стрічки “Памфір”:
