8.6 C
Czech Republic
додомуПорадиЖитлоЧехи, які допомогають біженцям, живуть у "стані війни" разом з українцями

Чехи, які допомогають біженцям, живуть у “стані війни” разом з українцями

Рятуючись від війни, багато українців знайшли притулок у приватних будинках чеських родин. Чехи гостинно відчинили двері своїх домівок для українських жінок і дітей.

reklama/реклама

Зараз люди з усієї Європи надають своє власне житло, допомогають українським біженцям адаптуватись у новій країні. Переважна більшість біженців – це жінки з неповнолітніми дітьми. Ця категорія дуже вразлива і відчуває безпорадність, перетинаючи кордон. Адже люди опинились вперше в житті в ситуації, коли не знають як їм діяти: де жити, як планувати життя найближчим часом, щоб фінансово спромогтися, бодай перечекати складну і небезпечну фазу жорсткої й звірскої війни росії.

Як проживають і пропускають через себе війну чехи?

Не залишився осторонь і народ Чехії. Історії, якими діляться наші читачі, вражають. Українці все більше висловлюють щиру вдячність людям, які прийняли їх в свої власні домівки, впустили в свої родини. Журналісти ProUkraїnu поспілкувались з українськими біженцями – жінками, які зараз проживають в чеських родинах.

Помічаємо спільні риси – безмежне почуття вдячності і глибоке відчуття здивування, що люди так близько сприймають біду українського народу.

Цілком зрозуміло, коли великі готельні корпорації, ресурси туристичного й готельного бізнесу підтримують і влаштовують благодійні акції з наданням прихистку. Проте сподіватись на те, щоб чеські родини так щиро впустили в свій дім українців, годі було і мріяти. І це є неоціненним для українців.

Як це – стати частиною чеської родини? Як проживають і пропускають через себе війну в Україні чехи? Розповідають українці.

Історія Наталі та її рідних:

«Серця чехів сповненні доброти. Щиру гостинність та прагнення допомоги ми відчули з перших хвилин перебування в цій чудові країні. Наша родина – мама, донька, бабуся та дві собаки. Коли ми перетнули кордон пішки, ми не знали, що з нами буде далі: куди їхати. На кордоні зі Словаччиною до нас підійшов пан Василь Зезен і запропонував відвезти до Чехії. Він перший нас нагодував і запевнив, що без даху ми не залишимося. Він відвіз нас у місто Горжіце, де нас поселили в сімейному будинку і забезпечили всім необхідним для життя.

Господарка – пані Лена допомогла нам оформити документи та влаштуватися на роботу. Ми зустріли дружню та гостинну родину. З Леною нам допомагали її діти: Даніела Рейлова та Антонін Пріжбил. Так несподівано у Чехії у нас з’явились рідні люди, яких ми все життя будемо вважати родиною!

П’ятиденна поїздка із Запоріжжя серйозно вплинула і на наших собак. Вони пережили великий стрес і захворіли. Дякуємо ветеринару Лукешу, який безкоштовно лікував собак.

Нас радо прийняла дільнична лікарка пані Шімкова. Пані Бартонічкова, докторка медичних наук, допомагала бабусі ліками та багатьма іншим необхідними та радісними речами. Висловлюємо щиру подяку продавчині взуття пані Білковій, яка подарувала якісне та зручне взуття.

Ми також отримали приємні сюрпризи від багатьох інших місцевих жителів, яких ми навіть не бачили і які принесли, що могли, зокрема домашню випічку.

Важко підібрати слова, щоб висловити наскільки ми вдячні і здивовані такою відкритістю, щирістю і співчуттям до чужих людей. Ми вдячні, що містяни бажають допомогти не лише біженцям, а і українцям в Україні. Ми були дуже зворушені, коли побачили, як багато людей несли їжу, дитячі товари та речі першої необхідності в центр збору гуманітарної допомоги для України.

Ми хочемо висловити подяку кожному, хто допоміг нам та багатьом іншим українцям, хто вимушений був рятуватись від війни, яку росія веде проти України.”

Handshake between Czech Republic and Ukraine,Image: 672917032, License: Royalty-free, Restrictions: , Model Release: no, Credit line: Profimedia

Історія Юлії із Запоріжжя:

“Все, що відбувається нагадує страшний сон, який має ось-ось скінчитись і ніяк не закінчується. Ми з донькою перетнули кордон між Україною і Словаччиною пішки вночі, вдвох без рідних і знайомих. Було зрозуміло, що ми прямуємо до Чехії, адже була можливість зупинитись на декілька днів у конкретному місці. Далі треба було шукати житло. Питання було відкритим. Родину, яка прийняла нас і люб’язно запропонувала поселитись в їх власному будинку в Мнеховице, нам просто послав Бог. Я не знаю, як можна сказати інакше. А ці люди – янголи, які так щиро і безумовно надають підтримку і допомогу нам з донькою. Подружжя Марта і Марек живуть в будинку, мають двох синів підлітків.

Наше знайомство з Мартою почалося з того, що вона сама приїхала за нами, щоб забрати до своєї оселі. Я розуміла, що є родина, яка готова взяти жінку з дитиною і це все, що мені було відомо на той момент. Моє здивування не мало меж, коли господарка будинку привезла нас, запросила пройти до будинку, показала кімнату, де ми будемо мешкати і одразу запропонувала облаштовуватись. З собою ми не взяли одразу всі наші речі, оскільки я передбачала, що спочатку має бути зустріч. Думала, що люди, напевно, подивляться, чи підходимо ми їм потім подумають і вирішать. Я готувалась і уявляла, що ми обговоримо умови перебування. (Ясно, що умови не з нашого боку, ми готові були на все).

Безумовна щира допомога: невже так буває? На тлі звірств і контрасту від “братнього народу”

Ось так безумовно, щиро, просто неймовірний ступінь довіри і бажання підтримати. Найголовніше – допомогти нам, українцям, без умов і питань, хто ми, які ми… Так просто відчинити двері свого ж власного будинку, де живуть вони самі і їх діти, де триває їхнє особисте життя і впустити нас в нього в один момент? Це й досі не вкладається в моїй голові: наскільки щирими і добрими можуть бути люди тут. Наскільки глибоким може бути у людей усвідомлення нашої великої біди, це найвищий рівень емпатії. А на тлі звірств і контрасту від “братнього народу”, від якого ми тікаємо під обстрілами за 1500 км – це вганяє в ступор. Відчуваєш дисонанс і світ перевертається знов.

Безмежну вдячність, яку словами не можна передати, відчуваємо зараз не лише за дах над головою, а за допомогу в інтеграції. Це підказки в оформленні документів, оформлення до школи, гостинне ставлення в побутових моментах. Матеріальна підтримка з їжею, одягом, речами першої необхідності. До цього процесу підключаються друзі і сусіди. Марта і Марек надали техніку для роботи, повірили в те, що я зможу знайти роботу в своїй галузі і усіляко підтримують в цьому. Не знаю, як ми для них, але для нас вони зараз як рідні, наша родина. До них біжу з проблемою, з радістю, з новинами, з питаннями.

Дивує, що люди переживають з нами разом цю війну. В домі звучить радіо з останніми новинами про Украину. Люди запам’ятовують назви українських містечок і населених пунктів, цікавляться про перебіг подій в гарячих точках. Видно, що переймаються з нами жахами війни, співчувають нам і намагаються допомогти справами, а не просто словами. Нам вкрай важлива і необхідна ця допомога і українці, звичайно, ніколи не забудуть цього.”

Українці вдячні і ніколи не забудуть такої підтримки від чеського народу

Багато інших подібних історій ми чуємо щодня. Люди їдуть в регіони Чехії. Спочатку страшно потрапити далі за межі столиці, опинитися за Прагою. Їхати далеко в невідомість, але скільки є прикладів, що саме в таких містечках біженці знаходять підтримку і неочікуваний прийом. У відкритих джерелах і групах в соцмережах українці не соромляться висловлювати подяки чеським родинам за їхню підтримку.

Приєднуйтесь до нас у соцмережах

ПОВ'ЯЗАНІ СТАТТІ
reklama/реклама