Минулого тижня Європа знову побачила справжнє обличчя Кремля — не лише у вигляді нових погроз від Медведєва, а й через шпигунські скандали, гібридні атаки, інформаційні провокації та спроби зруйнувати єдність Заходу. Водночас — Захід вчиться відповідати: від створення «стіни дронів» і кіберзахисту — до викриття диверсійних мереж і обговорення передачі заморожених російських активів Україні. Про те, як виглядає сучасне європейське протистояння з Росією — не лише у політиці, а й у свідомості — ми говоримо з Павлом Білецьким, керівником Карпатського Інституту Євроатлантичних студій.
— Пане Павле, Дмитро Медведєв знову «прокинувся» у своєму Telegram і заговорив про можливу війну з Європою. Що це — марення чи стратегічний сигнал?
— У російській політичній театральності Медведєв грає роль блазня. Він, фактично, замінив у російській політиці на цій умовній посаді блазня Михайла Жириновського, через чиї фрази Кремль завжди промацував реакцію України й Заходу. Пригадати хоча б його слова про російський Крим, а потім про війну в Україні ще до її початку… Тобто у цьому блазенстві присутній холодний розрахунок. І тепер так само Телеграм Медведєва — це потенційний сценарій. Кремль використовує Медведєва як гучномовець для токсичних меседжів, які сам Путін воліє не артикулювати напряму. Подивіться на якому тлі це робиться: дронові атаки на Польщу та скандинавські країни, систематичне втручання в роботу GPS-навігації в Балтійському регіоні, а також хакерські атаки на критичну інфраструктуру…
А його «погрози війною» — це проба реакції Заходу, психологічна атака. Вони тестують межу — як далеко можна зайти, аби ще не отримати у відповідь удар, але вже викликати паніку. Медведєв — лакмусовий папір Кремля: він кидає у простір найчорніші думки Москви, щоб потім виміряти, наскільки сильно Захід тремтить.
— Тобто навіть його лайка і хамство — частина гри?
— Безперечно. У цій лайці — пропагандистська функція. Кремль прагне показати своїй внутрішній аудиторії, що Росія «сміливо стоїть проти зіпсованої старої Європи», а зовнішній — що «Москва готова на все». Це подвійна мова страху і зневаги.
І при цьому у своїй писанині Медведєв намагається апелювати до історичного міфу, заявляючи, що росія «завжди приходила до Європи тільки як визволитель, а не як загарбник», повністю ігноруючи факти агресії, окупації та підкорення, зокрема, країн Східної Європи в XX столітті. Цей пропагандистський наратив є ключовим для виправдання поточної війни проти України, яку російська пропаганда також називає «визволенням», та для формування ідеологічної основи для потенційних майбутніх вторгнень…
Але в реальності, якби російська еліта не відчувала глибокої внутрішньої слабкості, їй не потрібно було б щоранку кричати про свою «силу». Вони нагадують шулік, які кружляють не над жертвою, а над власним страхом втрати впливу.
— Знову фіксували порушення повітряного простору країн НАТО російськими безпілотниками й літаками. В чому логіка цих провокацій?
— Росія діє за принципом «доторкнутись і зникнути». Ці польоти — психологічний тиск. Кожен дрон над Балтикою чи Польщею — це тест на стійкість Альянсу. Кремль хоче, щоб НАТО виглядало неповоротким, розгубленим, щоб кожен раз з’являлися дискусії — «чи варто реагувати, щоб не спровокувати війну?» Москва перетворює повітря на поле нервів. І поки американські літаки P-8 Poseidon патрулюють Балтійське море, Росія насолоджується тим, як дорого це обходиться Заходу — фінансово й політично.
— Тобто Москва створює ситуацію, в якій США вимушені витрачати сили на утримання стабільності, а сама лише спостерігає?
— Саме так. Це стратегія виснаження через хаос. Кремль розуміє: зіткнення не вигідне, але вигідний безкінечний «напівконфлікт». У ньому Америка виглядає як гарант стабільності, який змушений постійно реагувати. Це як гра у шахи, де один гравець не прагне виграти, а лише затягує партію, змушуючи суперника втрачати концентрацію. Для Москви кожна така ескалація — бонус: вона доводить, що «навіть НАТО боїться Росії».
Але важко не помітити, що у ЄС поліпшують координацію своїх дій і виробляють єдину стратегію реагування, висилають сотні російських розвідників, посилюють патрулювання НАТО в Балтійському морі зокрема та на східному фланзі в цілому. Також Альянс розглядає можливість включення українського повітряного простору до єдиної системи протиповітряної оборони – проєкту «Небесний щит»…
— Водночас ми бачимо посилення і гібридних атак — від Сербії до Франції. Європейські слідчі пов’язують диверсії та акти вандалізму з російськими спецслужбами. Це теж елемент великої гри?
— Це не просто елемент — це фірмовий підпис Москви. Вони підпалюють не лише склади, а й суспільну довіру. У Франції — розмалювали синагоги, в Німеччині — підкинули голови свиней до мечетей. Це не тероризм у класичному розумінні, це тероризм смислів. Кремль прагне створити картинку «Європи, що тоне в хаосі», у якій все — конфлікти, расова напруга, страх і взаємна недовіра.
За нашими спостереженнями, з 2022 року, після початку повномасштабного вторгнення в Україну, Росія значно активізувала гібридні атаки в Європі, включно з операціями з дестабілізації. У 2024 році кількість диверсій зросла вчетверо, порівняно з попереднім роком, а у 2025 вже зафіксовано щонайменше 11 атак. Це різні методи диверсій: підпали, саботаж, диверсії, втручання в GPS-навігацію, хакерські атаки, пошкодження підводних кабелів, використання громадян третіх країн через онлайн-рекрутинг (найчастіше за допомогою месенджера Telegram) для обходу контррозвідувальних заходів…
І тут російські спецслужби діють як диригенти невидимого оркестру: кожен звук окремо ніби дріб’язковий, але разом — це симфонія дестабілізації…
— Європа реагує, але нерівномірно. Одні країни — жорстко, інші мляво. Чи не розмивається єдність Заходу?
— Кремль саме цього й домагається. Подивіться на Австрію: шпигунський скандал у компанії OMV показав, наскільки глибоко Росія пустила коріння в європейську економіку. Десятиліттями будувалися фінансові та політичні зв’язки, які сьогодні перетворилися на інструменти шантажу. Австрія стала своєрідним хабом для російських агентів — і це не випадковість, а стратегічна інфільтрація. І коли Відень видворяє одного дипломата, на його місце приходять п’ятеро «бізнес-консультантів». Це нагадує бур’яни: вириваєш один — а завтра там виростають три…
— Останнім часом спостерігаємо й поновлення інформаційних атак на український експорт — мовляв, українське зерно “псує” європейські ринки, фермери “страждають”, склади “переповнені”. Наскільки це — економіка, а наскільки чергова операція Москви проти єдності ЄС і України?
— Це класичний приклад гібридної війни, яка будується на створенні і натуралізації міфів. Москва добре розуміє, що фронт — це не лише лінія зіткнення на Донбасі, а й інформаційне поле у Варшаві, Брюсселі чи Мадриді. Вона намагається розпалити між Україною та ЄС штучний конфлікт, граючи на страхах фермерів і маніпулюючи цифрами.
Насправді ж — картина інша. Український експорт підтримує стабільність європейських ринків, а не підриває її. Україна зберегла четверте місце серед постачальників агропродукції до Євросоюзу — і це в умовах війни! Це означає, що наші товари стали гарантією безперебійного постачання зернових, олійних культур і переробленої продукції, критично важливих для продовольчого ланцюга Європи.
Москва через тисячі своїх акаунтів у Facebook та TikTok подає це як “загрозу” для європейських фермерів, але факти свідчать протилежне: ЄС виграє від українських поставок, й нарощує власний експорт в Україну — на 17%. Тобто формується економічний баланс, де виграють обидві сторони.
Ба більше — вигоди конкретні й відчутні. Польща отримує прибутки від транзиту і переробки, Нідерланди — від зростання вантажообігу в портах, Іспанія — від стабільного забезпечення тваринництва кукурудзою. Це не розкол, це взаємозалежність, яку Москва ненавидить, бо вона цементує європейську єдність.
І ще один важливий момент: український агроекспорт — це не лише історія про економіку, це ще й про довіру. Коли Європа бачить, що Україна навіть під час війни виконує зобов’язання, — вона розуміє, що перед нею не просто партнер, а стратегічна опора. І тому всі ці “зернові скандали”, організовані страйки фермерів із російським слідом, уся ця істерія, що роздмухуються російськими ботами, свідчить про страх Кремля втратити свій останній важіль впливу на європейську політику…
— На тлі всього цього прозвучала заява Greenpeace: чотири країни ЄС заплатили Росії за газ більше, ніж надали Україні допомоги. Як це пояснити?
— Це — болюча правда про «енергетичне лицемірство» Європи. З одного боку — слова про санкції, з іншого — мільярди, що йдуть до російського бюджету через скраплений газ. Це як лікуватися від отрути, продовжуючи пити її зранку. За інформацією з відкритих джерел, у 2024 році країни ЄС закупили рекордні обсяги російського СПГ – 22 млрд куб. м. Це на 19% більше, ніж у 2023 році. Що стосується частки РФ на європейському ринку скрапленого газу, то у 2024 році вона перевищила 20%.
Проте слід розуміти: ця залежність не лише економічна, а й ментальна. Європа десятиліттями жила з міфом, що газ — це «м’яка сила співпраці». Тепер вона розуміє, що це був трос, на якому Москва тримала континент. Але трос рветься: з 2027 року імпорт російського СПГ буде заборонений, і це реальний розрив залежності, а не декларація.
Але для посилення санкційного тиску на Росію дієвим засобом стало б введення санкцій проти танкерів, що перевозять СПГ російського походження. ЄС міг би також ввести санкції проти компанії «Новатек», яка є основним постачальником російського СПГ в країни ЄС, що суттєво обмежило б її операційну діяльність та доходи…
— Чи можна сказати, що Москва програє енергетичну війну, навіть якщо ще заробляє мільярди?
— Безперечно. Її прибутки короткострокові, але втрати стратегічні. ЄС уже перетворює енергетику на політику безпеки. І поки Кремль живе минулим, Європа дивиться у зелене майбутнє — у вітроенергію, сонце, біомасу. Це нова форма свободи: коли тепло у домі більше не залежить від якогось диктатора…
Слід врахувати й той факт, що найбільшим постачальником газу до ЄС залишається Норвегія, яка є надійним партнером і, на відміну від РФ, ніколи не використовувала енергетичні ресурси як інструмент тиску чи шантажу.
Крім того, світовий ринок скрапленого газу зазнає суттєвих змін протягом 2026-2027 рр. Завдяки введенню в експлуатацію великої кількості нових виробничих та експортних потужностей у США, Катарі та Австралії. Це значно збільшить глобальну пропозицію СПГ, що сприятиме подальшій диверсифікації джерел енергопостачання для Європи. Наприклад, той же Катар слід розглядати як важливого додаткового постачальника для європейського ринку…
— Повертаючись до теми Україна-ЄС, бачимо, що Європа починає вчитися на прикладі нашої війни. Українські військові у Данії проводять навчання з протидії дроновим атакам. Наскільки це символічно?
— Це насправді історичний момент. Ще кілька років тому Європа вчила Україну, тепер Україна вчить Європу. Наш досвід став валютою безпеки. Українські інструктори, які бачили війну не на екрані, а під обстрілами, передають знання, як виживати в епоху дронів і гібридних загроз. Тренінг у Данії — це фундамент нового партнерства. Україна більше не об’єкт допомоги, а суб’єкт спільної оборони. Європа вперше побачила, що українська армія — це не лише щит, а й школа майбутнього.
— І все ж — інформаційний фронт у ЄС залишається не менш небезпечним. Нещодавно Австрія видворила партію російських дипломатів, а Президент Макрон прямо заявив, що Європа недооцінила деструктивну силу російської пропаганди. Наскільки глибокою є ця проблема?
— Вона глибока, як тріщина у склі. Її не завжди видно, але вона може зруйнувати все полотно. Російська дезінформація працює не грубо, а хірургічно: вона влучає у сумніви, страхи, у відчуття втоми європейців. Ось кілька прикладів у підтвердження, що стосуються лише Австрії. За останні два роки чисельність російських дипломатів, які працюють на території Австрії, зросла з близько 400 до понад 500 осіб. Можливо, половина з них дійсно виконує дипломатичні функції, проте, інша половина веде шпигунську діяльність. До Австрії перебазувалися росіяни із консульства РФ у Мюнхені, коли влада ФРН його закрила. Серед них також були шпигуни. Співробітники дипломатичних місій рф у Відні працюють у близько 40 будівлях, на їхніх дахах встановлене різноманітне спостережне обладнання.
Не виключено, що російські оперативники в Австрії задіяні, у тому числі й у відстеженні логістики західної військової допомоги для України. Крім того, австрійські спецслужби з’ясували, що рф наземним шляхом переправляє до Австрії великі суми готівкою, а далі російські дипломати/шпигуни розвозять ці гроші по всій Європі у своїх особистих речах, які поліція не має права перевіряти. Реагуючи на цю ситуацію, ряд депутатів парламенту звернулися до уряду Австрії із закликом покласти край «надзвичайно небезпечній бездіяльності щодо дій російських шпигунів», оскільки ситуація, що склалася в Австрії, фактично, підриває спроби інших держав послабити російські впливи в Європі…
— Виходить, що Австрія є ніби другим домом у Європі для російських спецслужб?
— Можна й так сказати. Ви пригадайте, що колишній міністр закордонних справ Австрії (1995-2000 рр.) і екс-канцлер цієї країни (2000-2007 рр.) Вольфганг Шюссель спочатку став членом ради директорів російської телекомунікаційної компанії «МТС», а пізніше – членом наглядової ради компанії «Лукойл», яка є другим найбільшим виробником нафти в РФ. Навряд чи екс-канцлер Австрії не усвідомлював, наскільки його дискредитують посади у топ-менеджменті російського бізнесу. Втім, отримувані ним зарплати, вочевидь, переважали докори сумління, що його робота на російський бізнес кидає тінь на нього самого і політикум Австрії…
Тож нині ми маємо ситуацію, коли за гроші вже згаданих російських «дипломатів», які прижилися в Австрії, «таємна армія» РФ, а це тисячі ботів, відео, блогів, нашіптують на різних мовах європейським читачам: «це не наша війна», «Україна все одно програє», «давайте домовимось». Росія на ці потреби відкрито виділяє мільярди рублів уже не один десяток років. І в цьому — найнебезпечніший фронт. Бо коли куля потрапляє у тіло, це видно. А коли отрута потрапляє у свідомість — здається, що все гаразд, але організм гине від невидимої зброї…
— Паралельно з австрійським кейсом у Берліні з’явилися листівки із закликами до німців «взяти реванш» і приєднатися до українського Інтернаціонального легіону. Чи не схоже це на чергову інформаційну диверсію Москви, спрямовану на підрив підтримки України в Німеччині?
— Саме так. Ми маємо справу з типовою операцією впливу, де реальні факти підмінюються символами й страхами. Кремль давно використовує інструменти інформаційного саботажу: замість прямих атак — вплив на свідомість через провокаційні повідомлення. У Берліні листівки з гаслом «Візьми реванш» і зображенням німецьких військовополонених — це не випадковість. Це точковий удар по історичній пам’яті німців, спроба викликати емоційне відторгнення і асоціювати український Інтернаціональний легіон із «неонацистськими» ідеями.
Такі кампанії вже не нові: у 2022 році німцям надсилали фальшиві листи «від імені українського консульства” із закликом за гроші вступити до легіону. Тоді українське МЗС офіційно заявило, що це — підробка, спрямована на дискредитацію нашої дипломатії. І тепер бачимо ту саму руку — спробу зіграти на правовому полі Німеччини, де вербування на службу в іноземному війську карається законом. Провокатори хочуть створити ілюзію, ніби Україна порушує ці норми.
Мета очевидна: підірвати довіру між Берліном і Києвом, поставити під сумнів легітимність українських дій і дати аргументи противникам допомоги Україні. Для Москви це стратегічна операція — показати, ніби Україна діє «поза правом», а її союзники «втягнуті у війну».
Але Інтернаціональний легіон — офіційна військова частина Збройних Сил України, створена за рішенням уряду, де добровольці служать на законних підставах. А от фейки на кшталт цих листівок — це елементи гібридного фронту. Усе це свідчить про те, що Росія давно зрозуміла, що розколювати Європу простіше не танками, а папером і QR-кодом.
— Чи бачите ви, що Європа нарешті переходить від оборони до дії?
— Так, і це помітно. ЄС створює «Європейський щит демократії». Зокрема, розробляє масштабну програму захисту від гібридних загроз, включно з дезінформацією, кібератаками та втручанням у вибори. У Європарламенті працює спеціальний комітет, який готує законодавчі інструменти для протидії інформаційним атакам. Також ЄС досвід України як держави, яка вже тривалий час перебуває на передовій інформаційної війни. Ці приклади показують, що Європа поступово переходить від реактивної до проактивної стратегії, де інформаційна безпека стає частиною національної та європейської оборонної політики.
І тут знову роль України унікальна: наш досвід інформаційної війни стає для Заходу підручником виживання. Ми — лабораторія, де Європа бачить, як диктатура воює зі свободою. Щоправда, ці знання ми здобули за дуже високу ціну…
— Якщо спробувати підсумувати минулий європейський тиждень, який був насичений тривожними подіями — що можна сказати? Європа тріщить чи загартовується?
— Європа стоїть на лезі. Але лезо — межа, де народжується рішучість. Вона бачить, що війна не лише десь в Україні, а у її інформації, енергетиці, небі, цінностях. І поки Москва кидає у повітря погрози, Європа вчиться дихати глибше. Ми всі разом живемо у світі, де кулі летять швидше, ніж правда, але саме правда має найдовший радіус дії. І цей радіус сьогодні — від Ужгорода до Берліна, від Києва до Копенгагена. І ми щодня маємо збільшувати цей радіус…
Розмовляв Василь ІльницькийЧитайте також:
