Шлях до безпеки тривав чотири дні
Ольга із сином вирушили в дорогу у пʼятницю. “Чоловік, котрий залишився в Україні, довіз нас до словацького кордону.
Ми періодично відправляли доньці своє місце розташування, а вона з доступних джерел контролювала, чи дорога далі безпечна”
– розповідає Ольга.
З кордону вони дістались автобусом до центру прийому біженців у словацькому містечку Убля. “Там ми сказали, куди хочемо їхати і чекали на волонтерів, котрі відвезли нас до Брна”, описує анабазу Ольга.
Імен волонтерів, котрі ними займались, Олга не знає, але передає їм велику подяку.
У Брні в безпеці
Вісім років тому Ольга Алексєєнко проживала міграційну хвилю у іншій ролі, коли до їх міста на Східній Україні прибували люди з Донецької та Луганської областей.
Тепер і вона стала жертвою війни. Від понеділка Ольга живе разом із сином Костянтином і дочкою у гуртожитку університету імені Менделя в Брно.
“Ми з мамою і братом уже разом. Волонтери привезли їх аж до мене”, світиться радістю дочка Софія, студентка четвертого курсу.
Люди з університету, за її словами, надзвичайно піклуються про родину. “Ми у двох кімнатах зі спільною кухнею, тож ми всі разом як одна родина. У гуртожитку нам допомагають із проживанням і навіть з їжею”, – дякує Софія.
Університет імені Менделя пропонує людям, котрі були змушені втікати від війни, 100 місць для поселення у містах Брно і Ледніце. Університет компактно переселив своїх студентів, щоби звільнити цілі кімнати для українських родин з дітьмии.
Вечеря і дзвінок батькові
Ольга Алексєєнко зворушена силою солідарності. І масштабним волонтерським рухом.
“Надзвичайно важливо якомога сильніше зменшити рівень стресу для дітей. Вже у Словаччині всі дуже старались допомогти з цим, і тут у Брно так само”, розповідає вона.
Разом із донькою вони вже приготували у гуртожитку першу вечерю, і нарешті змогли додзвонитись татові.
На жаль, не всім вдається втекти від війни. Цікаво подивитися історію жінки, що знаходиться в окупованому Мелітополі.