14.4 C
Czech Republic
додомуНовиниІнтерв'юЗдорова реакція на нездорові обставини – психологічна допомога українцям у Чехії

Здорова реакція на нездорові обставини – психологічна допомога українцям у Чехії

Як наша психіка реагує на травматичні події? Як розпізнати депресивний стан і як надати собі "першу допомогу"? Обговорюємо з практикуючою психотерапевткою.

reklama/реклама

Анелія Болехан – практикуюча психологиня. Вона працює у Нацональному інституті психічного здоровʼя – NUDZ, чеською Národní ústav duševního zdraví – та допомагає українцям, котрі проживають у Чехії. Яка ж психологічна допомога доступна?

NUDZ для українців

На початку повномасштабного вторгнення NUDZ заручився підтримкою Євросоюзу та запустив грантовий проект, який наразі дає українцям – дорослим і дітям – можливість отримувати безкоштовно психологічну підтримку, а психологам і психотерапевтам з України – легально працевлаштуватись.

До центру можуть звернутись не лише українці, котрі виїхали після 24 лютого 2022, а й ті, хто вже був у Чехії на момент початку повномасштабного вторгнення. “Адже усі вони переживають стани стресу і страху” – наголошує Анелія, і психологічна допомога має бути доступною для всіх, хто її потребує.

Хтось втратив рідних або домівку, а хтось – можливість повернутися додому до рідних. Це може бути через окупацію регіонів або страх за власне життя і здоровʼя під обстрілами. А комусь дуже складно адаптуватись у новій країні після вимушеного переїзду. З цими та іншими питаннями працюють україномовні психотерапевти у центрі NUDZ.

При цьому географія допомоги не обмежується столицею Прагою, психотерапевти проводять сесії як офлайн, так і онлайн. З дітками стараються працювати офлайн у кабінетах, а з дорослими – здебільшого дистанційно. “Так ми можемо осягнути більшу територію, можемо працювати з українцями, які знаходяться по всій Чехії” – уточнює Анелія.

Психологічна допомога – досить затребувана сьогодні послуга, тому потрапити до психотерапевта у Празі буває непросто. Кілька тижнів або місяців очікування – це стандартна для столиці ситуація. Але доба очікування для українців у NUDZ менша за середню по Празі, орієнтовно тиждень – два. “У нас в організації 22 спеціалісти. Один терапевт може приймати в тиждень 20 – 25 клієнтів, також ми проводимо групові терапії. Зараз є невеличкий термін очікування, максимально два тижні” – пояснює Анелія. А іноді можна потрапити одразу.

Страх, депресія та “гойдалки” – з чим звертаються

Українці найчастіше звертаються зі страхом. Цей страх може прямо зупиняти людину. Часто це доходить до тривожних або депресивних станів”, – розповідає Анелія.

Як розпізнати депресивний стан?

Анелія пояснює: “Це коли нічого не хочеться. Коли все, що радувало раніше, більше не радує – важко збиратись, важко зранку прокидатись, важко чимось займатись, навіть буденними справами. Інколи доходить до того, що людині важко навіть приймати душ – вона просто не має життєвих сил на те, щоби робити якісь буденні справи. Просто їх не має. Інколи ми можемо знаходити ці сили, але відчуваємо постійний смуток”.

Депресивні стани також проявляються у “емоційних гойдалках”, коли кожної секунди настрій може змінитись, а будь-яка дрібниця може вивести з рівноваги. “Наприклад, ви зібралися вранці, виходите з дому, все в порядку. А потім спізнюєтесь на автобус або трамвай – і сльози ллються рікою” – може бути й так, додає Анелія.

Людям, які проживають травматичний досвід, взагалі стає набагато важче будувати звʼязки з іншими та знаходити своє місце, додає психотерапевтка: “Багато людей залишаються одинокими, перестають спілкуватися зі своїми друзями та близькими. Також їм важко налагоджувати контакт із новими людьми”.

Часто українці також звертаються з різними компульсивними станами. Це коли люди щось постійно повторюють, перевіряють, за щось хвилюються. Анелія звертає увагу – до таких станів відносять також невпинні перевірки новин: “Здавалося б, ми наче контролюємо, чи все в порядку. Але певною мірою, це не ми управляємо тим, що робимо, а бажання контролювати керує нами. Ми прокидаємося з новинами у телефоні, і з новинами засинаємо, і цілий день ці новини дивимось”.

Здорова реакція на нездорові обставини

Виникає питання: чи це взагалі здорово?

Це швидше здорова реакція на нездорові обставини” – вважає психотерапевтка. Коли виникають кризові ситуації, ми мусимо адаптуватись до того, що життя розділилось на “до і після”. Людській психіці властиві певні нормальні реакції на ненормальні, кризові, травматичні обставини. Однією з таких еволюціно властивих людині реакцій є “бий – біжи – завмри”.

Тож завмирання, зупинка в одному паттерні поведінки, навіть певна зацикленість може бути саме такою реакцією на травму: “завмри”.

Анелія пояснює: “Ми можемо просто завмирати – тоді наче зупиняється все життя, зупиняємось ми самі, стає важко приймати якісь рішення та важко рухатися. Зупинка – це наче підготовка до смерті, коли нашій психіці здається, що ми не впораємося з тим, що відбувається. Що легше прикинутись мертвим, аніж щось робити”.

І хоч обставини за тисячі років еволюції змінились – ми уже не захищаємо власні печери від хижаків, як тоді, коли формувався цей захисний механізм психіки, – але психіка і досі знає лиш три сценарії:

  • бий хижака, якщо маєш чим;
  • тікай, якщо ти швидший;
  • або завмри, якщо немає шансів бити або тікати – можливо тоді хижак перестане цікавитись “мертвою” жертвою та сам відступить.

Своєрідне завмирання у контексті сьогодення – це саме така реакція, коли ми не відчуваємо жодних емоцій, і навіть іноді проживаємо певну “дереалізацію”. Анелія пояснює: “Це коли все, що відбувається, наче відбувається не з нами. А ми просто дивимось якийсь фільм, спостерігаємо за подіями за склом. Інколи людина навіть може описувати стан, наче вона бачила себе з висоти або зі сторони та не могла усвідомити, що це відбувається з нею”.

Можливо, ви читаєте про смерть дитини від ракетного удару, але не відчуваєте реального болю. Можливо, навпаки, дізнаєтесь про звільнення полонених, але не надто радієте. Що б не ставалось – це лиш наступна порція інформації. Такі стани цілком реальні, якщо людина проживає дуже великий шок. Головне, наголошує психотерапевтка – щоби ці реакції закінчувались.

Проблема настає у той момент, коли реакції на стрес тривають та не завершуються.

Фото: скріншот з сайту Національного інституту психічного здоровʼя nudz.cz

Психологічна допомога: прожити й завершити. Заземлення

Інколи власні почуття здаються нам настільки болючими та непереносимими, що нам складно дозволити їм вийти назовні та прожити їх” – говорить Анелія. – “Дуже важливо мати можливість на когось спертись і дозволити собі прожити те, що ми блокували і зупиняли завмираючи, аби вижити. Може здаватись, що якщо допустити, аби емоції вирвалися назовні – ми не зможемо зупинитися. Багато хто так і говорить: ‘Я не плачу, тому що якщо я почну – я не зупинюся’”.

І тут не можна оминути питання: на кого ж спертись? До Чехії приїхали сотні тисяч мам із дітками, і жінки не можуть спиратися на своїх дітей. Більше того, вони ще й мають стати опорою для своїх дітей, а на це часто взагалі не вистачає сил.

Як самим залишитися “цілими”, і при цьому ще щось дати своїм дітям, втримати їх на плаву?

Тут нам якраз потрібно шукати свої власні опори“, – зауважує Анелія. – “Кожна доросла людина, зазвичай, якусь має. Адже ми за своє життя проживали менші або більші травми. І нам доводилося справлятись”.

Перше, що радить Анелія – це техніки заземлення, своєрідна “екстренна психологічна допомога”. Таких технік багато, і деякі з них досить прості:

  1. Спертися ногами на підлогу, і відчувати опору під ногами. Відчувати, як ми стоїмо на землі. Звернути всю свою увагу на ті відчуття, які при цьому виникають. Почати відчувати своє тіло.
  2. Почати дивитися навколо. Де я? Що мене оточує зараз? Які кольори тут є? Які люди біля мене? Можливо немає людей – тоді які є рослини, предмети?
  3. Можна почати називати предмети – наприклад, якогось певного кольору. Обрати один колір і просто перераховувати предмети вголос. Цю практику рекоментують і КПТ (когнітивно-поведінкові) терапевти.

Коли ми завмираємо“, – пояснює психотерапевтка, – “ми наче нічого не бачимо, знаходимось у якомусь своєму внутрішньому світі. Потрібно перевести фокус із середини назовні. Коли ми переводимо фокус, то даємо нашому мозку можливість вийти із емоційного стану та потроху почати мислити логічно, пояснюючи собі, що відбувається навколо”.

А що ж далі, після “заземлення”?

Одна зі складностей воєнного часу також у тому, що надто складно планувати власне життя. Часто немає впевненості навіть у тому, що буде буквально через пару місяців. З одного боку, багатьом, хто перебуває за кордоном, хочеться якомога скоріше повернутися додому. З іншого, особливо якщо є маленькі діти, опановують сумніви: середовище для виховання дітей ще певний час може бути небезпечним або несприятливим – треба, напевно, залишатися тут.

Так, травма забирає у нас можливість з’єднувати власне минуле з теперішнім і майбутнім”, – коментує Анелія. Але, втративши впевненість у майбутньому, можна починати знову – з маленьких кроків. Планувати хоча б на сьогодні, контролювати речі, які можете контролювати. Куди я сьогодні піду? Чим я сьогодні пообідаю? О котрій я сьогодні ляжу спати?

Психотерапевтка пояснює: “Коли відбуваються травматичні події, ми втрачаємо контроль. І повертати його потрібно поступово – так потрібно нашому мозку. Важливий навіть мінімальний контроль над тим, що я роблю зараз і куди піду за одну або за п’ять хвилин. Потім піти далі і зробити план на цілий день. Потім на тиждень і поступово на довший час. Все одно, у нас завжди є тільки ілюзія контролю. Але ця ілюзія нам потрібна, бо так ми можемо орієнтуватись у просторі. Це як з навігацією у авто: коли ми вирушаємо в дорогу, у нас є точки: звідки ми їдемо та куди. І так ми плануємо маршрут. Так само і в житті. Нам потрібно мати точку А – де я зараз. І току Б – хоча б на пʼять хвилин чи на годинку вперед. Так ми собі повертаємо контроль”.

Більше про консультації за посиланням: психологічна допомога для українців.

Приєднуйтесь до нас у соцмережах

ПОВ'ЯЗАНІ СТАТТІ
reklama/реклама