1.9 C
Czech Republic
додомуНовиниАктуальнеЗвинуватити жертву: чеські русофіли мають теорію, що «Празьку весну» 1968 року придушили......

Звинуватити жертву: чеські русофіли мають теорію, що «Празьку весну» 1968 року придушили… українці

Таке абсурдне твердження якось вилізло з вуст колишнього депутата-комуніста Войтєха Філіпа і до сьогодні кочує як черговий історичний стереотип, призначений для дискредитації українських прагнень вийти з-під впливу Москви. 21 серпня 1968 року відбулося введення радянських військ та військ Варшавського договору до Чехословаччини. Це є однією із найтрагічніших сторінок в історії новітніх Чехії та Словаччини.

reklama/реклама

У 54-ту річницю ініційованого москвою вторгнення військ Варшавського договору до Чехословаччини соціальні мережі знову вибухатимуть у дискусіях. Тема останні кілька років та сама: хто винуватий у тому, що вулицями Праги та інших міст 21 серпня 1968 року їздили радянські танки? Хто придушив свободу слова та спроби реформ?

Чеський комуніст Войтєх Філіп ще кілька років тому був вливовим політиком і вважав, що війська у ЧССР у 1968 році ввела… Україна, а Росія – не винувата

Звичайно, дискусія така пов’язана із сучасними міжнародними обставинами та відкритою війною росії проти України. Сотні дезінформаторів, чеських українофобів, прихильників комуністів та московської політики одноголосно звинувачуватимуть у окупації… українців. Мовляв, у всьому знову винувата ота Україна.
Звідки ж узялася ця абсурдна теорія, що військову інтервенцію до ЧССР спричинила Україна? Адже історія того трагічного 1968-го року була добре вивчена, і ніколи раніше таких даних не існувало. І взагалі, як Україна могла впливати на ті події, якщо вона й сама не мала незалежності? За критику вторгнення до Чехословаччини у СРСР “сиділи” або були покарані В’ячеслав Чорновіл, Мустафа Джемілєв, Іван Світличний, Лариса Богораз… Було багато інших, менш відомих українців, які розповсюджували листівки, писали листи протесту чи просто висловлювались проти інтервенції до ЧССР. Один із таких українців – Зорян Попадюк, кілька років тому був навіть гостем Інституту вивчення тоталітарних режимів у Празі і публічно розповідав про свій протест.

Комуністична інтерпретація

Пошуки способу звинуватити українців у інтервенції 1968 року з’явилися серед прокомуністичних чеських істориків та діячів після 2014 року. Для чого – зрозуміло ж: для дискредитації України, яка після Майдану відштовхнулася від москви, обрала демократію і чіткий західний вектор. І, зрештою, у 2018 році тодішній голова Компартії Чехії й Моравії (КСЧМ) Войтєх Філіп у інтерв’ю британській газеті «The Guardian» намагався применшити роль Росії у інтервенції, і перекинути відповідальність здебільшого на… українців. “У політбюро на той час був один-єдиний росіянин, і той голосував проти вторгнення. А Брежнєв був з України. Основною силою армій-інтервентів були українці, – сказав голова КСЧМ, яка на той час мала шосту частину парламентських крісел. – Історія 1968 року на 100 відсотків підроблена. Ніхто не напише, що вся ідея побудована на антиросійських позиціях”.
У чеському парламенті на запитання журналістів йому довелося обґрунтовувати свої слова. Він додав, що “сказав правду”. «Бюро ЦК КПРС було сформоване таким чином. І я лише нагадую історичні документи, що Леонід Ілліч Брежнєв був українцем і проголосував за вторгнення. Представник Російської Федерації проголосував проти, представник Литви утримався, а решта національностей, в тому числі ті, хто був близьким до Леоніда Брежнєва, також були українцями, – сказав Філіп. – Тут поширена думка, що єдиним винуватцем була Російська Федерація. Але Російська Федерація не є єдиним наступником СРСР. Республік було 15, і всі 15 брали у цьому участь. У цьому всьому не можна звинувачувати Росію, бо це був Радянський Союз, а не Російська Федерація».

Повідомлення KДБ СРСР про написи на Волині, у яких українці протестували проти вторгнення до ЧССР (для збільшення клікніть)

Повернення до сталінізму

Ненависть чеських комуністів до України, де комуністична ідеологія перебуває під забороною і яка обороняється від російської агресії, відома. Тому комуністи намагаються скинути на українців весь негатив. І Філіп мавпував путіна та назвав Україну «штучною державою».
Та звинувачення “штучної держави” в інтервенції проти ЧССР є абсолютно абсурдними. Адже саме в Росії неодноразово виправдовувалася так звана «операція «Дунай»: досить згадати нашумілий документальний фільм «Варшавський договір. Розсекречені сторінки», який вийшов в ефірі телеканалу «Росія-1» наприкінці травня 2015 року, або статтю під назвою «Чехословаччина повинна бути вдячна СРСР за 1968 рік: історія «празької весни», яка вийшла у листопаді 2017 року на сайті телеканалу Міноборони Росії «Звєзда».

На той час чеський президент Мілош Земан, який довгий час був своєрідним “адвокатом росії на Заході”, перебував у Москві з візитом. І після його невдоволеної критики, «Звєзда» увімкнула задній хід і статтю таки зняла. Але у подібному дусі у Росії вийшли тисячі статей за останні понад два десятки років, і їхніх авторів ніхто не карав. Навпаки, різноманітні військові інтервенції срср чи росії проти різних держав вже відкрито винесені на рівень єдиноправильної ідеології, їхнє виправдовування ллється з телеекранів цілодобово. В Україні ж інтервенція до ЧССР однозначно засуджується як радянський злочин.

Може й сталінським СРСР керувала Грузія, а гітлерівською Німеччиною – Австрія?

Тоді різко розкритикувала заяву Філіпа чеська опозиція. Запопадництвом перед Москвою, применшуванням її злочинів і фальсифікацією історії називав дії комуністів голова Громадянсько-демократичної партії (ОДС) Петр Фіала. Голова партії TOП 09 Іржі Поспішіл додав: «Перекручування історії завжди було і є домінантою тоталітарних і антидемократичних сект і їхніх лідерів… Намаганнями зняти провину з Росії в окупації ЧССР Войтєх Філіп став просто маріонеткою зростаючого у впливі сталінського крила КСЧМ». Його заступниця Маркета Пекарова-Адамова додала: «За такою логікою німці не винуваті у Другій світовій війні, бо Гітлер був австрійцем. Так само можемо звинувачувати Грузію в загибелі мільйонів людей, бо Сталін був грузином?». Аналогічно висловився і депутат від християнсько-народної партії (КДУ-ЧСЛ) Марек Виборни. «Та ж логіка, що у нормалізації винувата Словаччина, бо Гусак був словаком. Товаришу, на вашому місці, мабуть, краще мовчати», – написав він про Філіпа.

Бабіш із Земаном перекручувати не наважувались

І треба відзначити, що президент Земан, який на той час хоч і вважався проросійським, завжди засуджував радянську інтервенцію до ЧССР. Речник чеського президента Їржі Овчачек зазначав тоді, що погляд президента Мілоша Земана на серпень 1968 року залишається незмінним. «Окупація була злочином. Будьмо щасливими, що сьогодні ми можемо вільно сказати цю правду, і нас ніхто не покарає за це професійною ліквідацією», – заявив він.

Тоді прем’єр-міністр, а нині опозиційний політик та можливий кандидат на президента Чехії Андрій Бабіш казав, що немає сенсу обговорювати, хто якого був походження. «Для Чехословаччини це одна із найбільших трагедій в історії, і дійсно все одно, якої національності були члени політбюро або окремі солдати», – заявляв він. – Пан Філіп розвинув якусь теорію, я цього не розумію… Люди казали, що прийшли москалі [в оригіналі – «русаці» – ред.], і це все. І це була катастрофа для всього народу. Я це засудив, було це неприйнятно, і зрозуміло, що все це організував Радянський Союз. Згадуємо про те, коли нас окупували, коли ми грали у хокей, і, звичайно, Палах і все. У 1968-мому була надія, що буде той 1989-тий, але треба було ще почекати 21 рік, щоб це настало. Ми тоді мали велику надію, та прийшли танки та всьому настав кінець».

Василь Макух (справа) на протест проти військового вторгнення ЧССР до СРСР підпалив себе на Хрещатику у жовтні 1968 року. На його чесьть встановлена меморіальна таблиця в Києві та названий місток через потік Ботіч, неподалік вулиці Української у Празі.

МЗС України: ми самі були окуповані

Слова Філіпа викликали резонанс в Україні. Заголовки були гучними: «У Чехії звинуватили Україну у придушенні Празької весни», «Інтервенція українських солдат у 1968 році до Чехії: грандіозні звинувачення» тощо. Агентство УНІАН зазначило, що «до чеської комуністичної партії, яка вперше за 30 років наблизилася до влади, повернувся привид минулого».
Українське посольство в Чехії спочатку не коментувало слова Філіпа, навівши лише цитату із антиутопічного роману Джорджа Орвела «1984». Згодом зазначило, що слова Філіпа – це брехня, а чеська компартія є послідовним захисником російських злочинів, особливо агресії Росії в Україні. Воно спростувало всі його твердження, нагадало, що Брєжнєв вважав себе за походженням «росіянином, пролетарем і металургом», і що у політбюро з 11 осіб насправді було 6 росіян, і всі голосували «за» атаку на Чехословаччину, оскільки у СРСР не було прийнято голосувати «проти». Крім того, велику роль в інтервенції грав росіянин Юрій Андропов, кандидат у члени політбюро та тодішній керівник КДБ. «Україна сама на той час була окупованою російським комуністичним режимом», – зазначило посольство.
«Чому компартії, які ще залишилися в деяких країнах, і досі зачаровані романтичними комуністичними ідеями? Адже режиму радянського фейкового комунізму давно нема, а сучасна Росія є яскравим прикладом економічної нерівності та соціальної несправедливості… Російський тоталітаризм незмінний при всіх режимах – царському, комуністичному чи путінському… Звинувачення лідера чеських комуністів на адресу українців, що нібито вони винуваті у придушенні Празької весни, звичайно ж, повний абсурд», – додав тодішній міністр закордонних справ Павло Клімкін.
На щастя, про Філіпа та чеських комуністів з їхнім відходом з парламентських лавиць у жовтні минулого року потрохи забувається. Однак ідеї, які вони пропонували, перебрали інші партії, які мають вплив на чеську політичну сцену. Зокрема, мова про SPD – популістичну „Партію прямої демократії“. Її голова Томіо Окамура неодноразово висловлював проросійські погляди.

Хто був у політбюро та ким був Брєжнєв?

Згідно з історичними документами, у 1968 році у радянському політбюро, сформованому за два роки до цього, було 11 осіб. Окрім Брежнєва, там було п’ятеро росіян – Ґеннадій Ґромов, Андрєй Кірілєнко, Алєксєй Косиґін, Міхаіл Суслов, Алєксандр Шелєпін, один білорус – Кіріл Мазуров, один латвієць – Арвід Пелше, та українці – Микола Підгорний, Дмитро Полянський та Петро Шелест.

Чехословацька газета української меншини “Нове життя” в останні дні свободи слова чітко виступила на підтримку реформ у ЧССР (для збільшення клікніть).

До речі, кому з українців можна дорікати провину у інтервенції до ЧССР — це саме Шелесту. За свідченням празького історика українського походження Богдана Зілинського, саме Шелест дійсно був прихильником військового вирішення “празької весни”, вів таємні переговори із консервативним чехословацьким комуністом Василем Біляком, отримав і передав у політбюро ЦК Компартії СРСР так званий “лист-запрошення” (чеською “зваці допіс”, своєрідне “Брєжнєв, ввєді войска!”) від чехословацьких комуністів. Але національність Шелеста чи інших провідних комуністів не мала ніякого значення — вони всі вірно працювали в інтересах москви й вислуговувалися перед нею. Шелест згодом навіть був “покараний” за те, що “недостатньо вислуговувався”.
Тож нинішній чеський комуніст Філіп ввів читацьку аудиторію в оману. У той час найвище керівництво радянських комуністів приймало рішення цілісно, і в рамках партійної та армійської номенклатури національність окремих функціонерів не мала ніякого значення. «Погано, якщо політики оцінюють речі, у яких вони не розбираються», – каже історик Олдржіх Тума.

Брєжнєв та Україна

Національність Брежнєва, який народився на сході України, в Кам’янському (згодом Дніпродзержинськ) поблизу тодішнього Катеринослава (раніше Дніпропетровськ, сьогодні Дніпро), в офіційних документах не вказується однозначно. У деяких документах він зазначається як росіянин, в інших – як українець. Про походження його батьків в російських колах тривають суперечки. Швидше за все, вони були етнічними росіянами, які приїхали працювати у тодішню Катеринославську губернію із Курської губернії – яка, утім, не надто віддалена від Харківщини та Полтавщини. Його мама, Наталія Денисівна Мазалова (в дівоцтві) мала нібито також і польське коріння, навіть володіла польською мовою та вчила її й дітей. Батько був технічним працівником на металургійному заводі. Російські любителі поколупатися у кровному походженні знайшли у Брєжнєва, крім російських, українських й польських предків, ще й румунських, циганських і, звісно ж, ще й єврейських також. А Сталін взагалі вважав Брєжнєва… молдованином.
Але все це – не більше, як спекуляції, які не мають ніякого значення. Важливо, що сам Брєжнєв вважав себе абсолютно радянською, консервативною людиною, і не припускав зменшення сфери впливу СРСР. Що український націоналізм, із яким він боровся після війни на посаді військового політрука у Львові, що «празька весна» – для нього були однаково ворожі. В Росії навіть вважають, що він «панькався», тобто довго вагався з введенням військ ЧССР, вів переговори із Дубчеком, навіть кілька разів відкликав початок так званої операції «Дунай». І донині в Москві вважають, що дії СРСР були правильними, виправданими, що треба було навіть ще раніше ввести війська до Чехословаччини, яка, мовляв, «допомагала фашистам зброєю та хотіла впустити НАТО». Регулярно російські «ветерани» цієї операції зустрічаються та нагороджують один одного медалями за «бойові заслуги».

Карикатура з ще вільної чехословацької преси 1968 року. Колдер, Індра, Біляк були тими чехословацькими комуністичними консерваторами, які прагнули військової інтервенції з боку СРСР.

Республіки на зовнішню діяльність СРСР не впливали

Історик Олдржіх Тума додає, що «ментальність і міркування всього політбюро були суто партійними, радянськими, і національні особливості чи інтереси тоді не відігравали ніякої ролі». Дослідник Інституту сучасної історії Академії наук Чеської Республіки нагадує, що насправді в СРСР було централізоване керівництво, влада у національних республіках була обмеженою і зовсім не мала впливу на міжнародну політику Союзу. УРСР та БРСР, хоч і були членами ООН та мали навіть невеличкі Міністерства закордонних справ, цілком підпорядковувалися московському керівництву. В ООН вони завжди голосували й виступали одноголосно із сюзереном – СРСР. УРСР не мала своїх дипломатичних місій за кордоном, усіма міжнародними питаннями займалися тільки радянські посольства та МЗС.

“Військові навчання” передували інтервенції

Подібно абсурдним є й інший аргумент Філіппа, – мовляв, українці складали основну частку у військовому вторгненні. Дійсно, головною ударною силою стали війська так званого Прикарпатського військового округу (ПрикВО) та 38-ї загальновійськової армії зі штабами у Львові та Івано-Франківську. Але вони були компонентами централізованої радянської армії, які чітко виконували накази з Москви. Де-факто це були окупаційні війська. В радянській армії військових часто відсилали служити за тисячі кілометрів від регіону походження, тож на Західній Україні служили часто вихідці із центральних регіонів Росії та Середньої Азії, а за Урал, навпаки, відсилали служити українців, білорусів, литовців… Саме так в СРСР намагалися скувати єдиний «радянський народ».
Вже від весни 1968 року під приводом різноманітних навчань та маневрів у ПрикВО зосередилася більша кількість живої сили та техніки. Більше того, за два місяці до інвазії у чехословацьких горах відбувалося велике військове навчання військ Варшавського договору “Шумава 1968”. Тобто, незважаючи на телефонні та очні переговори радянської та чехословацької делегацій у прикордонному містечку Чорна над Тисою, СРСР готувався до прямої військової атаки на Чехословаччину. У ПрикВО перебували у стані бойової готовності десятки тисяч військовослужбовців з частин, розташованих у всіх регіонах Союзу. Хто якої з них був національності – вже зараз з’ясувати практично неможливо. Але єдиною мовою комунікації в радянській армії була тільки російська.

Лист-запрошення до введення військ підписали чехословацькі комуністичні консерватори. Колаж: denik.cz

Брехуни та маніпулятори

Маніпулятивна теорія Філіпа і дотепер живуча серед кіл, налаштованих проти українського опору російській інтервенції, проти українських біженців, проти чеського уряду, який підтримує Київ у його боротьбі проти російських інтервентів та окупантів. Подібний анонімний текст про те, що “радянських солдат, які вбивали, ґвалтували у 1968 році ніхто не розумів, бо вони розмовляли українською”, періодично з’являється у соціальних мережах на чеських дезінформаційних сайтах. Такі сайти після 2014 року росли як гриби після дощу. У них завжди можна знайти одну й ту ж брехню про Україну, Сирію, коронавірус, мігрантів та роль “прогнилого Заходу і США” у всьому цьому. Лише на початку 2022 року кілька таких сайтів Прага наважилась заблокувати.

“Змушені були ввести війська” – десь вже ми чули… Історія повторюється

З іншого боку, ці дезінформатори в унісон із комуністами та окамурівцями стверджують, що, як і путін у 2022, так і СРСР у 1968 році “змушені були діяти”, бо у Чехословаччині готувалося вторгнення військ НАТО із Західної Німеччини, і армії країн Варшавського Договору відреагували. Але історики неодноразово спростували цю тезу. Фактично, це була одна із дезінформацій радянської спецслужби.
Проблематичним також є і твердження, що тодішній перший секретар чехословацьких комуністів Александр Дубчек знав про заплановане вторгнення за два дні до нього і не попередив громадян власної країни. Свідчення про те, що готується неполітичне вирішення, дійсно існували. За тиждень до вторгнення Брежнєв телефонував Дубчеку, і протягом години змінював дружній тон на погрози. Пізніше вождь радянських комуністів вислав до Праги листа, в якому заявив, що Чехословаччина не виконує того, що обіцяла, і СРСР не може чекати вічно. «Але ніякої чіткої заяви про військову інтервенцію чи погроз у листі не містилося. Дубчек, вочевидь, вважав це частиною тиску, ніяких фактів він не мав», – каже Тума.
Уроки 1968 року проти Чехословаччини, все, що говорилося навколо тих подій, дуже схожі до того, що відбулося проти України спочатку у 2014 році з анексією Криму та частини Донбасу, та згодом у лютому 2022 року і триває зараз. Методи москви змінилися мало. Маючи найбільшу за територією країну в світі, їй весь час мало. І задля розширення впливу, вона готова до масових вбивств та геноциду інших народів, які наважилися їй протистояти і оборонятися.
Головна різниця між ЧССР-1968 та Україною-2022 — це те, що Україна обороняється. Прага тоді дала наказ своїм військам залишатися у казармах. А Київ прийняв бій, і не впав “за три дні”, як планувала москва. І саме Україна нині бореться за те, щоб трагедія Чехословаччини серпня 1968 року більш ніколи не повторилася.

Читайте також:

Письменниця Галина Павловська згадує батька та допомагає біженцям

Приєднуйтесь до нас у соцмережах

ПОВ'ЯЗАНІ СТАТТІ
reklama/реклама