Чехи щороку 5 липня відзначають свято Кирила та Мефодія. Воно у Чехії — одне із головних державних свят. Це — два вихідні, і чехи комбінують їх із відпустками та звичайними вихідними, і виїжджають кудись відпочивати у ці теплі дні. Міста, жваві ще наприкінці червня завдяки школярам та школяркам з табелями, порожніють просто перед очима. Наступного дня навіть громадський транспорт переходить на “режим канікули” і курсує подекуди і наполовину рідше.
Тож що це таке за свято і чому його так урочисто святкують чехи? Адже саме Кирило склав письмо – кирилицю, якою чехи не користуються. Вони пишуть латинкою, і для багатьох молодших чехів та мораван “азбука” малознайома. А чехи іноді дивуються, що українці добре знають і шанують “їхніх” Кирила та Мефодія – навіть не стільки як Святих та Рівноапостольних, скільки як творців “абетки для слов’ян”. І українцям це ім’я асоціюється з вільнолюбством: адже саме до Кирило-Мефодіївського братства входив Тарас Шевченко, за що російський цар відправив його “у солдати із забороною писати й малювати”.
Утім, згадують українці Кирила та Мефодія у інші дні — 24 травня за церковним календарем, коли встановлено День слов’янської писемності та культури. Але на теренах сучасної України – окрім, можливо, Криму – просвітителі не були, адже у їхній час Київська Русь тільки починала формуватися, Рюрик щойно став князем, руські племена були всуціль язичницькими.
Все просто — для чехів та словаків Кирило й Мефодій мають таке саме значення, як для українців — Княгиня Ольга та Володимир Великий. Тобто саме Кирило й Мефодій принесли на терени сучасної Чехії та Словаччини християнську віру.
Баварські священики хотіли забити Мефодія батогом
Національне свято День слов’янських провісників віри Кирила і Мефодія відзначається щороку 5 липня, у символічну річницю прибуття Кирила (Констянтина) і Мефодія до Великої Моравії у 863 році. Але й тоді нічого не було так просто. Євангелістам та просвітителям, особливо Мефодію, довелося мати справу з важкими політичними умовами свого часу. Вони перешкоджали і баварським священикам, бо поширювали слов’янську літургію.
У 870 році Мефодій опинився в скрутному становищі. Він потрапив до рук баварських священиків. Особливо істеричним був єпископ із Пассау Германаріх. Він кинув його до швабської в’язниці: “Під відкритим небом, у найсуворішу зиму і під страшними дощами він тривалий час його мучив… і зайшов у своїй знавіснілості так далеко, що забив би його кінським батогом, якби його не зупинили”, – цитує його біографію Ленка Бобікова на сторінках газети “Право”. Баварці тоді не могли припустити, щоб Мефодій «прославляв Бога слов’янською мовою». Це загрожувало їхнім владним інтересам, тому його тягали з тюрми до тюрми і застосовували всі засоби фізичного та психічного примусу. Він був звільнений лише у 873 році і повернувся до своєї єпархії.
Місія Констянтина і Мефодія в Моравії зазвичай пов’язується з поширенням християнства, а іноді навіть з розвитком католицької церкви. Але це не зовсім відповідає історичній дійсності. У ті часи панувало дещо інше розуміння релігії, влади, впливу, повноважень. Політичні умови були складними та жорстокими.
Історичний екскурс у Великоморавське князівство
Близько 830 року, в результаті злиття Нітранського і Моравського князівств, утворилася Староморавська держава. Правила нею династія Мойміровців, називали її «земля моравська, маєток моравський».
Археологічні знахідки в Старому місті біля Угерского Градіштє, у Мікульчицях і Поганську біля Бржецлава вказують про наявність більшої кількості мешканців (у Старому місті, можливо, 6 тисяч, у Мікулчицях – 2 тисячі), здатних до досконалого ремісничого виробництва. Тут плавили чавун, займалися ковальством, обробкою металів, виробництвом тканин, кераміки, будівництвом і золотарством. Під час археологічних розкопок знайшли металоплавильні печі, залізні кліщі, молотки та керамічні тиглі. Близько сотні з них знайдено в Мікулчицькій долині. Виготовляли сережки, каблучки та порожнисті кнопки (ґудзики), прикрашені рослинними та тваринними мотивами. Ґудзики одяг не застібали, їх пришивали до сукні під шиєю і чоловіки, і жінки. Розвивалося також склярство. Склянки під час застіль гості мали тримати у руках — щоб до них не додали отруту.
Ремесла розвивалися в укріплених центрах, сільське господарство належало навколишнім поселенням. Окрім зернових, місцеві вирощували фруктові дерева — груші, персики, сливи, черешні, вишні та волоські горіхи. Моравани також знали і огірки, які, очевидно, прийшли до них із Візантії. Правлячі класи любили свинину, рибу та дичину.
Усе це свідчить про успішний розвиток Староморавської держави. Розквіту вона досягла за князя Растислава, який вступив на престол у 846 році. І саме з ним пов’язані імена Констянтина та Мефодія. Однак перед тим, як запросити їх до Моравії, він подбав про свої владні справи.
Західні сусіди хотіли підкорити мораван
Франкська імперія, західний сусід, завжди намагалася чинити свій вплив на мораван. Її правитель Людвік Нємец кілька разів невдало конфліктував з Растиславом у 855 і 858 роках. Растислав користався чварами між франкськими володарями.
Растислав прагнув християнізації своєї країни, і водночас намагався звільнити її від франкського впливу. Тому в 863 році звернувся до папи Миколая І Великого з проханням вислати священиків-вчителів — хотів підготувати достатню кількість своїх священиків, уніфікувати церковну практику. Але папа став на бік франкського короля, тому відмовив у проханні. Растислав відправив своє послання до Константинополя, візантійському імператору Михайлу III. Він писав у ньому: «Ось багато вчителів християнських прийшли до нас із влахів і з Греції, навчаючи нас різними способами. Але ми, слов’яни, простий народ, і нас нема кому правди навчити і як слід наставити. Тож, добрий володарю, пошли такого чоловіка, який розповість нам всю правду».
Тим самим він вказав на різне походження священиків, що працювали в Моравії, багато з яких захищали інтереси Франкської імперії. Священики мали різні погляди на різні речі, наприклад, щодо носіння амулетів у церкві, штанів жінками, чи можуть євнухи бути різниками тощо.
Візантійські місіонери також мали подібні проблеми в Моравії. Латинські священики сварилися з ними. Вони стверджували, наприклад, що під землею живуть люди з великою головою, що кожен плазун — витвір диявола, а той, хто вб’є змію, той позбудеться дев’яти гріхів.
Була у Растислава ще одна причина просити учителя. Моравія підпала під владу єпископа Гартвіґа з Пассау. У 860 році його вразив інсульт, він навіть не міг говорити, і весь єпископат руйнувався. Це означало серйозні труднощі для Моравії. Не було кому освячувати церкви та виконувати інші єпископські повноваження. На це вказав Растислав і обґрунтував своє прохання про вчителя.
Імператор Михайло III відправив у Моравію двох братів — вченого Констянтина (*827 або 828 – †867) і свого старшого брата — законника Мефодія (*813 – †885). Так почався період, який називають Кирило-Мефодіївською або Моравською місією.
Перше слов’янське письмо
Констянтин і Мефодій були синами багатого патриція Лева із Салонік. Вони отримали надзвичайну освіту — Констянтин вивчав теологію, філософію та літературу, а у двадцять шість років став професором Константинопольського університету. Мефодій був чудовим юристом.
Обидва брати перед від’їздом до Моравії вже були досвідченими дипломатами – у 860 році вони вирушили до хозар на Каспійське море, звідки привезли рідкісну реліквію – нібито останки Святого Климента, четвертого римського папи і противника імператора Траяна, який заслав його до Криму.
У Моравії вони мали поширювати християнство слов’янською мовою. З цією метою Констянтин створив першу слов’янську абетку, названу глаголицею. Переклав ряд церковних книг старослов’янською мовою (імсал, бревіарій і частину Біблії, Старий Заповіт потім був перекладений Мефодієм між березнем і жовтнем 883 року).
Обидва брати та їхні учні прибули до Моравії десь між осінню 863 і весною 864 (більшість дослідників вважають, що це було в 864 році). Окрім навчання, обидва брати також вели відносно розкуте життя моравських слов’ян.
Негативна реакція латинян на Констянтина
Їхня місія була успішною, але нелегкою. Франкська імперія була буквально розлючена Растиславом. У 864 році сильне франкське військо вдерлося в Моравію і змусило Растислава капітулювати в битві біля фортеці Довін (очевидно, Дєвін поблизу Братислави). Тоді баварське духовенство негайно спробувало відновити свій вплив у Моравії. Усе мало повернутися до того стану, як до приходу Констянтина і Мефодія.
Але обидва брати залишилися вірними Растиславу. Наступні двадцять років тривала боротьба між двома літургіями – вільнішою західною, латинською, та більш ортодоксальною візантійською — старослов’янською мовою. Констянтин і Мефодій перейшли на поле вчених диспутів, духовенство звинувачувало один одного в єресі. Коли в 867 році Констянтин з’явився у Венеції, «латинські єпископи, священики і ченці накинулися на нього, як ворони на сокола, цькуючи його за створення писемності для слов’ян і навчанні їх». Вони наголошували, що є лише три мови, «якими належить прославляти Бога в книгах: іврит, грецька і латинська».
У 867 році Растислав доручив обом братам поширювати віру (але також вести переговори про політичний союз) при дворі сина князя Прібини Коцеля, який правив поблизу Балатону (Панонія). Два князівства мали об’єднатися, щоб виступити проти Франкської імперії та спробувати створити спільну моравсько-паннонську архієпархію.
У той час брати отримали запрошення до Риму, до папи Миколи I, для захисту свого вчення.
Повернення до Риму, смерть Констянтина та ув’язнення Растислава
У наукових дискусіях у Римі Констянтин і Мефодій відстояли свою позицію вже перед папою Адріаном II. – Миколай І тим часом помер. Старослов’янська мова стала повноцінною мовою богослужінь.
Констянтин так і не повернувся до Моравії – він помер у Римі у віці сорока двох років. Перед смертю взяв релігійне ім’я Кирило. Мефодій повернувся до Моравії, а в 870 році баварські єпископи ув’язнили його у вищезгаданій Швабії і хотіли забити його батогом. Його звільнили лише після різкого втручання папи Івана VIII.
У 874 році Мефодій уже служив у своїй єпархії. Новий правитель Сватоплук, племінник Растислава, прийняв його. Своє князювання Растислав закінчив у 869-870 роках. Тоді франки скористалися владолюбством Святоплука – він схопив свого дядька і віддав франкам. Вони осліпили його і ув’язнили у франкському полоні в одному з баварських монастирів. Тим не менш, саме Святоплук «передав Мефодієві опіці всіх кліриків і церкви».
Мефодій все одно не уникнув переслідувань. Проти нього особливо жваво виступав бенедиктин Віхінґ, адміністратор Нітранської архієпархії. Він звинуватив його в єресі, і Мефодію довелося знову захищатися в Римі. У червні 880 року він захищався настільки успішно, що папа Іван VIII створив архієпархію в Моравії і поставив на її чолі Мефодія. Слов’янську літургію було знову дозволено, а Моравію взяла під свій захист Римська курія. Але баварські священики не заспокоїлися.
Учнів вигнали, кирилиця не закріпилася
Мефодій помер 6 квітня 885 року, і Римська курія не затвердила його наступника, священика Ґоразда. Відразу стався швидкий занепад слов’янської літургії. Учні Мефодія були ув’язнені або вигнані з Моравії. Вони емігрували майже голі в супроводі баварських найманців. Так латинська богослужба знову набула поширення. Швидше за все, тому у чехів, мораван та словаків не закріпилася кирилиця, на відміну, наприклад, від сербів.
Тим не менш, Кирило-Мефодіївська місія має місце не лише в історії Чехії, а й у культурному та політичному розвитку ранньосередньовічної Європи. Вигнані учні Мефодія — серед найвідоміших були Ґоразд, Наум, Климент і Ангеларж – вирушили на південь до Хорватії та Болгарії. Ймовірно, Ґоразд був автором Житія Святого Мефодія, який написав ще за життя Мефодія або відразу після його смерті.
У Чехії, у монастирі на Сазаві, використовували старослов’янську мову. Монастир був заснований у 1032 році Прокопом і щедро обдарований князем Бржетиславом I. Однак у 1096 р. Бржетислав II. вигнав священика з Сазави. За Карла IV. був побудований Емаузький монастир, до якого були покликані бенедиктинці з Далмації, які користувалися глаголицею. Однак вони в Чехії не довго не пробули. В Емаузькому монастирі зараз часто відбуваються акції української громади в Чехії.
Чому саме 5 липня, а не 24 травня?
І наостанок — чому саме 5 липня? Вперше святкувалася саме ця дата тисячоліття приходу братів із Салонік у 1863 році на прохання оломоуцького архієпископа Бедржіха Фюрстенберського до папи Пія IX, зазначає Ярослав Шайтар із часопису “Рефлекс”. Але ця дата не має явного зв’язку ні з життям Святих рівноапостольних Кирила і Мефодія, ні навіть з кирило-мефодіївським рухом загалом. Основними причинами переїзду були невідповідний річний та літургійний час ранішої дати – 9 березня. Також на час призначення дати грав роль культ Яна Гуса, дату спалення якого вшановують на день пізніше – 6 липня. 30 вересня 1880 року папа Лев XIII підкреслив заслуги двох апостолів слов’ян і поширив їхнє свято на всю Римо-Католицьку Церкву.
Слов’янські православні церкви святкують Кирила і Мефодія 11 травня за старим, юліанським стилем, або 24 травня за сучасним григоріанським календарем. Саме цього дня, за переказами, Кирило і Мефодій прибули із Салонік до Великої Моравії. Однак історично підтверджено лише те, що це сталося навесні 863 року. У 1981 році папа Ян Павло ІІ проголосив Кирила та Мефодія головними патронами Європи. В Моравії вони також вважаються патронами.
Теорія про вплив на тодішнє Закарпаття
Деякі закарпатські вчені вважають, що християнство поширилося на теренах карпатського краю також завдяки діяльності Кирила й Мефодія, і це сталося, мовляв, на 120 років раніше за хрещення Русі Володимиром. Цієї теорією користуються прихильники закарпатського сепаратизму. Ймовірно, під цим впливом в Мукачеві на Закарпатті на головній площі перед Ратушею на зламі XX та XXI століть був встановлений пам’ятник просвітителям.
Утім, історик Любомир Белей вважає, що християнство прийшло сюди все-таки пізніше: тут “досі не виявлено жодних слідів християнізації в середині ІХ ст… На теренах… сучасного Закарпаття та Східної Словаччини не виявлено жодної глаголичної пам’ятки, а, як відомо, кирило-мефодіївська християнська традиція нерозривно пов’язана саме з глаголичною писемністю. Більше того, в Михайлівцях було виявлено надгробний камінь князя Пресіана, датований 1060 роком, напис на якому було виконано кирилицею, тобто письмом, нерозривно пов’язаним із святоволодимирівською, а не кирило-мефодіївською християнською традицією… Окремі предки сучасних українців… передусім завдяки торгівлі, очевидно, бували у своїх сусідів, де могли ознайомитися з місцевою християнською традицією (дехто міг навіть і охреститися) і потім популяризувати її серед своїх співплемінників. Однак такі факти не були масовими, тому й автохтонне населення Закарпаття, як й інших українських земель, було охрещено та одержало кириличну писемність завдяки святоволодимирівській традиції”.
Кириличне письмо
В Україні просвітителів вшановують передусім як тих, хто створив сучасну абетку — кирилицю. Орієнтовно у 862 році вони створили слов’янську абетку — на основі грецької мови, суттєво змінивши її, щоб передати слов’янську звукову систему. Також була створена ще одна слов’янська абетка — глаголиця, зазначає Релігійно-Інформаційна служба України.
Вони почали перекладати з грецької на слов’янську Євангеліє і Псалтир. Кирило та Мефодій переклали зі старогрецької мови багато книг. В середньовічній Європі слов’янська мова стала третьою після грецької та латинської, за допомогою якої поширювалося Слово Боже.
Двадцятирічна просвітницька діяльність Кирила та Мефодія і їхніх учнів мала всеслов’янське значення: вони підняли освіту і спільну культуру слов’янських народів на високий щабель, заклавши тим самим основи церковнослов’янської писемності, фундамент усіх слов’янських літератур.
Святкування пам’яті святих братів ще за старих часів мало місце в усіх слов’янських народів, але потім, під впливом різних історичних і політичних обставин, було забуте. На початку XІX століття разом із відродженням слов’янських народностей відновилася і пам’ять про слов’янських первоучителів.
Читайте також: Державні свята у Чехії
