20.5 C
Czech Republic
додомуНовиниАктуальнеДержава, заснована "Маффією": чим є 28 жовтня - ностальгією за мудрим татусем-Масариком...

Держава, заснована “Маффією”: чим є 28 жовтня – ностальгією за мудрим татусем-Масариком або за “великою Чехословаччиною”?

У Чехії святкується День виникнення самостійної Чехословацької держави у 1918 році. Держави, яка багато успадкувала від австрійської демократії, у складних умовах проіснувала лише 20 років, але залишилася у пам'яті багатьох ґенерацій. Якими були обставини та наслідки цієї події?

reklama/реклама

28 жовтня 1918 року на Вацлавській площі у Празі було офіційно проголошено незалежність Чехословаччини. На Вацлавську площу цього дня, швидше за все, зійдуться так звані “чеські патріоти”, відзначатимуть виникнення самостійності, водночас сипатимуть прокляття на адресу Заходу, закликатимуть до дружби з росією заради “дешевого газу”, до припинення підтримки Києва й ігнорування потреб українських біженців.

Але таке їхнє відзначення абсолютно суперечить суті цієї дати. Та ж сама Чехословацька держава в історії кілька разів зазнавала ігнорування своїх інтересів, разючих територіальних змін, до того ж майже три десятки років як не існує. Засновники Чехословаччини з прохолодою ставилися до росії, особливо більшовицької, а сама ЧСР була заснована завдяки підтримці зі США, Франції, Великобританії і навіть України — державам, які нинішні так звані “чеські патріоти” не “переварюють” навіть на слово. А комуністи після “переможного лютого” 1948 року взагалі забороняли святкувати 28 жовтня. Але це ніяк не заважатиме їхнім нинішнім послідовникам із KSČM прийти й демонструвати поруч із різними ультраправими партіями та течіями…

Австро-Угорщина: добра мачуха для чехів?

Австро-Угорщина та держави, які постали на її місці. Вважається, що чехи зіграли ключову роль у розпаді Габсбурзької монархії. Графіка: ЧТК/Мартін Валек

Після чотирьох років виснажливої війни зникла Австро-Угорська імперія. На проголошення ЧСР впливали зовнішні чинники — чеська і словацька діаспори в Америці і чехословацькі легіони, які воювали проти австрійців на боці Антанти. Чехословацька республіка стала єдиною демократичною країною Центральної Європи. У тій формі вона уже давно не існує, але день її виникнення чехи відзначають і сьогодні: це святковий вихідний день, президент вручає нагороди, по всій країні відбуваються урочисті покладання вінків та різні зібрання. Чехи вважають цей день своїм святом, хоча ЧСР була республікою не лише чехів.

Більшість чеського суспільства, особливо у другій половині XIX століття, у епоху після “весни народів” 1848 року, не сприймала Австро-Угорську державу як свою власну. Утім, освічена монархія із центром у Відні не була настільки деспотичною, наскільки був московський царат. Наприклад, чеську мову не забороняли так жорстко, як українську в Російській імперії, дедалі більше чеськомовних людей могли переїжджати з провінції у міста, чехи мали можливість видавати словники, навіть побудувати у Празі театр та музей, в Карловому університеті була створена чеська частина. Чимало німецькомовних студентів та інтелектуалів переїжджали з чеських до австрійських міст, не бажаючи всюди слухати “мову селюків”.

Демонстрація на Вацлавській площі 28 жовтня 1918 року та відозва Національного комітету про необхідність збереження спокою. Джерело: 100+1

Демократія в центрі Європи

Тому вряд чи можна сказати, що Цісарство було для чехів “імперією зла”. В рамках Австрійської монархії (і значною мірою завдяки їй) чеська нація дозріла до сучасного європейського етносу з економічною, культурною та інтелектуальною елітою, з власною журналістикою та освітою. Сама Австрія була конституційною монархією із загальним і рівним виборчим правом (застосовувалося з 1907 року, хоча й лише для чоловіків, як це було загальноприйнято — за винятком Скандинавії — в інших країнах Західної Європи).

За тодішніми стандартами це була демократія. Та Австро-Угорська імперія, яку часом нині сентиментально ідеалізують, мала величезну кількість внутрішніх проблем. Наприклад, її угорська королівська частина була централізованою і недемократичною, до того ж правлячі круги проводили політику мадяризації неугорських народів.

Небажання чехів воювати за цісаря-пана

Знак підпільної чехословацької організації “Маффіе”, яка боролася із Австро-Угорським урядом, використаний на фотографічному табло учасників чехословацького підпілля разом із закордонним урядом / Wikipedie

Початок Першої світової війни в 1914 році відсунуло національні питання в дуалістичній Австро-Угорщині на другий план. Імперія вимагала “іти воювати за цісаря-пана”, тому початкові спроби чеських політиків утвердити незалежність були на зародку придушені репресіями.

Єдину справжню «війну проти центральної влади» вели лише чеські емігранти на чолі з Т. Ґ. Масариком і вузьке коло його прибічників, які під керівництвом Едварда Бенеша створили таємну організацію під дивною назвою “Маффія”. Деякі члени організації справді захоплювалися методами діяльності однойменної сицілійської структури в Італії, але на той час це поняття не мало суто кримінального забарвлення. Попри жорстку цензуру, журналісти, актори та письменники мали значний вплив. Абсурдність тієї війни та її типове скептичне сприйняття чехами описав Ярослав Гашек у своєму славетному романі “Пригоди бравого вояка Швейка”.

Протягом 1916 року Т. Ґ. Масарик, Едвард Бенеш і М. Р. Штефанік сформували Чехословацьку національну раду, яка стала головним органом антиавстрійського опору. Вони знайшли сильну підтримку в чехословацьких іноземних легіонах. Такі створювалися у Франції, Італії, частково Сербії, але в основному — у Російській Імперії з вояків, які потрапили у полон, здалися або добровільно перейшли на сторону неприятеля, щоб воювати не за, а проти Австро-Угорщини. Найважливіша їхня участь була влітку 1917 року в битві під українським Зборовом під час офензиви Керенського. Т. Ґ. Масарика легіонери називали “татусем”, а після обрання головою нової держави – “президентом-визволителем”.

Від зерна до “Першої республіки”

Чехословаччина протягалася на понад тисячу кілометрів – “Від Ясіні до Ашу – республіка є нашою”. Графіка: skola-kbely.cz

Чеська громадська думка радикалізувалась лише на початку 1917 року. Так званий Маніфест чеських письменників, задуманий у травні поетом, драматургом Національного театру Ярославом Квапілом, мав великий вплив на ситуацію. Чеські політики не з’являлися на сцені аж “Трикоролівської декларації” початку січня 1918 року. Декларація започаткувала спільний процес виборювання незалежності в країні та за кордоном.

Одним із найгостріших питань було забезпечення австрійських військ продовольчим експортом із Чехії. Цим займалася Земська господарська рада під керівництвом Антоніна Швегли, яка намагалася приховати і залишити в країні якомога більше запасів. 14 жовтня 1918 року було оголошено загальний страйк. В місті Пісек було розповсюджено листівку про заснування республіки, в місті були зірвані символи монархії та замайоріли чеські триколори. Проте в той же день революційний натовп розійшовся, а в місто увійшов загін угорських солдатів. Так монархія проіснувала ще 14 днів.

28 жовтня 1918 року вранці Антонін Швегла та Франтішек Соукуп від імені Національного комітету взяли під контроль Зерновий інститут, щоб не допустити вивезення зерна на фронт. Згодом поширилася звістка про визнання Австро-Угорщиною умов миру. Національний комітет увечері 28 жовтня видав перший закон про створення незалежної держави. Вавро Шробар, Алоїз Рашін, Франтішек Соукуп, Антонін Швегла та Їржі Стржібрни були обрані членами Національного комітету.
За два тижні до закінчення війни було створено державу, пізніше названою “Першою республікою”. Вона включала територію Чехії, Моравії, Чеської Сілезії (південна частина Сілезії) та Словаччини, яка була раніше лише “верхньою Угорщиною”. Через рік, після боїв з угорськими більшовиками, до ЧСР увійшла і Підкарпатська Русь — нинішня Закарпатська область.

Чеські дружини склали присягу у Києві вже у 1914 році, і стали основою легіонів, завдяки яким через чотири роки і виникла Чехословацька республіка. Фото єдиної меморіальної таблички на стіні Софійського собору, що на Софійській площі у Києві. Фото: Войтєх Марек / Aktualne

Вплив легіонів та кілька осінніх дат

Окрім вмілої дипломатії засновників Чехословаччини, безсумнівно, значною мірою в її створенні були заслуги чехословацьких легіонів, серед яких легіон, створений у Російській імперії, відіграв ключову роль. Легіон вступав у бої з більшовиками, контролював Транссибірську залізничну магістраль, перетнув всю земну кулю і повернувся на батьківщину. Всупереч стереотипу, що “чехословаки ніколи не воювали”, без сміливих легіонерів та їхньої жертовності — хоч і відносно невеликої у порівнянні з іншими країнами під час Великої війни — Чехословаччина, ймовірно, ніколи б не виникла.

Чехословацькі легіони під Зборовом, липень 1917 року. Джерело фото: Wikimedia/Reflex

Під час Першої республіки кількість легіонерів становила 145 614 осіб (найбільшим, 71 310, був так званий Російський легіон, потім Американський — 42 404, італійський — 19 476, французький — 9 957, сербський — 1 365 і британський — 1 202 людини). З них загинуло і пропало безвісти 5405 осіб, найбільше в Росії.

Вашингтон, Прага, Мартін

Одним із аргументів заснування республіки в 1918 році був страх роздроблення і, таким чином, послаблення центральноєвропейського простору між великою Німеччиною та ще більшою Росією. Чехословацька республіка остаточно утвердилась після затвердження перемоги держав Антанти у Першій світовій війні 11 листопада 1918. Але встановленню республіки передувало проголошення Масариком незалежності вже 18 жовтня 1918 року в американському Вашингтоні. Окрім празького перевороту 28 жовтня, велику роль зіграла і словацька Мартінська декларація, проголошена через три дні. У ній понад двісті представників з усієї Словаччини погодилися зі створенням Чехословацької республіки.

Таблиця на приміщенні у словацькому місті Мартін, у якому була прийнята декларація про входження Словаччини до ЧСР. Фото: Darwinek/Wikipedia

У той час як чеські землі були більш-менш засновані у своїх історичних кордонах (крихітний Глучинський регіон був доданий із Прусської Сілезії, а регіони Валтіце і Вітораз, нині Чеське Веленіце — від Австрії), то розширена державна одиниця із кількома колишніми жупами “Верхньої Угорщини” (Словаччина) мала непевні південні кордони. Після тривалих і складних переговорів з угорською стороною була встановлена демаркаційна лінія. Утім, молодій Чехословаччині все одно невдовзі довелося вступити у запеклі бої із більшовицькою “Угорською Республікою Рад” чи ліквідовувати сепаратистську проугорську “Східнослав’яцьку народну республіку” в Кошицях. Успіхи чехословацького війська були зумовлені тим, що багато досвічених легіонерів зайняли керівні посади в армії та жандармерії новоутвореної держави.

Багатомовність та багатонаціональність

Чехи вважають ЧСР своєю першою повноправною державою, але вона була доволі багатонаціональною. Крім чеської з її різноманітними діалектами, тут ще розмовляли півдесятком мов – найбільше німецькою, словацькою, угорською, польською, ромською, румунською, ідиш тощо. Була визнана і русинська (або рутенська, руснацька чи просто руська) мова, і вже тоді, які і тепер, лінґвісти сперечалися, чи йдеться про самостійну мову, чи то діалект української (тоді її часто називали малоросійською), а русофіли ж, звісно, вважали її російською мовою. Але спільною проблемою була неграмотність, низький стан освіти у східних регіонах нової держави, їхня економічна відсталість і загальна бідність унаслідок багатолітньої угорської надвлади.

Євреї у Мукачеві, Земля Підкарпаторуська, Чехословаччина, кінець 1930-х років. Фото Романа Вишняка / Varosh

Згідно з переписом 1921 року, Чехословаччина займала територію 140 384 квадратних кілометрів, де проживало 13 613 135 жителів. Її довжина із заходу на схід складала понад 1100 кілометрів. Головною слабкістю відносно розвиненої Чехословаччини, побудованої на демократичних принципах, став саме її національний склад. Крім 8 762 285 представників “чехословацької національності” (Масарик сюди включав і чехів, і словаків), було 3 123 290 німців (23 відсотки населення), які так і не змирилися із втратою свого привілейованого статусу. Те саме стосується і 746 794 угорців, які не хотіли миритися із розпадом Угорського королівства. Крім того, у країні було 459 145 русинів, українців і росіян, 180 000 євреїв, яким було надано усіх прав завдяки великому гуманізму Масарика, 75 600 поляків і 266 021 представників інших національностей.

Масарик: мораль, рівність, гуманізм та Україна

Перша Чехословацька Республіка від початку задумувалася як демократична й вільна держава, яка дає можливості для розвитку всім. “Не боятися, не брехати і не красти”, – таким було моральне послання першого Президента ЧСР Томаша Ґарріка Масарика, складене публіцистами з його промов. Масарик у другій половині 1917 року проживав і у Києві, зустрічався із Михайлом Грушевським та Симоном Петлюрою, із певним розумінням ставився і до українських прагнень, але дбав насамперед про інтереси своєї країни та своїх військових легіонів. Аж до 1923 року між ЧСР та УНР були дипломатичні відносини.

Не боятися, не брехати та не красти – таке мотто першого Президента Чехословацької республіки Томаша Ґарріка Масарика склали публіцисти того часу на основі його промов. Фото на Грачанській площі у Празі: Kaputin/Forum24

Згодом Масарик ініціював і допоміжну акцію для українців та росіян, які були змушені покинути батьківщину, захоплену більшовиками. Українська Господарська Академія в Подєбрадах, Український Вільний Університет у Празі, Українська гімназія у Ржевницях/Модржанах, Музей Визвольної Боротьби України та інші освітні й культурні заклади української громади в ЧСР стали символом такої підтримки. Хоча ні Словаччина, ні Підкарпатська Русь так і не отримали вчасно обіцяної від Праги автономії, на Закарпатті нерідко і дотепер з певною ідеалістичною ностальгією згадують чехословацький період як найкращий для регіону у всьому минулому столітті, хоча деякі дослідники, наприклад відомий ужгородський публіцист Олександр Гаврош, ставлять під сумнів цю тезу.

Чехи ж до східних регіонів держави ставилися наче частково як до дітей, частково як до колонії — про них треба і піклуватися, на них витрачатися, любуватися ними, але не дозволяти занадто свободи. Так і було — сюди не лише їздили туристи подорожувати майже недоторканними карпатськими горами, а й жандарми, вчителі чи лікарі — якось мірою на місію, якоюсь — на покарання через якісь трудові “проколи”.

Відзначається зміст, а не форма

З усіх боків — німецького, польського, угорського — на демократичну Чехословаччину тиснули диктаторські режими. До союзників — Франції та Великобританії — було далеко. Єдиним сусідом, з яким ЧСР мала взаєморозуміння, була також доволі віддалена Румунія — з нею та Югославією ЧСР мала підписану так звану Малу Угоду про військову й політичну співпрацю. Під таким міжнародним тиском, посиленим економічною кризою та наростаючим впливом русофільства і вимог “сильної руки”, ЧСР визнала СРСР саме у темному 1934 році. Чехословацькі інтелектуали не дуже прислухалися до застережень української діаспори про колективізацію, голодомор і сталінські репресії — тоді передусім було постачання зерна, як і зараз — газу.

Засновники Чехословаччини мали раціональні погляди, але в тих умовах їхні наміри були приречені на провал. Свобода її мешканцям була забезпечена лише на двадцять років. Жовтень 1918 року став природним переходом від однієї форми держави до іншої зі збереженням внутрішнього змісту. Тобто ЧСР вирішила опертися на основні демократичні австро-угорські досягнення. «Застосовуються всі чинні закони», – повідомили громадянам у Нацкомітеті 28 жовтня.

Т. Ґ. Масарик на обкладинці сучасного журналу “Рефлекс”: “Політичний проект від 28. жовтня 1918 року не вижив. Але його етос та думка – так”

Це аргументи, які, принаймні на перший погляд, применшують важливість заснування республіки. Але 28 жовтня чехи відзначають більше, ніж будь-яке інше свято. “Ми не закликаємо до відновлення форми (вона справді зникла) чи певної території, визначеної тодішніми державними кордонами. Ми відзначаємо зміст, тобто етос нової республіки, ідеї, які супроводжували її створення, етичне послання Масарика і його людей. Те, що вони вклали у вино нової країни — лібералізм, система свобод, виборче право для жінок, здоровий егалітаризм, тобто рівномірне ставлення до всіх (іноді висміюване як плебейство), вільне підприємництво, орієнтація на західні цінності — ось що святкується 28 жовтня”, – вважає чеський публіцист Дан Груби, редактор спеціального номера журналу “Рефлекс”, який вийшов до століття республіки.

Поступовий розпад

Держава, визначена кордонами, не є святою. Чехословаччина у 1944-45-тих роках спочатку добровільно-примусово позбулася свого найсхіднішого регіону. У 1969-тому, щоб принаймні назовні приховати “нормалізаційні” репресії після радянської окупації, Чехословаччина формально стала федерацією. Словаччина, принаймні на папері, стала не другорядною, але рівноправною з Чехією. Хоча у Гельсінках у 1975 році було визначено непорушність кордонів у Європі, на федерації це правило не розповсюджувалося. І через цю формальність став можливим фактичний розпад знову демократичної Чехословаччини у році 1993. Багато чехів та словаків довго не могли цього уявити, сприймали розпад федерації як непоправне заперечення праці Масарика. Навряд чи більшість чехів та словаків схвалювали на той час розпад країни, який схвалили прем’єри Вацлав Клаус та Владімір Мечіяр.

Серпень 1992 року. Голови урядів Словаччини та Чехії Владімір Мечіяр та Вацлав Клаус у саду брненської вілли Туґендгат проводять переговори про сенс існування Чехословацької федеративної держави. Переговори були безуспішними. Через півроку Чехословаччина припинила існування. Фото: TASR

Але чехи і словаки виявилися справді різними народами. Якщо самостійна Чехія обрала президентом дисидента Вацлава Гавела, послідовника Масарика, і стала швидко на рейки західної демократії, то Словаччина аж до 1998 року тяжіла до автократії, частіше задивлялася на москву, ніж на Брюссель. Через це, скажімо, до НАТО Словаччина увійшла на п’ять років пізніше, ніж Чехія. І сьогодні в Словаччині “слов’янофільські”, читай москвофільські, тенденції є набагато сильнішими, ніж у Чехії. Відчувається там і угорський вплив, прагнення віднайти “хазяїна”, який протистоятиме “злому Брюсселю” за прикладом південних сусідів — довголітнього угорського прем’єра Віктора Орбана. “Для пересічного угорця північний кордон Угорщини проходить хребтом Високих Татр”, – зазначав свої враження прем’єр і президент Чехії Вацлав Клаус.

Відносини між чехами й словаками покращилися

Але розпад Чехословаччини пішов на користь обом народам. Звісно, у обох країнах виникали і виникають різні скандали і “фактори” — Владіміра Мечіяра чи Роберта Фіца, Мілоша Земана чи Андрея Бабіша… Іноді гарячі голови знову волають про перегляд кордонів, надіючись, наприклад, що “Україна от-от впаде і ми зможемо Підкарпатську Русь забрати назад”. У своїх міні-імперських мріях “теж мати свою колонію” вони не схильні помічати угорського реваншизму чи практично відсутньої ностальгії за цим краєм у Словаччині. Та відносини між чехами та словаками сьогодні, безперечно, кращі, ніж у спільній державі. Виявилося, що зміст — свобода, демократія, гуманізм — є значно важливішим за форму, позначену кордонами. Можливо, Масарикові такий зміст також прийшов би до вподоби, хоча нині заснована ним країна вже має зовсім інший вигляд. У всякому випадку, кричалки на кшталт “Чехія – чехам!”, які вкотре звучатимуть під пам’ятником Святому Вацлаву, Масарик би точно не сприйняв.

Дивіться розповідь про виникнення Чехословаччини для школярів:

Читайте також: Свято чеської державності 28 вересня і Святий Вацлав: яким був Пршемисловський монарх і покровитель Чехії?

Святий Вацлав
Святий Вацлав

Приєднуйтесь до нас у соцмережах

ПОВ'ЯЗАНІ СТАТТІ
reklama/реклама