У березні минулого року у празькій лікарні Královské Vinohrady врятували життя маленької українки Юлі. Дитина отримала опіки ІІІ ступеня 60-ти відсотків тіла. В Україні шансів на порятунок не було, але Юлю вдалось транспортувати до Чехії.
“У такому випадку не живуть. У такому випадку люди просто помирають” – згадує слова лікарів мама дівчинки Карина. І додає: “Диво. Є такі лікарі, що роблять дива”.
Майже рік потому
Сьогодні Юлі два роки, і вона уже вдома у селі Чайковичі Львівської області, разом з батьками та старшою сестричкою. Юліна мама – двадцятирічна Карина Оленіч – зустрічає нас на подвірʼї та запрошує до хати.
На подвірʼї невелике хазяйство: кури, троє псів та кішка. Біля воріт стоять дві побиті автівки, замість скла натягнуто плівку. “Чоловік ремонтує та передає на передок, тим, хто зараз воює. Це не робота, це просто допомога” – розповідає Карина.
Поки чоловік Карини на роботі, до неї приходить молодша сестра Роксолана. Вона якраз повертається зі школи та навідується допомоти з дітьми.
Місяці страху та лікарське диво
Пригадуючи, як усе сталось, Карина витримує паузу та називає дату: “21 березня 2022 року“.
Жінка підігрівала воду, щоби помити посуд. У селі немає централізованого водопостачання, а у їхньому будинку – власної свердловини. Кожен має сам собі пробити свердловину біля хати – Карина з чоловіком так і планують зробити, але поки що носять воду від сусідів та мусять нагрівати на плиті.
Поки батько зі старшою донькою порпались надворі, молодша була біля мами. Декількох секунд, на які Карина відволіклась від плити, на жаль, вистачило для страшного нещасного випадку. Юля відкрила духовку, стала на дверцята та зачепила ємність із водою.
На дитину вилились 10 літрів води. Це був не окріп, але оскільки Юля була у теплому одязі, він за декілька секунд був повністю просякнутий гарячою водою.
“Ми одразу зняли одяг, промили холодною водою, в машину, до райцентру Рудки, звідти до Львова, і там вже були крапельниці…” – згадує Карина.
У Львові, як розповідає мама дівчинки, лікарі одразу сказали, що в Україні з такими опіками шансів – нуль. По-перше, немає необхідної апаратури. По-друге, через повномасштабні воєнні дії опіковий центр у Києві, що опікується тяжкими випадками, переповнений, та і логістика доправлення дитини до Києва тоді була надто складною.
Щоби вберегти життя Юлі, українські лікарі звʼязалися з чеським колегою Робертом Заїчеком. Дівчинку вдалося вчасно доправити до лікарні Královské Vinohrady у Празі.
Шансів на життя їй практично не давали. Але боролись.
У Чехії Юля перенесла загалом вісім операцій, з них пʼять досить серйозних. “Дуже тяжко було спочатку, на штучному диханні…” – згадує Карина. Три або чотири місяці тривало лікування, перш ніж Юля стала на ноги. У дитини були обпечені руки, плечі, нога аж до пальчиків, і процес загоєння був досить складним. Тільки-но Юля пішла, як шкіра на обпеченій ніжці починала непокоїти – і знову на операцію.
“Коли Юля стала на ноги, всі там дуже сильно раділи” – згадує Карина.
Вони повернулись до України восени, після семи місяців лікування та реабілітації в Чехії. Вдома чекали чоловік зі старшою донькою. Карині пропонували залишатись у Чехії, але це для неї “все ж чуже місце, Україна рідніша”.
Нове життя
Мама Юлі помічає – травма змінила дитину. “Юля раніше була інакшою, їй усе було цікаво” – згадує Карина. – “Вона дуже шустра. Ти не встигнеш відвернутись, а вона вже там. Коли старшенька, Віка, доглядає за Юлею, то тільки й чути: ‘Мамо, а Юля туди лізе. Мамо, а Юля вже лізе сюди’”.
Після травми дівчинка всього боялась. У Чехії дуже лякалась лікарів та довго не пускала їх до себе. Легше стало аж через декілька місяців, коли почалась реабілітація. “Не боялась Юля тільки лікаря Заїчека, любила ходити до його кабінету розглядати рибок” – згадує матір. – “А з однією медсестрою – Ренатою – навіть подружилась, досі впізнає її на фотографіях та кличе: ‘Баба Рената!’”
Після повернення з Чехії дитину лякав будь-який незнайомий звук і навіть гавкіт власного пса. Непростим завданням було й скупатись: “Ти її миєш, а вона боїться, думає, що на неї знову щось виливається”.
Боялась Юля і нас – незнайомців – заплакала й сховалася за тіткою.
Але ситуація покращується – дівчинка вже бавиться із сусідськими дітьми, почала розмовляти. “Вона у Чехії не розмовляла, після того шоку навіть слова не хотіла сказати. А тут вже говорить більше. Чує, як розмовляє сестричка, та говорить також”.
Карина сподівається, що вже наступного року зможе віддати доньку до дитсадочка. Поки що не ризикує, адже Юля і досі вразлива після операцій: “Щоб її часом не вдарили, не штурхнули, аби вона не роздерла шкіру – я ще боюсь за таке. Нехай заживе”.
Щоденна боротьба
Юля досі проходить курс лікування: шкіру необхідно регулярно мастити спеціальним кремом, а також їздити до Львова на огляди та процедури. Лікування дуже дороге, додає Карина, а необхідного крему немає в Україні. Добре, що його передали з Чехії – з лікарні та від волонтерів.
Скільки триватиме лікування, точно невідомо, адже дитина швидко росте, а еластичність шкіри порушена. На Юлю чекає ще декілька операцій. І сувора заборона перебувати на сонці як мінімум на три роки. “Але три роки – то нічого” – оптимістично додає Карина.
Головне, що Юля вижила, і що вони вдома, з рідними: “Є такі лікарі, що роблять дива. І я лікарю Заїчекові дуже дякую за це”.
