додомуПорадиІНТЕРВʼЮ: Дитячий омбудсман Чехії домагається встановлення кримінальної відповідальності за смерть українського підлітка:...

ІНТЕРВʼЮ: Дитячий омбудсман Чехії домагається встановлення кримінальної відповідальності за смерть українського підлітка: хочемо надіслати чіткий сигнал іншим роботодавцям

reklama/реклама

Український підліток загинув на виробництві в Чехії, де працював попри свій неповнолітній вік — роботу хлопець розпочав, коли йому було всього 14 років, а загинув через кілька днів після свого 15-го дня народження. Правоохоронці не встановили кримінальної відповідальності за його смерть, однак дитячий омбудсман вирішив домагатися повторного розгляду справи. Чи могла ця трагедія бути наслідком трудової експлуатації та чому неповнолітні українці опиняються в особливо вразливому становищі?

З дитячим омбудсманом Чехії Мартіном Бенешом ми говорили не лише про цю справу, а й про інші проблеми, з якими стикаються українські діти та їхні родини. Зокрема, про те, хто має захищати права українських дітей у Чехії, куди звертатися по допомогу та чому деякі системні проблеми досі залишаються невирішеними.

(Текст розмови було скорочено без зміни змісту.)

Що таке інститут дитячого омбудсмана? З якими питаннями до вас можна звертатися, а які не належать до ваших повноважень?

Передусім ми розглядаємо звернення громадян, зокрема скарги на діяльність органів державного управління. Завдання омбудсмана — стежити за тим, щоб ці установи працювали належним чином, відповідно до принципів доброго врядування. Якщо людина вважає, що певний державний орган діяв щодо неї неправильно, вона може звернутися до омбудсмана. Крім розгляду індивідуальних скарг, омбудсман також займається системними проблемами.

З 1 липня 2025 року в Чехії почав працювати дитячий омбудсман. Він займається аналогічними питаннями, але виключно тими, що стосуються дітей віком до 18 років.

Хто може подати звернення до дитячого омбудсмена? Це обов’язково має бути законний представник дитини чи звернутися може будь-хто?

Звернутися може практично будь-хто. Звичайно, ми дещо по-різному підходимо до звернень залежно від того, хто їх подає: батьки дитини чи стороння людина. Але саме право звернутися має кожен, це не обов’язково має бути школа чи якась установа.

Наприклад, звернення може подати сусід, учитель, хтось із батьків однокласників або просто людина, яка вважає, що з певною дитиною погано поводяться чи порушують її права. Водночас, якщо звернення надходить від сторонньої особи, ми оцінюємо, чи є підстави розпочати перевірку з власної ініціативи. У такому випадку ми також не завжди можемо повідомити заявникові про результати розгляду, оскільки справа може містити конфіденційну інформацію про дитину.

І, безумовно, дитина також може звернутися до нас самостійно.

Як саме ви втручаєтеся в такі ситуації? Ви дієте безпосередньо чи звертаєтеся до інших установ, щоб спонукати їх вирішити проблему?

Радше другий варіант. Як я вже пояснював, наше завдання — перевірити, чи правильно діяв відповідний державний орган. Досить часто йдеться про діяльність органів соціально-правового захисту дітей — OSPOD — або про школи.

Наведу приклад ситуації, коли школа не реагує на булінг. Припустімо, до нас звертаються батьки й повідомляють, що їхня дитина зазнає цькування у школі. Зазвичай ми рекомендуємо спочатку звернутися до директора школи та спробувати вирішити проблему на цьому рівні. Якщо це не допомагає, наступним кроком має бути звернення до Чеської шкільної інспекції. І вже якщо проблема не вирішується або батьки вважають, що відповідні органи не виконали своїх обов’язків належним чином, вони можуть звернутися до нас. Тоді ми можемо перевірити, чи правильно діяла Чеська шкільна інспекція, чи зробив директор школи все необхідне для забезпечення безпеки дітей тощо.

Загибель 15-річного українця на виробництві

Нещодавно ви подали заяву про можливе вчинення кримінального правопорушення у зв’язку зі смертю 14-річного хлопця, хоча правоохоронці раніше вже завершили розслідування. Чи можете розповісти, чому ви вирішили втрутитися, якою була ваша мета і на якому етапі зараз перебуває справа?

Для нас це відносно нова справа, адже заяву ми подали приблизно місяць тому. Водночас сама трагедія сталася понад рік тому — у серпні 2025 року.

Йдеться про українського хлопця, який почав працювати, коли йому ще не виповнилося 15 років. Нещасний випадок, унаслідок якого він, на жаль, загинув, стався невдовзі після його п’ятнадцятого дня народження. Він працював на виробничому підприємстві через агентство з працевлаштування. Саме там він зазнав смертельної виробничої травми.

Цю справу розглядали кілька органів. З одного боку, її перевіряла інспекція праці, яка мала з’ясувати, чи були дотримані всі вимоги трудового законодавства. Інспекція встановила низку порушень, зокрема щодо працевлаштування іноземців та неповнолітніх працівників.

З іншого боку, справу розслідували поліція та прокуратура, які мали визначити, чи несе хтось кримінальну відповідальність за те, що сталося. Зрештою вони дійшли висновку, що кримінальної відповідальності не несе ніхто — ані підприємство, на якому працював хлопець, ані агентство, яке його туди направило.

Ми ж почали розглядати цю справу з погляду того, чи належним чином діяла інспекція праці. І встановили, що вона загалом виконала свою роботу правильно. Порушення, на які інспекція вказала підприємству та агентству, були обґрунтованими. До речі, в межах адміністративного провадження обом суб’єктам загрожують досить високі штрафи. Я сподіваюся, що ці провадження будуть доведені до кінця, а розмір штрафів відповідатиме тяжкості порушень та їхнім трагічним наслідкам.

Однак під час перевірки роботи інспекції праці нашу увагу привернуло саме кримінальне розслідування. Ми не могли погодитися з висновком, що в цій ситуації взагалі не було вчинено жодного кримінального правопорушення. Зокрема, ми звернули увагу на статтю 342 Кримінального кодексу Чехії, яка стосується незаконного працевлаштування іноземців. Крім того, ми розглядали можливість кваліфікації цієї справи як торгівлі людьми.

Ми дійшли висновку, що є щонайменше підстави підозрювати, що в діях підприємства або агентства могли бути ознаки цих злочинів. Саме тому ми подали відповідну заяву. Тепер очікуємо, як прокуратура та поліція відреагують на наведені нами аргументи.

У Чехії молоді люди можуть починати працювати з 15 років, правильно? Але, мабуть, не на заводі чи небезпечному виробництві?

Саме так. І це одне з порушень, на які звернула увагу інспекція праці та за які підприємству й агентству загрожують штрафи. Хлопець працював на виробництві з підвищеним рівнем небезпеки, яке належить до так званої «другої категорії». Попри це, до роботи допустили дитину, якій (на момент початку роботи — ред.) навіть не виповнилося 15 років. На момент нещасного випадку йому вже було 15, але умови на цьому виробництві були настільки небезпечними, що працювати там мали лише повнолітні.

Ви згадали можливу торгівлю людьми. Чи можете пояснити, чому йдеться саме про цей тип злочину? Адже це не зовсім той випадок, який більшість людей уявляє, коли чує словосполучення «торгівля людьми».

Так, це правда. Але поняття торгівлі людьми охоплює також так звану трудову експлуатацію. По суті, йдеться про ситуації, коли людина працює в умовах, які не відповідають вимогам безпеки, зокрема з огляду на її вік. Або коли працівникові платять винагороду, яка є суттєво нижчою за ту, яку він мав би отримувати за виконану роботу. Ми побоюємося, що саме такі обставини могли мати місце і в цій справі. До того ж хлопець перебував у Чехії без дозволу на роботу та без законних підстав для проживання.

Тобто він не мав навіть тимчасового захисту?

Ні, не мав. Він справді перебував тут без законних підстав. І варто замислитися над тим, чому роботодавці обирають для працевлаштування настільки вразливих людей, зокрема дітей. Одним із мотивів може бути фінансова вигода. Таким працівникам можна платити менше, ніж повнолітнім працівникам, які перебувають у країні легально та виконують ту саму роботу.

Поданням заяви ми також хотіли надіслати чіткий сигнал іншим роботодавцям: така практика є неприйнятною і може бути кримінальним злочином. До того ж покарання за торгівлю людьми може бути дуже суворим. Якщо я не помиляюся, у випадку, коли наслідком злочину стала смерть людини, мінімальний строк позбавлення волі становить вісім або десять років. Зараз не хочу називати точну цифру, оскільки не впевнений. На мою думку, кожен роботодавець має добре подумати, чи варто ризикувати таким покаранням заради економії кількох крон або євро. До речі, підприємство, про яке йдеться, мало іноземного власника.

Водночас я не можу впевнено сказати, чим завершиться ця справа. Особливо щодо можливої торгівлі людьми, де остаточний висновок можуть зробити лише відповідні правоохоронні органи та суд. Наприклад, я навіть не знаю, яку саме зарплату отримував цей хлопець. Можу припускати, що вона була нижчою, ніж мала б бути, але це лише припущення.

Тому наразі не можу передбачити результат.

На якому етапі зараз перебуває розгляд вашої заяви?

Зараз прокуратура знову розглядає справу на підставі нашої заяви. Не хотів би передчасно розкривати всі подробиці, але ми вже отримали певну інформацію — схоже, прокуратура поки що не надто схиляється до того, щоб розглядати цю справу як торгівлю людьми. Ми ще спробуємо відстояти свою позицію, побачимо, чим це завершиться.

Водночас залишається другий можливий склад злочину — незаконне працевлаштування іноземців. За нього наразі передбачене значно м’якше покарання.

Але є й позитивна новина — я чув від міністра праці та соціальних справ, що законодавство щодо обох цих злочинів планують змінити. Зокрема, за незаконне працевлаштування іноземців планують посилити кримінальну відповідальність. А у випадку торгівлі людьми — розширити перелік діянь, які підпадають під визначення цього злочину. Наскільки я зрозумів, такі зміни могли б дозволити ефективніше реагувати й на випадки, подібні до трагедії цього хлопця.

Йому це, на жаль, уже не допоможе. Але ми повинні захистити інших.

Саме так. Важливо захистити тих, хто може опинитися в аналогічній ситуації. Наскільки я розумію, цей хлопець перебував у Чехії не сам?

Він був тут зі своїм родичем.

Тоді виникає питання щодо неповнолітніх без супроводу, про яких зараз досить багато говорять. Чи належав цей хлопець до такої категорії, якщо поруч із ним був родич?

Тут важливо розрізняти підходи українського та чеського законодавства. З погляду чеського права він вважався б неповнолітнім без супроводу, оскільки поруч із ним не було одного з батьків.

І це ще один важливий аспект, який я хотів би підкреслити — загалом діти віком від 15 до 18 років є однією з найбільш вразливих груп.

Неповнолітні українці без супроводу: хто відповідає за їхню безпеку?

З якого віку та за яких умов неповнолітній може самостійно перебувати в Чехії? До якого віку він повинен перебувати у країні з батьками або мати законного представника, наприклад, на підставі довіреності?

Загалом дитина не повинна перебувати в Чехії сама. Поруч із нею має бути законний представник, тобто, як правило, один із батьків.

Це стосується всіх дітей до 18 років?

Так, до 18 років. Якщо законного представника поруч немає, ситуацією дитини має займатися OSPOD — орган соціально-правового захисту дітей. При цьому існують різні способи забезпечити необхідну підтримку.

Звичайно, є різниця між дитиною, якій уже виповнилося 16 років і яка здатна більш-менш самостійно функціонувати, та молодшою дитиною, яка потребує постійної допомоги. Наприклад, підліток віком від 16 років, який може самостійно давати собі раду і не має серйозних проблем, може проживати відносно самостійно — скажімо, у так званому будинку на півдорозі (dům na půl cesty — ред.) або в іншому подібному закладі, де йому надаватимуть необхідну підтримку.

Не обов’язково влаштовувати таку дитину до дитячого будинку чи іншого закладу інституційного догляду. Але в будь-якому разі вона повинна перебувати під певним наглядом і мати підтримку OSPOD. Важливо, щоб такі діти не зникали з поля зору відповідних установ. Адже якщо ми не знаємо, де вони перебувають і що з ними відбувається, ми не можемо їх захистити.

Якось я бачила у Facebook оголошення, де люди пропонували послугу: фактично оформити на себе неповнолітню дитину, щоб вона могла легально перебувати в Чехії. Чи відомо вам про такі випадки?

Так, ми знаємо, що раніше таке траплялося. Були навіть люди, на яких таким чином було оформлено, наприклад, по 15 дітей. Звичайно, це небезпечний шлях. Такі діти опиняються під значним ризиком експлуатації. Йдеться не лише про трудову експлуатацію, а й про можливу торгівлю людьми, зокрема сексуальну експлуатацію. Це саме ті форми торгівлі людьми, які зазвичай першими спадають на думку, коли ми чуємо цей термін (експлуатація — ред.).

В Україні діти можуть закінчити середню школу, наприклад, у 17 років. І батьки іноді хочуть якомога раніше відправити дитину навчатися до університету за кордоном, зокрема до Чехії. Як діяти в такому випадку? Чи обов’язково батькам переїжджати разом із дитиною? Які є можливості?

Насамперед важливо, щоб OSPOD знав про перебування в Чехії неповнолітньої дитини без супроводу. Наприклад, коли така дитина подає заяву на тимчасовий захист або продовжує його, інформація про неї має надходити до OSPOD через Крайовий центр допомоги Україні — KACPU. Тобто відповідний орган повинен отримати інформацію про те, що на території Чехії перебуває особа віком до 18 років без супроводу законного представника. Після цього OSPOD може запропонувати різні форми допомоги.

Якщо йдеться про 17-річного підлітка, який приїхав навчатися, має кошти для проживання та здатний самостійно давати собі раду, підтримка, очевидно, не буде настільки інтенсивною. Зовсім інша ситуація — 15-річна дитина, яка не здатна забезпечити власні потреби. У такому випадку одним із можливих рішень може бути розміщення в дитячому будинку, де їй забезпечать необхідні умови для життя.

Тобто все залежить від конкретної ситуації, віку дитини та її здатності до самостійного життя.

Чому українські підлітки віком 15–18 років особливо вразливі?

Ви вже згадували, що підлітки, які завершили обов’язкову шкільну освіту, тобто діти віком приблизно від 15 до 18 років, є особливо вразливою групою. Чому саме? Чи отримуєте ви звернення щодо таких дітей?

Загалом ми отримуємо не так багато звернень. Наші висновки ґрунтуються переважно на аналізі системних проблем, а не на конкретних скаргах, які надходять до нашого офісу. Можливо, одна з причин полягає в тому, що люди, зокрема українці, які проживають у Чехії, просто не знають про можливість звернутися до дитячого омбудсмана. Сподіваюся, після нашої розмови більше людей дізнаються про таку можливість.

Причин, чому підлітки віком від 15 до 18 років є особливо вразливими, насправді кілька.

Перша — це завершення обов’язкової шкільної освіти. Коли дитина відвідує школу, ми маємо значно більше можливостей розуміти, що з нею відбувається. Вона щодня контактує з учителями, перебуває в шкільному колективі, і завдяки цьому можна хоча б приблизно оцінити, як вона живе, чи має проблеми та чи потребує допомоги. Натомість після завершення обов’язкового навчання, приблизно у 15 років, дитина може фактично зникнути з поля зору системи. Адже продовжувати навчання в середній школі в Чехії необов’язково. Це стосується і чеських дітей. На жаль, відносно невелика частка українських підлітків продовжує навчання в чеських середніх школах. А щодо тих, хто не навчається далі, ми фактично не маємо жодного систематичного нагляду.

Друга причина — соціально-економічна ситуація родин. Іноді через фінансові труднощі виникає потреба, щоб підліток почав працювати. Саме через складне матеріальне становище дитина може легко стати жертвою трудової чи іншої експлуатації. Це суттєво підвищує її вразливість.

І є ще один важливий чинник. Ми знаємо, що українські діти, особливо підліткового віку, можуть почуватися досить ізольованими. Вони не завжди мають поруч однолітків, друзів, людей, із якими могли б спілкуватися та проводити час. Соціальна ізоляція також є фактором ризику, який може негативно впливати на їхнє життя та розвиток.

Інтеграція українських дітей у чеських школах

Раніше Офіс омбудсмана критикував окремі процедури запису українських дітей до шкіл. Адже це певною мірою сприяло сегрегації: українські діти залишалися окремо від чеських і не мали достатньо можливостей інтегруватися в загальне шкільне середовище. Як ви оцінюєте ситуацію зараз?

Ситуація все ж поступово покращується. Це стосується і питання сегрегації. Кількість окремих класів, у яких навчаються переважно українські діти, зменшується. За нашими даними, зараз це вже не настільки серйозна проблема, як раніше. Можливо, ваші глядачі та слухачі мають інший досвід. Якщо так, я закликаю їх обов’язково повідомляти про такі випадки.

Але системні дані, якими ми володіємо, свідчать про те, що кількість сегрегованих шкіл і класів поступово скорочується, а відвідування початкових шкіл українськими дітьми покращується.

Якщо ж говорити про те, наскільки успішною загалом була інтеграція українських дітей у чеську систему освіти, то відповідь неоднозначна. З одного боку, діти переважно відвідують школи, а проблема сегрегації вже не є настільки масштабною. З іншого боку, залишаються серйозні труднощі — наприклад, вступні іспити до середніх шкіл. Мовний бар’єр нікуди не зник, а українські діти не завжди отримують достатню мовну підготовку, щоб успішно скласти вступні випробування. Крім того, можливості складати єдиний вступний іспит за спеціальними умовами реалізуються досить неоднаково.

Багато залежить від конкретної школи та навіть від конкретного вчителя — від того, як саме вони організовують цей процес. Тому часто головною перешкодою для вступу до середньої школи стають не здібності дитини чи рівень її знань, а саме володіння чеською мовою. На мою думку, так бути не повинно.

Тож ми бачимо як успіхи, так і проблеми.

Булінг українських дітей у чеських школах

Чи розглядали ви випадки булінгу українських дітей у школах? Наскільки це поширена проблема? Адже іноді, коли стикаєшся з такими історіями, може скластися враження, що це масове явище. Чи справді це так?

Якщо говорити про конкретні звернення, то поки що ми фактично не розглядали таких справ. Це знову ж таки пов’язано з тим, що загалом ми отримуємо менше звернень, ніж очікували. Але відсутність скарг зовсім не означає, що проблеми не існує. Коли я бачу у публічному просторі висловлювання деяких наших співгромадян, мені, відверто кажучи, стає соромно. Особливо коли такі висловлювання стосуються дітей.

Я дуже хотів би вірити, що булінг на ґрунті національності в шкільних колективах не є поширеним явищем. Але не думаю, що його взагалі не існує.

Ми іноді отримуємо повідомлення від наших читачів. Люди пишуть, ставлять запитання, розповідають про власні ситуації. Наприклад, що дитина почувається некомфортно у школі, стикається з певними проблемами. Водночас місць у школах відносно небагато, і батьки не завжди впевнені, що зможуть перевести дитину до іншого навчального закладу. А ще вони бояться, що якщо дитина перестане відвідувати школу, до ситуації втрутиться OSPOD і почне їх за це карати. Зараз я говорю про дітей до 15 років, для яких навчання є обов’язковим. Як розірвати це замкнене коло? З чого починати?

Я дуже добре розумію ці побоювання. І розумію, наскільки складною може бути така ситуація для родини. Можливо, наведу приклад із власного життя. Хоча одразу хочу наголосити, що мій досвід, звичайно, не можна порівнювати з тим, через що доводиться проходити українцям у Чехії. Свого часу я пів року працював у Страсбурзі, в Європейському суді з прав людини. Я поїхав туди разом із родиною — дружиною та двома нашими дітьми. Діти відвідували місцеву школу, тому ми також зіткнулися з певними труднощами, пов’язаними з життям і навчанням в іншій країні. Звичайно, обставини були зовсім іншими. У мене була робота, стабільне матеріальне становище, тому я не хочу порівнювати ці ситуації.

Але відчуття перебування в чужій країні, необхідність долати різні перешкоди, зокрема в системі освіти, мені певною мірою знайомі. Саме тому я дуже добре розумію, про які страхи ви говорите. Розумію побоювання перед державними установами, невпевненість у незнайомому середовищі та всі інші труднощі.

Проте я хотів би закликати всіх батьків, чиї діти стикаються з неприйнятним ставленням у школі, не дозволяти страху зупиняти їх. Такі ситуації потрібно вирішувати, і робити це послідовно та наполегливо. Насамперед необхідно звертатися до керівництва школи. Відповідно до § 29 чеського Закону про освіту, школа зобов’язана забезпечувати дітям безпечне середовище. Це стосується абсолютно всіх дітей, незалежно від їхньої національності чи походження. А безпечне шкільне середовище — це середовище, у якому немає місця булінгу.

Тому перший крок — обговорити проблему з учителем, класним керівником або директором школи. Якщо це не допомагає, ситуація не покращується, а керівництво школи відмовляється її вирішувати, наступним кроком має бути звернення до Чеської шкільної інспекції (Česká školní inspekce — ред.). Вона має регіональні підрозділи в усіх краях Чехії, а також центральний офіс у Празі. Батьки можуть звернутися туди зі скаргою, якщо школа не реагує на булінг їхньої дитини. Шкільна інспекція має відповідні повноваження та інструменти для перевірки таких ситуацій і може вимагати від школи належного реагування.

Якщо ж навіть після звернення до інспекції проблема залишається невирішеною, батьки можуть звернутися до нас. Це стосується також ситуацій, коли інспекція визнає, що булінг справді має місце, визначає необхідні заходи, але школа все одно нічого не робить. У такому випадку ми можемо втрутитися.

Чи варто українським батькам боятися OSPOD?

Чи надходили до вас звернення від родин, які опинилися в конфліктних або просто неприємних ситуаціях з OSPOD? Наприклад, коли орган соціально-правового захисту дітей мав втрутитися в ситуацію в родині?

Наскільки мені відомо, таких випадків у нашій практиці не було. Водночас я хотів би звернути увагу на одну важливу річ. OSPOD часто сприймають як орган, який карає батьків. Але насправді OSPOD — це орган соціально-правового захисту дітей. Його головне завдання — захищати дитину. У цьому сенсі його місія подібна до місії дитячого омбудсмана. Різниця полягає в тому, що OSPOD працює безпосередньо з дітьми та родинами. Це, по суті, перша лінія захисту, яка має забезпечувати належні умови для життя та розвитку дитини.

Звичайно, іноді трапляються ситуації, коли OSPOD встановлює, що батьки неналежним чином піклуються про дитину. Тоді він повинен втрутитися, і такі дії можуть бути непопулярними. Але навіть у таких випадках OSPOD не може самостійно ухвалювати всі рішення. Втручання, яке потребує судового дозволу, має бути схвалене судом.

Тобто батьки можуть самі звернутися до OSPOD і сказати, наприклад: «Я більше не можу залишатися в цій ситуації, мені потрібна допомога»?

Так, безумовно, OSPOD виконує також консультативну функцію. Це означає, що його працівники повинні допомагати батькам зорієнтуватися в різних життєвих ситуаціях. Вони можуть пояснити, куди звернутися, які існують можливості вирішення проблеми. У деяких випадках OSPOD може допомогти безпосередньо. В інших — скерувати родину до відповідної організації чи служби, яка здатна надати необхідну підтримку. До того ж, він повинен допомогти налагодити контакт із такою службою.

Тому я ще раз наголошу: OSPOD має бути насамперед помічником і джерелом підтримки, а не органом, якого батьки бояться.

Житло для українських родин: тимчасові рішення для довготривалих проблем

Хотіла б обговорити ще дві життєві ситуації, про які ми досить часто чуємо.

Перша — це проблеми з житлом. Деякі українські родини з дітьми змушені жити в гуртожитках, де умови далеко не завжди належні. Водночас батьки просто не можуть дозволити собі краще житло. Чи відстежуєте ви цю проблему? Наскільки вона поширена?

На жаль, така проблема справді існує. На мою думку, загалом ситуація, у якій опинилися українські громадяни в Чехії — зокрема родини з дітьми — у багатьох аспектах є дуже складною та невдало врегульованою.

Звичайно, це можна зрозуміти з огляду на обставини, за яких усе починалося. Рішення, які ми пропонували людям, спочатку задумувалися як тимчасові. Передбачалося, що вони діятимуть відносно короткий час. Зрештою, навіть сам механізм захисту називається тимчасовим захистом. І, звичайно, всі ми хотіли б, щоб він справді залишався тимчасовим, а ситуація, яка змусила людей залишити свої домівки, завершилася якомога швидше.

Але війна триває вже п’ятий рік. І в результаті ми фактично пропонуємо тимчасові рішення для проблем, які стали довготривалими.

Особливо яскраво це проявляється саме у сфері житла. Проживання в гуртожитку може бути певною мірою прийнятним як короткострокове рішення. Але як постійний варіант житла воно, очевидно, не є задовільним. До того ж таке проживання далеко не безкоштовне, і дуже часто його вартість зовсім не відповідає умовам, які люди отримують за свої гроші. Тому питання житла сьогодні є одним із ключових.

Саме про це я й хотіла запитати. Адже часто вартість одного ліжко-місця в гуртожитку буває абсолютно непропорційною. Іноді ціни навіть порівнювані з вартістю оренди квартир у Празі, або й вищі. Я сама орендую квартиру, тому стежу за цінами й бачу цю різницю.

Так, ми знаємо про такі випадки. Наприклад, нам відомі ситуації, коли родина з трьома дітьми платить за проживання в гуртожитку близько 50 тисяч крон. Це, звичайно, абсолютно не відповідає характеру та якості такого житла.

І тут виникає питання: чи не повинна держава якось втручатися або обмежувати такі ціни? Чи це неможливо? З одного боку, йдеться про приватний сектор: гуртожиток має власника, який сам встановлює вартість проживання. Формально люди можуть відмовитися, якщо їх не влаштовує ціна. Але на практиці часто просто немає іншого варіанту, тому вони змушені погоджуватися.

На мою думку, ситуація у сфері житла справді потребує вирішення, адже житло — це одна з базових потреб людини. Якщо родина не має стабільного житла з належними умовами, фактично не забезпечені й основні передумови для нормального життя. І я вважаю, що сьогодні це одна з найбільших проблем, із якими стикаються українські громадяни в Чехії.

Звичайно, знайти рішення непросто. Проблема соціального житла стосується не лише українців, а й багатьох чеських громадян. Існує також явище, яке називають «бізнесом на бідності» (obchod s chudobou — ред.). Йдеться про ситуації, коли людям пропонують житло неналежної якості за надмірно високими цінами. Це стає можливим саме через їхнє вразливе становище та невизначеність. Люди фактично змушені платити непропорційно великі суми, оскільки не мають реальної альтернативи. На жаль, ми знаємо, що така практика існує.

І я дуже хотів би, щоб цю проблему почали системно вирішувати. Водночас я не впевнений, що для неї існує якесь просте або швидке рішення.

Сексуальна експлуатація в обмін на житло: чи можна захистити постраждалих?

Це підводить мене до ще одного питання — сексуальної експлуатації. Ми іноді чуємо історії про випадки, коли від людей вимагали сексуальні послуги фактично як плату за проживання. Сподіваюся, це не поширене явище, але нам траплялися такі свідчення. Чи можна втручатися в подібні ситуації та як їх вирішувати?

У межах нашої безпосередньої діяльності ми з такими випадками не стикалися, тобто конкретних звернень щодо подібних ситуацій до нас не надходило. Але, знову ж таки, це зовсім не означає, що таких випадків не існує. І я побоююся, що вони цілком можуть траплятися. По суті, йдеться про зловживання скрутним становищем людини, яка опиняється в ситуації, коли їй здається, що іншого виходу просто немає. Вона може вважати, що змушена погодитися на такі умови, оскільки інакше залишиться без житла.

Подібні дії можуть становити кримінальний злочин. Тому людина, яка опинилася в такій ситуації, безумовно, повинна мати можливість звернутися до поліції чи інших правоохоронних органів, щоб вони провели розслідування. Водночас я розумію, наскільки складно наважитися на такий крок. Якщо людина переконана, що це її єдина можливість не опинитися на вулиці, вона може не мати мотивації звертатися по допомогу. Але сама ситуація є жахливою та абсолютно неприйнятною для суспільства.

Ми також іноді помічаємо, що люди бояться за свій статус перебування в Чехії. Не обов’язково йдеться про конкретну загрозу. Радше про певний спосіб мислення: якщо я вступлю в конфлікт із державними установами, це можуть запам’ятати. А згодом, коли вирішуватиметься питання продовження моєї візи, тимчасового захисту або отримання спеціального дозволу на довгострокове перебування, мене можуть сприймати як проблемну людину. Тому краще мовчати й не привертати до себе уваги. Що б ви порадили таким людям? Як їх підтримати?

Насамперед, якщо люди опиняються в ситуації, коли не знають, до кого звернутися, вони завжди можуть звернутися до нас. Якщо питання стосується дитини, ним може займатися дитячий омбудсман. Якщо йдеться про дорослу людину — громадський захисник прав, тобто омбудсман.

У будь-якому разі ми принаймні допоможемо зорієнтуватися. Підкажемо, до кого можна звернутися, допоможемо знайти відповідну установу, організацію чи людину, яка зможе підтримати у конкретній ситуації. Я вважаю, що сама логіка, за якою люди бояться заявляти про проблеми, є неправильною. Адже якщо ми мовчимо, то фактично можемо бути впевнені, що ніхто нам не допоможе. Якщо ж ми наважуємося говорити про проблему, з’являється принаймні шанс отримати допомогу.

Я вірю, що звернення по захист своїх прав не повинно мати негативних наслідків для людини. Тому я точно не радив би мовчати. Якщо з вами відбувається щось, що ви вважаєте неправильним, якщо порушують ваші права, не варто боятися про це заявляти.

Психологічна допомога українським дітям: які проблеми існують у Чехії?

Хотіла б також запитати про доступність психологічної та психіатричної допомоги для дітей. Ми знаємо, що сьогодні це досить серйозна проблема. Загалом багато говорять про психічне здоров’я та психологічне благополуччя дітей і підлітків. Чи займаєтеся ви цим питанням? Чи бачите відмінності між окремими групами дітей, чи проблема стосується суспільства загалом?

Доступність психологічної та психіатричної допомоги справді є проблемою для всього суспільства. Особливо це стосується дітей. І я можу припустити, що для українських дітей ситуація ще складніша, адже до загальних проблем із доступністю фахівців додаються додаткові бар’єри — наприклад, мовний бар’єр. Або специфічний життєвий досвід, пов’язаний із війною, вимушеним переїздом та адаптацією в іншій країні.

Питання психічного здоров’я ми визначили одним із пріоритетних напрямів роботи Офісу громадського захисника прав та дитячого омбудсмана на найближчі кілька років. Ми хочемо детальніше дослідити цю сферу й визначити, що саме держава повинна робити, щоб покращити ситуацію. Водночас потрібно розуміти, що швидко збільшити кількість психологів і психіатрів навряд чи вдасться. Підготовка таких фахівців потребує часу. Тому не варто очікувати, що найближчим часом їх раптом стане значно більше. Відповідно, потрібно шукати й інші способи забезпечення психологічної підтримки для дітей.

Водночас фахівці зазначають, що коли ми говоримо про психічне здоров’я та психологічне благополуччя дітей, це не означає, що сьогодні діти частіше, ніж раніше, страждають на психічні захворювання. Адже, за їхніми словами, поширеність психічних розладів серед населення залишається більш-менш сталою. Йдеться радше про те, що діти реагують на умови зовнішнього середовища. І, звичайно, зрозуміло, що діти, які пережили вимушений виїзд із власної країни через війну, переїзд до незнайомого середовища та інші складні обставини, можуть бути особливо вразливими. Тому мене не здивувало б, якби виявилося, що серед українських дітей проблем із психічним здоров’ям більше, ніж серед дитячого населення загалом. Водночас мені наразі невідомо про конкретне дослідження, яке б це підтверджувало.

Якщо говорити про доступну підтримку, то одним із перших місць, куди можна звернутися, є шкільний психолог. На жаль, шкільні психологи поки що є не в усіх навчальних закладах, але їхня мережа поступово розширюється. Але якщо така можливість є, саме шкільний психолог може стати першою людиною, до якої дитина звернеться по допомогу. Крім того, існують кризові телефонні лінії, які також можуть надати підтримку.

Ви згадали, що питання психічного здоров’я стане одним із ваших пріоритетів на найближчі роки. Хотіла б уточнити, що саме це означає на практиці. Йдеться, наприклад, про міжвідомчу співпрацю?

Cаме так. Ми визначали пріоритетні напрями, яким хочемо приділити особливу увагу. Проблем, які потребують вирішення, надзвичайно багато. І є чимало питань, якими варто було б займатися, але наші можливості та ресурси не є необмеженими. Тому ми мусили обрати те, що зараз вважаємо найважливішим.

На наступні три роки ми визначили три пріоритетні напрями. Особисто я як дитячий омбудсман обрав напрям захисту дітей у вразливому становищі. А загалом у межах Офісу омбудсмана ми також визначили пріоритетами питання психічного здоров’я та житла.

На практиці це означає, зокрема, розроблення певних стандартів і визначення того, якою ми хотіли б бачити ситуацію в цих сферах. А також переговори та співпрацю з ключовими державними установами, щоб вони могли реалізувати необхідні зміни або принаймні значну їх частину.

До сфери захисту вразливих дітей належить також проблема трудової експлуатації неповнолітніх?

Саме так.

Logo_ProUA_MinKult

Матеріал підготовлено громадською організацією ProUA в рамках програми «Підтримка поширення та доступу до інформації мовами національних меншин» за підтримки Міністерства культури Чехії. 

Більше про трагічну смерть юнака:

Приєднуйтесь до нас у соцмережах

ПОВ'ЯЗАНІ СТАТТІ
reklama/реклама