Розмовляв: ДАВІД ПОЛАК
Винищувачі F-35, гелікоптери Viper або гармати Caesar. Це зразки найсучаснішої зброї, яку держава хоче закупити для армії. В ексклюзивній розмові із газетою “Блеск” перший заступник начальника Генерального штабу Армії Чеської Республіки генерал-майор Іво Стржеха (57) розповідає, як саме піде справа з модернізацією армії. Йшлося також про російську агресію проти України.
Перший заступник начальника Генерального штабу армії Чеської Республіки, генерал-майор Іво Стржеха у війську — від юності. Навчався у Вищому військовому училищі Сухопутних військ у Вишкові, пройшов Батальйонний командний курс для наземних офіцерів у США, старший курс із Європейської політики безпеки у Римі, Італія. Пройшов шлях від командира взводу до заступника командира танкового батальйону, був начальником штабу 1-го чесько-словацького батальйону КФОР у Косові, командувачем 4-го чехо-словацького контингенту КФОР у Косові, командиром 1-го контингенту ACR ISAF Провінційного Реконструкційного колективу у Лоґарі, Афганістан, керівником Центру підготовки об’єднаних сил (JFTC) у Бидґощі, Польща, має срібну медаль Війська Польського.
Радий, що відмовилися від традиційних “чехачковських” вагань
– Минуло дев’ять місяців з моменту нападу Росії на Україну. Як, на вашу думку, розвивається конфлікт?
– Це несподіванка. Такого розвитку подій мало хто очікував. Це пов’язано з багатьма факторами. Але найбільш вражаючим є те, що Росія прорахувалася у можливій реакції України та Заходу. Російська сторона розраховувала швидко захопити Київ, і використає це як операцію зі зміни режиму без втручання Заходу. З цієї точки зору це було фіаско. Росія помилилася в оцінці ситуації на стратегічному, оперативному і тактичному рівнях. У його власних діях з’ясувалося, що підготовка російського солдата основної служби не на такому вже й високому рівні, технологічна перевага не настільки разюча, а командири на всіх рівнях командування роблять багато помилок. Більше того, мотивація захищати Батьківщину в українців зовсім інша. Російські солдати три місяці проходили зимову підготовку, але замість того, щоб повернутися в рідні гарнізони, вони пішли воювати. Також Україна не спочивала на лаврах після анексії Криму у 2014 році. Ймовірно, вона очікувала подібного розвитку подій. Готовність України до такого типу війни є для нас великою несподіванкою.
– З’являються дискусії, що війна може закінчитися наступного року. Це реально?
– Важко сказати, чого хоче досягти Росія. Україна – це, мабуть, лише один із епізодів гібридної війни, яка триває вже довший час. Я радий, що, попри всі проблеми, Захід тримається разом, єдиний і підтримує Україну. І що ми, як країна, також маємо чітку думку, і відмовилися від таких традиційних “чехачковських” вагань. А щодо фінального стану, то також задаю собі питання, як та ситуація мала б виглядати. Я не знаю, чим буде задоволений Путін. Але чим буде задоволена Україна, то це очевидно.
– Що задовольнить Україну?
– Зараз – завдяки своїм успіхам і підтримці Заходу та більшої частини світу – Україна дуже впевнена в собі. По суті, вона хоче повернути все до початкового стану, тобто до стану до окупації Криму. Але американська сторона вже починає на неї тиснути, щоб вона не заперечувала категорично переговори з Росією. Затяжний конфлікт нікому не вигідний. Російська армія втратила кредит. Виявилося, що її стан не такий, як її сприймали після Криму. Проте я б не став недооцінювати росіян. Тому що історія показує, що Росія, перебуваючи у великій кризі, може робити неймовірні речі.
Українці мають підтримку, росіяни не цінують життя своїх солдат
– У чому найбільша різниця між Україною та Росією?
– Коли я порівнюю обидві сторони, найбільша різниця полягає в моральному стані воюючих сторін. Український воїн має підтримку всього суспільства, не тільки українського. Його праця високо цінується. Тим часом як у Росії в принципі все те саме, що й під час другої світової війни. Ціна життя солдата не така велика.
– Що чеська армія отримує від цієї війни?
– Є багато речей. Можливості Росії вести звичайний конфлікт, захоплювати територію та контролювати її виявилися обмеженими. Старі види зброї, такі як танки та гармати, все ще мають місце на полі бою разом із новими системами, такими як безпілотники та боєприпаси-смертники. Уміння ефективно діяти в кіберпросторі, здійснювати інформаційні операції — все це дає велику перевагу. Але перш за все — не панікуймо. Чехія – це не Україна, ми в НАТО і захищатися ми самі не будемо.
– Чи є війна джерелом натхнення для армії, яка нова зброя їй знадобиться?
– Якщо взяти наші плани, то ми також хочемо придбати деякі системи озброєнь, які ми там можемо побачити в дії. Питання в тому, коли це буде. Наприклад, артилерія завжди відігравала і відіграватиме важливу роль. Зараз ми підписали додаток до контракту на закупівлю 10 одиниць гармати «Цезар». Що стосується безпілотників, то все наразі на стадії перед підписанням контракту. Але слід усвідомити, що конфлікт налякав багато держав. Більшість із них легковажно підходила до питань оборони території за допомогою війська. А тепер усі хочуть зброї. Перші у черзі ті, хто великий і має гроші. Це не Чехія.
– Чехія надіслала Україні військову допомогу на суму близько 47 мільярдів крон. Щось ще залишилося в наявності на складах?
– Є склади армії і є склади приватних підприємств. Наприклад, ті надані дев’яносто танків — не з армійських складів. Той потенціал, щоб ми могли допомагати Україні, ще є в міністерстві оборони. Але справа не тільки в «залізі». Це також питання навчань, тренувань та співпраці з оборонно-промисловим комплексом.
Навчання українських воїнів у Чехії – взаємовигода
– Під час візиту до Києва міністр оборони Яна Чернохова розповідала про те, що Україна зацікавлена у навчанні військових у Чехії. Це все ще у силі?
– Так, зацікавлена. Навчання українських військових проходить у різних державах. На початку ці зусилля були менш скоординованими, більш на двосторонній основі. Сьогодні, наприклад, Євросоюз вже готує свою місію, яка має стартувати якомога швидше. І там координація у забезпеченні підготовки українських підрозділів буде набагато ефективнішою. Чеська армія, звичайно, буде частиною цього.
– Це означає, що до нас приїдуть українські військові чи ми відправимо в Україну інструкторів?
– Зачекайте кілька днів і дізнайтеся.
– Чи можна сказати, яке навчання цікавить Україну і скільки воїнів ми б готували?
– У нас є ідея, вимоги визначені. Навчати солдат — не проблема. Це величезна відповідальність – готувати людей, які підуть на війну. Ми зробимо все, щоб не провалитися. З іншого боку, українські військові мають багато в чому більше досвіду звичайної війни. Ми ж не були в такому масштабному та складному конфлікті. Спільна підготовка дозволить нам використати їхній дорого набутий бойовий досвід. Тренування ми, звичайно, не будемо робити самі. Братимуть участь і українські інструктори.
– Які нові елементи можна спостерігати в розвитку війни взагалі?
– Війна динамічно розвивається. З’являються нові операційні середовища, наприклад кіберпростір, де війна точиться вже кілька років без того, щоб хтось її помічав. Тих новин багато.
Спілкування з Росією немає
– Росія почала більше використовувати безпілотники. Це нова сторінка війни проти України?
– Я завжди трохи обережно ставлюся до нових речей. Для кожної зброї знайдеться зброя-перехоплювач. Але безпілотні літальні апарати – явище нове. У порівнянні з класичними звичайними боєприпасами співвідношення ціна/якість значно вище. Безпілотна самогубна система незрівнянна з тим, чого коштує нам протитанкова крилата ракета. Про можливості безпілотників при веденні розвідки чи наведенні артилерійського вогню, напевно, навіть говорити не варто.
– Як у цьому плані справи у чеської армії?
– Коли я був в Афганістані, ми використовували американські безпілотники, які значно полегшували нам життя. Ми вже маємо двадцятирічний досвід використання дронів. Зараз плануємо придбання вищих категорій. Тобто безпілотні апарати, які не тільки здатні вести розвідку, а й мають летальні можливості. Це означає, що вони здатні стріляти та знищувати цілі.
– Часто говорять про те, що Росія може застосувати ядерну зброю. Як військові ставляться до цієї загрози?
– Є тріада носіїв — атомні підводні човни, бомбардувальники і балістичні ракети. Я не думаю, що це на порядку денному. І якщо хтось задумає це застосувати, то від цього просто немає захисту. Але щодо тактичної зброї нижчої категорії з меншим, локальним ефектом, то, я вважаю, що це таке залякування. Якщо я хочу контролювати територію, то завжди борюся за підтримку місцевого населення. Крім того, ядерний удар повинен якось впливати на більше угруповування і концентрацію військ. А в цьому українська армія маневрує дуже розумно.
– Командування чеської армії якось спілкується з Росією? Можливо, через НАТО?
– Чеська армія точно не спілкується з Росією. Це справа союзницька, спілкування між Чехією та Росією точно не відбувається, в жодному разі. Але говорити потрібно, навіть якщо це не має ніякого ефекту. Якщо розмови йдуть, шанси ще якісь є. Але зараз це багато про політику. Солдати тут уже не відіграють великої ролі.
Модернізуємо пізно: черга за зброєю дуже довга
– Зараз для нас актуальне питання модернізації армії. Що має намір купити держава?
– Вже після анексії Криму держава почала думати, що світ навколо нас, мабуть, не такий уже й безпечний. Тож десь у 2021 році ми досягли 1,4% витрат від валового внутрішнього продукту на оборону, а потім вони поступово зростали. Питання в тому, що ми можемо вирішити за такий короткий час. Черга зацікавлених у техніці та зброї велика. Попереднє припущення полягало в тому, що війна, якщо і буде, то аж через 10-15 років, тому часу на все вистачить. Сьогоднішні реалії такі, що війна може початися через 14 днів. Тож тепер треба надолужувати згаяне якомога розумніше та з дотриманням усіх чинних законодавчих умов.
– Чи зможе чеська армія це зробити?
– Армія докладає максимум зусиль, щоб реалізувати свої плани щодо того, що хоче отримати. Процес попереднього придбання, планування та аналізу великих проектів може тривати п’ять-шість років. Ми намагаємося скоротити всі ці терміни та якнайшвидше отримати ці основні системи озброєння.
– А це які?
– Гармати, бойові машини піхоти, новий основний бойовий танк, система наземної протиповітряної оборони SHORAD. Це пов’язано з виконанням наших зобов’язань перед альянсом. Це наше домашнє завдання. Найголовніший, найбільший і найскладніший — це будівництво важкої бригади. Те, що ми мали в купівельному квитку за горизонтом 2035 року, було перенесено на 2024-2026 роки. Це означає пришвидшення всього процесу, щоб привести армію до стану, у якому вона має бути.
– А як щодо логістики? Вважається дуже важливою частиною будь-якої армії.
– Логістика, звичайно, є ключовою. Тому що любитель захоплюється маневром, а професіонал дивиться, наскільки безпечний цей маневр. У мене може бути гарний танк, але якщо йому ніхто не підвозить боєприпаси, якщо його ніхто не ремонтує, якщо ніхто не годує його екіпаж, то наявність такого танку марна. І якщо ми чимось дуже нехтували в останні роки, то це логістикою. Завдань дуже багато — транспорт, засоби ремонту, цілий ряд речей.
Про літаки п’ятого покоління
– Чи закупить Чехія американські літаки F-35?
– Давайте не про F-35, а про категорію цього літака, тобто п’яте покоління. Це абсолютно новий вимір. Коли ми формували військові рекомендації з цього приводу, ми виходили з того, що вимагалося від військово-повітряних сил. А також від того, що ми не купуємо той літак 10 чи 20 років. Це де-факто літак, який використовуватиметься 30, 40, можливо, 50 років. І діятиме не лише на території Чехії, а й у середовищі альянсу, де його можливості будуть використані повною мірою. Крім того, це стане технологічною рушійною силою і для того, що ми маємо на землі. Він де-факто визначить технологічний напрям, у якому ми будемо йти у всьому, що придбаємо.
– Наскільки матеріально складно було б придбати такий літак?
– Оборона повітряного простору альянсу є досить складною системою. Тому з цієї точки зору придбання літака п’ятого покоління є доцільним. Це не тільки літальний апарат, але й датчик, центр обробки даних тощо. З точки зору інфраструктури, існує високий попит на безпеку в цьому відношенні. Аеродром, на якому вони базуватимуться, уже пройшов певну оцінку. І вийшло це непогано. Якщо ми купимо F-35, вони не приземляться тут, якщо їхній постачальник не буде переконаний, що всі гарантії безпеки будуть дотримані. Наприклад, у Данії сталося, що вони не впоралися з цими речами. Тому їхні F-35 два роки стоять в Америці.
– Отже, якщо у нас немає адаптованих аеропортів, ми не можемо мати тут навіть ці машини?
– У наших планах – ремонт злітно-посадкових смуг, оскільки вони довгий час були занедбані. Ремонт на аеродромі у Чаславі вже запланований, і розпочнеться за два-три роки. Водночас там великий колектив готує документи для уряду. У них йдеться про те, що все потрібно буде зробити, якщо держава вирішить піти цим шляхом. Серед основної інформації, яку ми надамо уряду, буде ціна, спосіб фінансування і, перш за все, участь чеської оборонної промисловості.
Чи можна назвати перспективу, коли ці машини можуть з’явитися в нашій країні?
Це настільки складна система зброї, що підготовка має бути ідеальною. Я не хочу, щоб наші літаки стояли в Америці, як це сталося із датчанами, поки очікується на добудову аеродрому. Грати з часом завжди складно. Але навіть з огляду на військову рекомендацію ми говоримо про кінець третього десятиліття. Наразі пані міністерка оборони отримала мандат від уряду почати переговори з урядом США. Рішення де-факто базуватиметься на документах цих зустрічей. Вони мають пройти у вересні наступного року.
– Чи не може так статися, що ми тоді не придбаємо F-35?
– Все може статися. Тоді пропонується альтернатива — не літаки п’ятого покоління, а покоління 4,5. На ринку є декілька таких типів. Розглядаємо всі варіанти. Але в пріоритеті для армії – п’яте покоління.
Конкуренція з приватним сектором
– Багато говорили про військову техніку, але люди теж важливі.
– Техніку завжди можна якось купити. А от персонал – це проблема, тому що десятимільйонна держава має певний потенціал. Ми починаємо бачити, що армія у нас старіє. Сьогодні середній вік становить близько 40 років. А для тих підрозділів, де повинні бути молодші хлопці — 38 років. Це не тільки наша проблема, це взагалі всієї Європи. Також потрібні кваліфіковані кадри. Керувати російською машиною міг будь-хто, але сучасна техніка дуже вимоглива з технологічної точки зору.
– Як зараз із набором нових військових?
– Ми зараз трохи в стагнації. Не те, щоб ми не наймали, але від нас теж люди відходять. Тож ми збираємося провести аналіз і вжити заходів, щоб щось з цим зробити, щоб найняти й утримати персонал. Але ми реалісти. Ми державна організація. Стосовно, наприклад, IT-фахівців, ми неконкурентоспроможні на ринку праці порівняно з приватним сектором. Тож ми в короткостроковій, середньостроковій та довгостроковій перспективі вживатимемо заходів щодо залучення особового складу в армію та його утримання.
– Чи можна точно назвати кількість людей, яких вам не вистачає?
– Прогнозувати досить складно, тому що у нас є строкові контракти. Але ніхто не може заглянути в голову цих людей, чи вирішать вони залишитися, чи підуть. У нас є план, що до кінця 2030 року ми хочемо мати 30 тисяч воїнів і 10 тисяч воїнів активного резерву. Ми набираємо 1500 воїнів на рік. Плинність людей необхідна і природна, але її потрібно планувати так, щоб це не зменшувало спроможності військових виконувати те, що вони повинні робити. Тож незабаром ми будемо вести мову про це.
– Чи взагалі можливо, щоб повернулася загальнообов’язкова військова служба?
– Я можу уявити, що деякі позиції ми будемо змушені вирішувати і таким чином. Але я вважаю, що це поки що найбільш кризовий варіант.
– Чехія є членом НАТО вже 23 роки. Як чеських солдатів оцінюють в Альянсі?
– Чеський солдат надійний, знає, що робити, гнучкий, добре оснащений для завдань і є професіоналом. У нас є солдати, які служать у місіях від Африки до Іраку та Латвії. Вони роблять фантастичну роботу. У нас є хороші солдати, але чи є у нас достатньо хороша армія, щоб вирішувати подібну проблему, яку має Україна? Після десятиліть постійних скорочень оборонного бюджету ми не можемо переконатися в цьому.
Читайте також: Чехія пропонує українцям базову військову підготовку
