Допомога українцям – обовʼязковий пункт у політиці багатьох країн світу. Уряди найбільш економічно-розвинутих держав невпинно продовжують надавати кошти, зброю, транспортні засоби та інші життєво-необхідні ресурси Україні. Чехія не є винятком. Сімдесят п’ять відсотків чехів підтримували короткострокове перебування українців до моменту, поки це необхідно у зв’язку з військовим конфліктом. Десять відсотків підтримували і довгострокове проживання українців в Чехії. А чи підтримують чехи українців зараз? Які питання біженців ще не вирішені? Як вивчити мову? А чи треба взагалі вчити чеську? Чому можуть нас навчити білоруси? Ці та інші питання ProUkraїnu обговорили з Іриною Забіякою – членкинею комітету національних меншин при міській раді Брно.
Ірина – перекладачка та богемістка, вона є координаторкою з питань освіти в Українському центрі Брно, який вже допоміг тисячам людей, які рятувалися від війни в Чехії. Нещодавно Ірина Забіяка пішла в політику – взяла на себе велику відповідальність представляти українців на рівні одного з найбільших міст Чехії – Брно.
Нещодавно в своєму Фейсбуці Ви повідомили, що пішли в політику – ви стали членкинею комітету національних меншин при Міській раді Брно. По-перше, вітаю з новою посадою. Скажіть, які питання та задачі ви ставите перед собою першочергово на цій новій посаді?
Ця посада при мерії міста Брно. Це орган, який має дорадчий, наглядовий характер. І ми зрозуміли, що після виборів, які відбулися в Брно восени, так само як і по всій країні, в цьому комітеті просто не може не бути українців, тому що це наразі найбільша національна меншина в Брно. І на найближчі чотири роки, очевидно, так і буде. Відповідно, буде дуже багато питань, які потрібно буде вирішувати в координації з міською владою, за їх підтримки та за їх допомоги. Цих питань дуже багато. Ми в Українському центрі намагаємось їх вирішувати на рівні своєї громади, а також неприбуткового сектору – це питання, пов’язані з продовженням дозволів на перебування в Чехії, працевлаштуванням, житлом, наявністю-відсутністю шкіл, дитячих садочків. А також із презентацією власне української культури України в різних аспектах в Чехії для чеської спільноти.
І це важлива така галузь – підтримка України, допомога українцям, які знаходяться на території Чехії. Я сподіваюся, вдасться вирішувати всі ці питання шляхом співпраці з міською владою міста Брно, яка, загалом, відкрита до пропозицій та обговорення якихось проблем та питань. Не все, звичайно, і на рівні міста можна вирішити, але є такі спроби.
Ваш центр надав допомогу дуже багатьом українцям, які рятувалися від війни та шукали підтримку. Хтось шукав коло спілкування. Ми часто писали про консультації для вагітних у вашому центрі. Чи є статистика, скільки приблизно українців прошло через ваш центр і які ще послуги можна в ньому отримати?
Це досить велика кількість людей і ми постійно намагаємося обчислити так, щоб це були якісь точні числа. Але працюємо в кількох сферах, я відповідаю за освітні програми, зокрема за курс чеської мови. Зараз триває зараз вже друге таке коло курсів чеської мови. У першому колі курсами пройшло понад двісті осіб, зараз теж приблизно така сама кількість. Ми в цьому співпрацюємо також із різними чеськими організаціями, зокрема з Чеським центром. У нас працює соціальний робітник, який надає консультації протягом одного дня десяти-двадцяти особам. Така допомога українцям працює з літа, тобто відповідну кількість днів можна помножити на цю суму.
Зараз консультацій для вагітних ми вже не проводимо, тому що в Брно народилося понад сто сорок дітей у жінок-українок з тимчасовим захистом. Тому вже потрібні інші консультації. Ми продовжимо таку підтримку матерів з маленькими дітьми. Це одна з проблемних категорій людей, оскільки є проблеми із страхуванням, з наданням фінансової підтримки тощо. Наприклад, у понеділок у нас відбувся семінар щодо навчання в середніх та вищих школах Брно, його відвідало близько сорока людей. Як літературний вечер Ліни Костенко, теж близько тридцяти людей. Це як приклад події, яка в нас відбувається. Є ще заходи, які постійні, це допомога українцям від психолога, логопеда, співи – ми створили хор, то це теж для людей, які приїхали з України. Якщо хочеться відпочити ментально і духовно, то в нас є хор, який дає чудові концерти. Це справді вартісні музичні виконання.
Залежить від того, яку ми сферу візьмемо. Якщо рахувати не унікальних відвідувачів, то це вже тисячі не людей, але відвідувань.
Скажіть, а чи великий попит на курси чеської мови?
Так, надзвичайно великий, ми його наразі не встигаємо задовольняти. Це така найпотрібніша й найзатребуваніша річ, яка всім потрібна, від маленьких до великих, тому попит надзвичайно великий.
Які, на вашу думку, проблеми біженців на даний момент поки ще не вирішені?
Одна з таких гострих питань – це питання житла. Оскільки, коли люди прибували, то багато житла надавалося безкоштовно або надавалося містом, або ж люди надавали житло. Але ми розуміємо, що це тимчасове рішення і все частіше звучать запити власне на оренду житла, на пошук нового житла, а його і в Брно небагато. Цю проблему потрібно вирішувати вже на вищих рівнях, це можна робити тільки з такого політичного горизонту рішень. Тому що за день-два нові квартири не побудуємо.
А як з благодійною допомогою? У перші дні і чехи, українці приносили багато гуманітарної допомоги. Зараз допомога українцям зменшується, це очевидно, що її стає все менше й менше. Чи є у вас аргументи, щоб тримати інтерес до України?
Я би сказала, що допомога українцям не зменшилась, змінилася її якість. У перші хвилі це було таке спонтанне бажання допомогти, яке йшло, скажімо, знизу. Багато чехів руками, головами, грошима, речима допомагали. Зрозуміло, що таку допомогу не можна розтягнути на великий проміжок часу. Так ми не будемо весь час, не знаю, безкоштовно, добровільно десь працювати по дванадцять годин на добу. Це просто не можливо фізично. Зараз допомога трансформувалася, вийшла, я би сказала, на більш державний рівень. Це почалося літом з державних програм підтримки, наприклад, адаптаційних груп для дітей.
Міністерство соціальних справ відкриває різні грантові заявки. Це стосується чеського рівня міністерств, потім Європейського рівня, допомога українцямвийшла на такий інституційний рівень. І організації, які на початковій хвилі почали свою роботу, почали свою діяльність з підтримки українських біженців чи українців, які в Україні, вони на зараз вже професіоналізуються, здобувають такі якісь інституційні рамки і, відповідно, інституційну підтримку. Що цілком логічно, тому що, я думаю, що ця підтримка буде необхідною протягом довгого періоду часу. Відповідно допомога українцям має носити такий професійний характер, стандарт і бути на належному рівні, щоб на неї можна було розраховувати, скажімо, на якись період наперед. А не чекати, принесе мені хтось підгузки для дітей чи ні, щоб я їх могла розподілити.
Добре, що уряд працює в цьому напрямку, і ваш центр дуже допомагає, ви особисто. Дуже дякуємо вам за це! А ви давно проживаєте у Чехії?
Я проживаю на постійній основі з дві тисячі вісімнадцятого року, але за фахом я перекладачка і займаюся українсько-чеськими взаєминами вже дуже багато років. Десь з дві тисячі десятого мабуть року, тому це довгий час таке поле моїх зацікавлень. У мирний час це скоріше була культура і література, зараз це вже такий ширший соціальний зріз питань.
Тобто ви були тут вже довгий час, і ви знаєте більше ніж українці, які приїхали сюди після двадцять четвертого лютого. На вашу думку, як ця хвиля біженців позначилася на чеському суспільстві?
Це такий індикатор для чеського суспільства. По-перше, того, як воно може відреагувати на таку надзвичайну ситуацію. І ми вже неодноразово говорили про те, що в загальній своїй масі чехи підтримують та підтримували українців.
Я недавно працювала зі статистиками, то знаю, що сімдесят п’ять відсотків чехів підтримували короткострокове перебування українців до того моменту, поки це буде необхідно у зв’язку з військовим конфліктом. Десять відсотків підтримували і довгострокове проживання українців в Чехії. Це абсолютна більшість населення, і це показник дозрілості, якості, скажімо так, чеського громадянського суспільства. Ну і так само, це певний індикатор для внутрішніх проблем, тому що, наприклад, відсутність місць у дитячих садочках, яку так гостро підсвітили українські діти, які приїхали. Вона існувала і до цього часу, просто її якось так відсували, чекали, що вона якось сама вирішиться. Це стало зрозуміло, що не вирішиться. Відповідно чеські політики мають вирішувати це питання комплексно, зважаючи і на українських, і на чеських дітей, на їхню кількість. Українці якби показали чехам так дзеркало їхніх проблем, які треба вирішувати.
Триста тисяч зареєстрованих влітку мабуть, але багато хто вже поїхав, повернувся в Україну, але все-таки сотні тисяч українців… Збільшилося чеське населення все-таки.
Важке питання про кількість українців, які знаходяться на території Чехії. Це зараз фактично мабуть ніхто не може точно порахувати скільки реально людей тут знаходиться. Але це справді дуже велике число. Дійсно. Думаю, що ця хвиля насправді така важлива, і колись ми про неї будемо згадувати так само, як про українську еміграцію у двадцятих роках до Чехословаччини.
Ми бачили ваше обурення у соцмережах щодо білорусів. Ми також відвідали нещодавно публічний виступ одного з білоруських громадських діячів, де сказали, що українці разом з білорусами зараз борються за свободу. Але якби це нас дуже сильно образило, тому що я не бачу, щоб білоруси боролися за свободу. В той час, як українці зараз боряться за свободу. Як ви думаєте, чому таке дивне сприйняття?
Мій пост насправді був скоріше в підтримку білорусів на тлі непідтримки росіян, тому що дискусія, яка відбувалася в Борно минулої суботи носила назву “Подивитися Україні в очі”. І відбувалася ця дискусія власне між білорусами та росіянами, про те, як же їм дивитися нам у очі. Українців не запрошували на цю дискусію, але ми були присутні в залі. Слухали, як розвивається цей діалог, дискусія. Для мене стало великим відкриттям, що між білорусами і росіянами є величезна різниця в тому, як вони ставляться до цієї війни, до українців, до своєї ролі в цьому процесі. До того, що потрібно робити, як вони бачать ситуацію.
Насправді, білоруська спільнота пройшла величезними випробуваннями в 2020, яке в певній мірі можна порівняти із нашим Майданом, тому що це такий певний суспільний катаклізм, який людей виганяє на вулиці і змушує щось робити. Коли люди змушені щось робити, вони раптом розуміють, що від їхніх конкретних дій може залежати майбутнє їхніх дітей, їхньої країни. У Білорусі цей процес зазнав невдачі наразі, але відбувся. І відповідно білоруси мають таке зародження громадянського суспільства на відміну від росіян, де такого немає. Це громадянське суспільство Білорусі мені здається може стати для українців опорою в боротьбі із росією, із імперськими зазіханнями росії, оскільки вони і на Білорусь поширюється іншою формою, іншим форматом, але так так само, як на Україну.
Дуже вам дякую, що завітали до нас. І ще раз подякую за вашу діяльність, за ваш український центр у Брно.
Спасибі за увагу до нашого центру! Це теж дуже надихає.
