Українки, які рятуються в Чехії від війни росій проти України, розповідають, що пережили різні періоди адаптації – від розгубленності до роботи за фахом у ЧР. А ще всі зізнаються, що переживають мовний бар’єр, який легко долають діти, а от мамам вільне спілкування чеською дається складніше. Ви вже могли переглянути відео “Історії українок в Чехії” на нашому ютуб-каналі. Хто пропустив або надає перевагу аудіо формату – слухайте розповіді наших героїнь у подкасті. Його можна послухати на наших каналах на Apple Podcasts, Spotify та Google Podcasts.
Юлія з Черкаської області, м. Сміла
- Наше життя було спокійним: дітки, робота. Приїхали до Праги у березні. Дорога була важкою. Взагалі перший місяць був дуже важкий морально. Коли ми приїхали, відволіклися, від війни потрапили у безпечне місце, але ментально ми були там, з українцями. Перші місяці, мабуть, до літа, не могли знайти себе. Переживання, стреси і постійне очікування закінчення війни: «От-от закінчиться, ще місяць-два і закінчиться”. Так дочекалася кінця літа. На жаль, нічого не закінчилось. Тільки восени почали брати себе в руки: щось робити, придумувати. Так, зараз потрібно будувати своє життя заново. Лише зараз знайшлися сили, через вісім-десять місяців знайшлися сили і бажання далі будувати своє життя. Кардинально все змінилося.
Розумію, що українці дуже сильні, дуже класні, дуже талановиті люди. Гордість бере за свій народ! Сподіваюся, що все буде добре, все зміниться на краще, не лише після закінчення війни. У нас багато інших завдань, із владою, із всіма структурами. Аби все це вийшло на потрібний рівень. Тут, в Чехії, дуже розширився погляд. Бачимо можливості, дуже широко зараз можу подивитися на все. Раніше цього звісно не було. Тобто я зараз бачу, що є чому нам повчитися у європейців, але і європейцям є чому повчитися в українців.
Ліля із Харкова
- Я приїхала з дітками. Старшій доньці 13-ть, молодшій шість. Дуже було складно наважитись. Чехія дуже добре нас прийняла. З початку нам допоміг Червоний Хрест. Нас поселили в готелі, там ми прожили тиждень. Потім я звернулась до фонду “Людина в скруті”, які нам допомогли і запропонували жити в чеській сім’ї. На щастя, коли я дітей влаштовувала в школу, садочок, мені запропонували працювати в дитячому садочку. Не дивлячись на те, що я за освітою медсестра, пішла туди працювати. До першої години я працювала, як няня, а після, як помічник вихователя. Так я працювала чотири місяці. Потім в дитячій амбулаторії створювали проєкт для українських дітей. І мене запросили там працювати. Наразі, оскільки у мене немає нострифікації диплому, я працюю як адміністративний працівник. Але я вже подала документи на нострифікацію диплому. Думаю, що скоро буду працювати, як мадсестра.
- Так кардинально все змінилось. Де я працювала в Україні? Робила підводний гідромасаж. Зараз стало набагато легше. Бо я почала займатись улюбленою роботою. Тому що мити підлогу – це не для мене. Але була така ситуація, де потрібно було. Єдине, хотілося б орендувати квартиру. Але зарплата не дозволяє. Так усе добре. Звичайно, інші традиції, треба звикати. Мова дітям легше вдалося вивчити, мені – складніше. Добре розумію чехів, але не можу сама подолати цей бар’єр, щоб почати говорити. Але я стараюсь і помалу виходить. Складно ще, але все попереду.
Галина Ляшенко з Харкова
- Приїхала в Прагу всередині березня. Спочатку було звісно дуже важко, було багато оформлень документів. Намагалися виживати, спілкувалися. Десь ближче до літа стало легше, всі почали посміхатися, почали шукати роботу. Вже освоїлися, перезнайомилися, з’явилися нові друзі, подруги. Зараз у нас з’явився новий клуб, де ми спілкуємось, це теж дуже допомагає. І звісно те, що ми дивимося вперед, ми намагаємося щось робити. Не зневірюватися в цій ситуації. Ну і жити далі, звичайно жити далі.
Ельвіра з Харкова
- До Чехії приїхала у квітні. І лише наприкінці червня ми переїхали до Праги. Тому що пошуки житла були для нас дуже важкою темою. Життя змінилось кардинально, просто нереально. Тому що раніше я жила в Харкові, у мене було все необхідне для життя: робота, рідні люди. Мене все влаштовувало і, пам’ятаю, як зарікалась, що ніколи в житті нікуди звідти не поїду. Тому що мене все влаштовувало. Зараз так склались обставини, що помінялось все моє життя. Мені доводиться все починати спочатку. Це важко, але, з іншого боку, дуже цікаво. Коли ми в червні перебрались до Праги, я на місяць пішла на адаптацію: як прийняти цей факт, як прийняти себе, як почати все спочатку, що робити. Була невелика розгубленість. Але за місяць я почала розвиватись, знаходила чим себе займати. З’явилось певне коло спілкування. Різносторонні інтереси.
- Зараз створюю план, як розвиватись далі, презентувати свої навички, перспективи, робочі моменти. І життя помінялось кардинально, але при цьому не стало гіршим чи кращим. Життя просто кардинально інше. Зараз займаюсь собою, працюю над своїм майбутнім, своєю кар’єрою, над своєю сім’єю. Просто навчаюсь жити заново і по іншому. З приводу повернення до Харкова, на жаль, я не бачу в цьому перспективи, мабуть, наступні кілька років. Принаймні для тієї сфери, в якій я працювала раніше, точно ні. Розумію, що найближчі кілька років я точно лишаюсь тут. Мене цікавить декілька напрямків, усе життя я займалась танцями і зараз планую почати свої тренування, у своєму стилі, зі своїм методом подачі. Це буде для жінок, для розвитку жіночності, пластичності. Зараз працюю над усіма нюансами, які необхідні для того, щоб почати. Паралельно для себе вивчаю ІТ-сферу. І хочу розвиватись у цьому. Тобто поєднувати у собі аналітичну сторону та творчі пориви.
Каріна Армлос: ця супер здібність українців жити у часи війни надихає
