16 січня 1969 року студент Ян Палах залишив незгладимий слід в історії Чехії та Словаччини. Двадцятирічний історик вирішив протестувати проти окупації Чехословаччини військами Варшавського договору, яка тривала з 21 серпня попереднього року.
Суспільство поступово ставало байдужим до підневільного становища країни, погоджувалося із комуністичною “нормалізацією”. Студент вирішив не миритися з цим, і підпалив себе в самому центрі столиці — на Вацлавській площі. Водночас він надихнув і інших на не менш радикальні дії. Найвідомішим послідовником став Ян Заїц. Однак комуністичному апарату здебільшого вдалося приховати інформацію про них.
Студент-історик на Філософському факультеті
Ян Палах – найвідоміша та перша людина, яка вчинила самоспалення в Чехії на знак протесту проти окупації. Це сталося 16 січня 1969 року, коли йому було лише 20 років. Своїм вчинком він хотів вирвати націю з пасивності. Остаточно це йому вдалося лише через 20 років, коли під час так званого “Палахового тижня” відбулися перші великі демонстрації революційного 1989 року.
Тривалий час не було доказів того, що такий юний студент міг би наважитися на такий радикальний вчинок. Народився Палах 11 серпня у Вшетатах поблизу Праги. Його мрією було вивчати історію в Карловому університеті. Однак спочатку йому не дозволили тут вчитися. Тому він провів два роки в Університеті економіки і перейшов до Карлового університету аж у 1968 році.
Вимагав скасувати цензуру
Проте його дуже турбувала апатія суспільства, яке дедалі байдужіше сприймало комуністичне державне управління та диктат Радянського Союзу після вторгнення військ Варшавського договору. «Ян Палах хотів застерегти провідних політиків від подальших поступок і спонукати громадськість до рішучості захищати державний суверенітет і демократичні форми правління», – пояснив вчинок Палаха Ондржей Фелцман.
Він здійснив свій відчайдушний та смертельний вчинок у верхній частині Вацлавської площі. У подвір’ї будинку він облив себе двома каністрами бензину, підпалив себе біля фонтану перед Національним музеєм і побіг через площу. Перехожим вдалося його загасити, але було вже надто пізно. Опіки були численними і несумісними із життям. Він помер через три дні у лікарні.
У листах-вимогах, які він розсилав, йшлося про скасування цензури або припинення окупаційної газети Zprávy. Він також заявив, що був лише першим “живим факелом”, і що інші люди підпалюватимуть себе, якщо його вимоги не будуть почуті. Проте так і не було доведено, що він був частиною організованої групи.
Похорон як протест проти окупації
Перед смертю у Виноградській лікарні був зроблений його останній запис. Психологиня Зденка Кмунічкова розмовляла зі студентом, щоб проаналізувати його вчинок і, можливо, викрити ймовірну групу нових “живих факелів”. У записі Палах пояснює свою мотивацію, а його останнє речення на записі звучить так: «Треба боротися зі злом, якого просто достатньо».
Після смерті Палаха до його тіла зміг дістатися скульптор Олбрам Зоубек (†91), який зняв з Палаха посмертну маску. Пізніше він також створив і його надгробок на Ольшанському кладовищі. Сам похорон став протестом проти окупації. Кілька десятків тисяч людей взяли участь у похоронній процесії, яка пройшла від Вацлавської площі до тодішньої Червоноармійської площі (нині площа Яна Палаха).
Могила Яна Палаха на Ольшанському кладовищі згодом стала місцем тихої непокори. Це змусило таємну спецслужбу комуністичного режиму StB вжити заходів. Вони ексгумували останки студента в 1973 році в рамках акції Hrob, кремували їх, а потім поховали його прах у його рідних Вшетатах.
За вчинком Палаха пішли ще 26 людей, які намагалися підпалити себе в тодішній Чехословаччині протягом 1969 року. Семеро з них загинули. Пієтет до двадцятиріччя його вчинку потім переріс у низку демонстрацій під час так званого “Палахового тижня” Палаха, який передвіщав події листопада 1989 року, що призвели до падіння комуністичного режиму.
Відображення у кіно
У 2013 році про вчинок Яна Палаха був знятий трисерійний фільм польської режисерки Аґнєшки Голланд “Hořící keř” («Неопалима купина»). Він починається зі вчинку Палаха. На кіноекрані зобразили найшокуючий момент – головного героя у вогні, але сама стрічка стосується лише наступних подій. Основний наголос – на суперечці між матір’ю Яна Палаха Лібуші та депутатом-комуністом Вілемом Новим, який оббріхував Палаха, приплітав західні спецслужби до його вчинку і взагалі говорив нісенітниці. Він почав стверджувати, що Палах не дуже хотів спалитися. Але його, мовляв, переконали члени групи провокаторів. Вони нібито пообіцяли дати йому хімікат, який викликає так зване «холодне полум’я», яке не завдасть йому шкоди. Ця теорія була засуджена більшістю суспільства, а тому Лібуше Палахова разом з адвокаткою Даґмар Бурешовою (пізніше післяреволюційною міністеркою юстиції від Громадянського форуму) подала до суду на депутата.
Крім того, теорія Вілема Нового призвела до розриву зв’язків між ним і його донькою Камілою Моучковою, яка працювала телеведучою і повідомляла про діяльність Яна Палаха. В інтерв’ю Blesk у 2014 році вона зізналася, що більше ніколи не розмовляла з батьком — саме через ту його заяву. І в одній із частин фільму також фігурує вчинок Яна Заєця.
Ще один фільм, присвячений персонажу Яна Палаха, носить безпосередньо його ім’я. Режисером фільму став Роберт Седлачек за сценарієм Єви Кантуркової, а його прем’єра відбулася у 2018 році на 50-річчя введення військ Варшавського договору.
На відміну від теледрами, у фільмі розповідається про останні місяці життя Яна Палаха. У ньому глядачі побачать його стосунки з дівчиною Оленкою, поїздку студентськими бригадами до Казахстану чи Франції та його поступове рішення вдатися до радикального вчинку.
Читайте також: Палах палав не першим: самопожертву за волю України та Чехословаччини здійснив українець Василь Макух
