Фільм “Характер: спортсмен” не просто показує жахи війни в Україні. Він ставить важливе питання: чи можна російських спортсменів допускати до міжнародних змагань. Як відомо, олімпійський комітет вирішив, що деякі російські та білоруські спортсмени можуть взяти участь в Олімпійських іграх в Парижі під нейтральним прапором. Чи це справедливо?
Автор фільму — чеський журналіст, продюсер, медіаексперт Марек Вітек. Він пройшов Югославію, Косово, Афганістан, Ірак та Сьєрра-Леоне. За свою багату журналістську кар’єру він знімав у всіх цих зонах бойових дій і документував те, що бачив. Інтерв’ю з режисером записали наші чеські колеги – Павліна Горакова з проєкту “Епіцентр” Blesk.cz.
“Висвітлення війни в новинах, де окремі події ніби вишиковуються в чергу кожного дня, робить людей заціпенілими. У стрічці протягом майже години можна пережити історії людей, які щодня відбуваються в Україні, які насправді перебувають у постійній загрозі для свого життя. Я хотів би, щоб глядачі пережили історії українських спортсменів й усвідомили, наскільки жахливою насправді є ця війна,” — каже Марек Вітек.
Їх вбили росіяни
Близько 450 українських спортсменів загинули з початком повномасштабного вторгення росії в Україну. За цей час росіяни повністю зруйнували понад 500 спортивних об’єктів. Тисячі юних спортсменів та дітей рятуються від війни за кордоном. Документальний фільм “Характер: спортсмен” і показує, як виглядає спорт в Україні після двох років великої війни. Стрічка розповідає про життя восьми спортсменів, яких, окрім пристрасті до спорту, на жаль, об’єднала трагічна доля. Вони загинули під час повномасштабної війни росії проти України.
Марек Вітек розповів, як з’явилася ідея фільму. З початком великої війни до його сім’ї приїхала українська родина — мама з двома хлопцями, які займалися хокеїм. Фактично півтора року українська сім’я жила в родині Вітека, грали у хокей в Чехії. Через півтора року вони вирішили, що повернуться в Україну, тому що в Дніпрі знову запрацював зимовий стадіон. І що юні хокеїсти спробують займатися спортом в Україні. Але спілкування між українцями та чехами продовжилося. З Дніпра надсилали фотографії про те, що відбувається. “Це і стало фактично першим поштовхом, щоб почати дивитися на це глибше, щоб дізнатися статистичні цифри руйнувань, щоб дізнатися, скільки спортсменів загинуло“.
Так розпочався збір інформації, контактів. Автор фільму прагнув охопити якомога більшу кількість місць в Україні. “Ми хотіли показати героїв не тільки з Харкова або тільки з Дніпра, але і зі Львова, Києва, з глибинки, яка знаходиться в декількох сотнях кілометрів від лінії фронту. Звичайно, ми хотіли, щоб було якомога більше видів спорту, не тільки футбол і хокей. Таким чином, у нас у стрічці є близько 15 видів спорту“.
Що здивувало в Україні
Марек Вітек особисто з командою об’їхав українські міста. Він відмітив українську гостинність. “Для нас було великою несподіванкою, що ніхто нам не відмовив, всі насправді хотіли поговорити про долю своїх друзів, своїх товаришів по команді, своїх синів, дочок. Всі хотіли поговорити про це”, — зауважив автор.
“Нам не доводилося наполягати або переконувати їх, всі погодилися на розмову добровільно. Важко сказати, що люди були щасливі, що ми до них звернулися, бо обставини не зовсім щасливі. Але всі вони чудово розповіли історію”.
“Насправді ми планували все поспіхом, щоб зробити актуальний документальний фільм, який хочемо донести до людей, особливо напередодні Олімпіади. Тому що одне з питань стрічки – чи повинні російські спортсмени брати участь в Олімпіаді. Тому ми зробили все досить швидко. Ми не питали жодних дозволів на зйомки, не мали жодних паперів, які ви носите в рюкзаку. Тож ми поїхали в Україну без нічого. І нас жодного разу не зупинив на вулиці поліцейський або військовий, що стало для нас дуже приємною несподіванкою. Навіть на блокпостах перед містами на сході, наприклад, перед Харковом, нам ніхто не забороняв, не казали “що ти тут робиш? Чому знімають камери?” Люди щасливі, що хтось ними цікавиться, що вони не самотні. Це багато для них значить. Можливо, саме тому українці розповідають історії”, — згадує режисер.
Правда про українців
Марек Вітек розповів, що намагалися з командою показати різноманітні долі. “Наприклад, в стрічці є історія кардіохірурга з Києва, який є успішним, з бездоганною кар’єрою. Він заробляє великі гроші в київській клініці навіть за нашими (чеськими) мірками. І все ж чоловік пішов добровольцем як фронтовий медик, і загинув як медик. Це дивує багатьох людей”. Режисер визнає, що за кордоном є думка, ніби в Україні воюють люди, які не мають освіти, або люди, які просто не мають достатку, не є соціально благополучними. “Це неправда! — наголошує автор фільму. — Наприклад, соціальний склад воїнів набагато різноманітніший. І це мене здивувало, я не зовсім цього очікував”.
“Характер: спортсмен”: емоційно тяжко не тільки дивитися, було тяжко фільмувати
Режисер зізнався, що зйомки такого документального фільму — це емоційне навантаження. “Коли ти стоїш у Львові з татом, дідусем і сестрою молодого хлопця, який був футболістом, пішов добровольцем на фронт і загинув. Ну, це дійсно тисне на вас. Атмосфера насправді гнітюча, тому що поруч зі старими кладовищами, які фактично знаходяться за стіною історичного цвинтаря, будуються абсолютно нові. І там сотні нових могил з прапорами, з вінками, з фотографіями. І це дійсно потужний досвід”.
Марек Вітек відчув наскільки важлива для українців боротьба за свободу. Люди жертвують власним добробутом, кар’єрою, здоров’ям та життям заради безпеки власної країни.
“У фільмі є спортсмен — хокеїст Макар, який родом з Дніпра. Він грав там за команду дніпровські команди. Його кликали в київський “Сокіл”, це престижний хокейний клуб. І замість того, щоб професійно заробляти на життя хокеєм, він пішов на фронт добровольцем. В цьому хокейному клубі була ініціатива дати йому нагороду “Герой України”, петицію відправили президенту. Українці знають, що навіть смерть їхньої близької людини мала сенс, що суспільство визнає це”.
Спортсмен — це про характер
Через вся стрічку “Характер: спортсмен” проходить одна фраза. Її озвучили фактично всі герої, які пояснювали своїм близьким, чому вони йдуть воювати за Україну. І ця фраза: Хто, як не я! Хто, як не ми!“.
Автор фільму Марек Вітек хотів спочатку назвати фільм “Спорт і війна” — назва, з якої всім очевидно, про що він. “Але, коли ми повернулися зі зйомок і переглянули всі історії, виявилося, що насправді стрічка про дещо інше. Про характер тих спортсменів, які з чотирьох-п’яти років звикли тренуватися, працювати над собою. Тому що спорт — це, зрештою, про перемоги. Саме тому величезна кількість спортсменів пішли добровольцями у першій фазі війни”.
Депортовані діти
У фільмі розповідається про Кіру, українську дівчинку, яку вдалося повернути з депортації після того, як її батька вбили в Маріуполі. Тато Кіри, Євген Обедінський, багаторазовий чемпіон України з водного поло, капітан національної збірної України. Кіра втратила матір ще маленькою, а 17 березня 2022 року росіяни вбили і її тата. Дідусь дівчинки – Олександр Обедінський теж спортсмен, заслужений тренер України з водного поло, хотів забрати онучку. Росіяни насильно вивезли її та решту дітей в Донецьк, а потім планували депортацію далі в росію.
“Вона була поранена, потрапила в лікарню. І якби дідусь не встиг витягнути дівчинку з лікарні, а дідусь у стрічці говорить, що це було питання одного-двох днів насправді, то яка б доля на дівчинку чекала? Згідно з досвідом інших дітей, їх фактично відвезуть вглиб росії, і там вони опиняться або в дитячому будинку до 18 років, або в якійсь російській сім’ї. Це задокументовані випадки. І Кіра — це фактично перший випадок, коли дитину витягли з окупації. Сьогодні вона живе в Україні зі своїм дідусем”, — розповів Марке Вітек.
Чи мають право росіяни брати участь у Олімпіаді?
Міжнародний олімпійський комітет вирішив, що деякі російські та білоруські спортсмени можуть взяти участь в Олімпійських іграх в Парижі під нейтральним прапором. Її президент Томас Бах висловив підтримку участі росіян та білорусів в Олімпіаді. Він заявив, історія покаже, хто більше робить для миру — той, хто прагне до відкритості та комунікації, чи той, хто хоче ізолювати, розділити. Як це сприймається українцями? – питає автора фільму журналістка Павліна Горакова.
Пан Марек наголошує, що українці сприймають участь росіян, як велику несправедливість. “Держава, яка робить вторгнення в сусідню суверенну країну. Забрала шматок території, зруйнувала сотні спортивних об’єктів, вбила сотні спортсменів, тисячі покалічила… Крім того, тисячі дітей, молодих спортсменів, змушені рятуватись з батьками за кордоном або кинули спорт. А росію це не дуже зачіпає. Тому українці вважають це великою несправедливістю“.
“Дочка загиблого альпініста Саша, яка до війни планувала експедицію на Еверест, розповідає, як з початком війни намагалася зв’язатися з російськими спортсменами і була шокована тим, з яким невіглаством вони насправді ставилися до того, що відбувається в Україні.
Команда, яка працювала над фільмом, провели своєрідне опитування серед спортсменів, чи зіграли б вони матч проти російської команди, і чи б вони потім потиснули їм руки. Всі одноголосно сказали ні, ні в якому разі, це не можливо. Хокейний тренер сказав, що навіть діти не будуть грати проти російської команди і не потиснуть їм руку після гри, тому що вони “живуть у війні”. У кожного з них убитий близький родич, сусід, батько друга. Всі це знають, всі відчувають, і, схоже, знадобляться покоління, щоб навести лад у цьому питанні”, – вважає автор.
Коли український спорт оговтається від війни?
У документальному фільмі глядач бачить зруйновані спортивні об’єкти, не тільки комплекси для професійних спортсменів, а й спортивні майданчики для дітей. Як, на вашу думку, ця війна вплине на український спорт? – цікавиться ведуча “Епіцентру” у режисера, який бачив руйнування на власні очі.
“Українці будуть оговтуватися від цього, напевно, протягом покоління або двох. Тому що покоління війни, деякі з цих дітей сьогодні фактично біженці. Деякі з них взагалі не можуть навчатися. Наприклад, у фільмі видно, як виглядають спортивні майданчики у Харкові. Я не думаю, що там можна повноцінно тренуватися. Якщо говорити про хокей, у вирішальному віці 14-15 років 90% тих хлопців, які вважаються кваліфікованими, вже грають за кордоном: у Фінляндії, Швеції, в нашій країні, а деякі з них навіть поїхали до Сполучених Штатів або Канади. Є історія одного українського хокеїста, який жив у нашій країні, і який врешті-решт, схоже, буде грати в Канаді. Це виглядає як щасливий кінець, але насправді для українського спорту це не є щасливим кінцем. Отже, гадаю, знадобиться ціле покоління до того, як спорт в Україні відновиться, поки всі спортивні об’єкти будуть відремонтовані або знесені, а нові побудовані, поки виросте нове покоління дітей, які почнуть займатися спортом з нуля.
Водночас Марек Вітек зазначив, як багато дітей продовжують тренуватися. “Там, де є хоча б мінімальні можливості для цього, вони роблять це. У Харкові, наприклад, є басейн, де діти вчаться плавати, займаються деякими видами плавання і водним поло, яке там дуже популярне. Тренери сказали нам, що у них багато дітей. Фільм ми знімали приблизно три місяці тому, в той час, коли біженці почали повертатися до Харкова з дітьми. І оскільки тамтешні школи переважно онлайн, то заняття спортом – це справді єдина діяльність, де вони зустрічаються з друзями, де вони бачать інших дітей. Півтора роки тому в басейн, де ми знімали, влучила ракета. Об’єкт був дуже пошкоджений, його вдалося відремонтувати, і тепер там проходять звичайні, нормальні тренування, і навіть з ризиком того, що ракета знову може прилетіти, діти зустрічаються там і тренуються. Тому, де це можливо, українці намагаються підтримувати роботу клубів і намагаються займатися спортом.
Не пропустіть
Редакція ProUkrainu.cz радить подивитися документальний фільм “Характер: спортсмен” Марека Вітека та Радана Шпронгла. Нагадуємо, його вже можна побачити в кінотеатрах. Повний розклад тут. Також прем’єра відбуденьться 18 червня на чеському телебаченні з 21:00 на каналі ČT2.
Є можливість домовитися про показ фільму у містах Чехії. Для цього заповнюйте форму зворотнього зв’язку на сайті та комунікуйте з командою, яка працювала над фільмом.
