Нестача місць у школах та садочках, вивчення чеської мови, інтеграція до чеського колективу — ці питання сьогодні хвилюють батьків багатьох дітей, які приїхали до Чехії після повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Допомога українцям у питаннях шкільної освіти — важливий напрямок роботи неурядових організацій та інтеграційних центрів.
Про особливості чеської системи освіти, проблеми та рішення говоримо з програмною директоркою неурядової організації “МЕТА” Крістіною Тітєровою.
Допомога українцям: яку підтримку надає “МЕТА”
Що таке “МЕТА”, і чим займається організація?
“META” — це неурядова організація. Ми працюємо з 2006 року, підтримуємо сім’ї, дітей та молодь у питаннях освіти. Надаємо допомогу при пошуку школи, у випадках, коли дитина зазнає невдач у навчанні, є посередниками у комунікації між школою та родиною, займаємось репетиторством, проводимо курси чеської мови тощо. Цих послуг стає чимдалі більше. Наприклад, зараз ми також організовуємо різні види дозвілля.
Друга наша цільова аудиторія — вчителі. Ми надаємо їм консультації, створюємо освітні програми, наприклад, портал “Інклюзивна школа”. Також виготовляємо інфографіки. Наша мета — підтримати вчителів у навчанні дітей, які мають досвід міграції, недостатньо добре володіють чеською мовою, і з якими потрібно працювати у специфічний спосіб.
Тобто “МЕТА” працює конкретно з дітьми іноземного походження?
Так. Ми говоримо “діти з досвідом міграції” або “багатомовні діти”. Ми не говоримо “іноземці”. Використовуємо такі терміни, щоби вказати на те, що у дітей є досвід міграції. Але водночас, що ця дитина не має ярлика “іноземець”, “чужинець”, “українець” тощо. Хочемо підкреслити, що дитина має досвід, з яким потрібно працювати, але в усьому іншому має такі ж потреби, таланти і здібності, як і всі інші діти.
Чи є у “META” години для консультацій або гаряча телефонна лінія?
У нас є сайт організації, а також спеціальний сайт Do školy společně — саме для батьків з України. Там є вся інформація, контакти, також є чат-бот онлайн підтримки.
Тобто, батьки з України можуть таким чином отримати контакт, за яким нададуть підтримку та проведуть всіма кроками?
І це також. Щоправда, ми працюємо тільки в Празі. Але можемо надати контакт організацій в інших регіонах. Це інтеграційні центри та неурядові організації, які не обовʼязково спеціалізуються на освіті, як “META”, але працюють із цим напрямком.
Також стало очевидним, що дуже допомагає, коли українські родини обʼєднуються з чеськими. Якщо ви проживаєте у “солідарному домогосподарстві” або по сусідству з чехами, то вони часто допомагають так само як неурядові організації: супроводжують, зорієнтують. Це найбільш природний спосіб.
З досвіду роботи “МЕТА”, чи вважаєте ви, що можливості та ресурси організацій, які надають допомогу, є достатніми? І що дійсно, якщо мама з України спробує звернутись до такої організації, то вона дійсно додзвониться?
Недостатні, звичайно. Організації до цього не були готові. Саме тому ми й зробили сайт і надаємо онлайн-консультації, де подаємо всю інформацію, яку інакше мусили б кожному повторювати. Така інформація доступна онлайн.
А ми просимо людей, щоби вони звертались до нас для розв’язання конкретної проблеми, з якою не можуть впоратися за рахунок базової інформації. Адже наші потужності, дійсно, не розраховані на тисячі чи десятки тисяч сімей.
З чим до вас найчастіше звертаються українці?
Найпоширенішою зараз є тема переходу до середньої школи, тому що це на часі. А протягом року — питання розміщення до шкіл в принципі.
Про нестачу місць у школах та садочках
Саме питання місць у школах було одним із найважливіших рік тому, і залишається таким досі. Міносвіти Чехії стверджує: корінь проблеми у тому, що будується житло, але не будують школи. Тобто цих місць немає фізично.
Чи це так і з вашого досвіду? І чи можна з цим взагалі щось зробити?
Про це не можна говорити узагальнено. У Празі та Середньочеському або Карловарському краї, а також у містах, куди водночас приїхала велика кількість людей, це дійсно велика проблема. У багатьох містах уже були проблеми з місцями у школах. Зараз немає простого рішення.
У Празі, зокрема в середніх школах, вільних місць критично мало вже давно. Ті, хто приймає стратегічні рішення, проспали. Вони не слідкують за демографічною кривою. Проблема з місцями була б, навіть якби не приїхали діти з України. Просто зараз вона стала ще більшою.
Варто сказати, що українці приїхали до скрутного становища, тому що зараз до середніх шкіл вступають діти народжені в роки, коли було зафіксовано ріст населення.
Уточнимо про середню школу: це про дітей якого віку та про які класи?
Початкова школа — це від першого до девʼятого класу, приблизно від 6 до 15 років. Середня школа — це мінімум від 15 років.
Навчання у середній школі триває три роки, якщо ідеться про навчальний заклад, що видає свідоцтво про закінчення професійного училища. Якщо ідеться про навчальний заклад, що видає свідоцтво про здобуття повної загальної середньої освіти, то навчання триває чотири роки.
Чи за останній рік напрацьовано стратегію дій для батьків з України або іншої країни на випадок, якщо дитину не беруть до школи через нестачу місць?
Така стратегія діє однаково вже роками. Головне — не дозволити себе відрадити й отримати письмове рішення. Коли ідеться про те, що у початковій школі немає місця, і дитину неможливо прийняти, завжди отримувати письмову відповідь. Так само і у середній школі — не впадати у відчай і все-таки подавати заявку та мати довідку про подання. Адже тільки у випадку, якщо це зафіксовано у письмовій формі, можна щось робити і звернутися за допомогою далі.
Особливо, коли йдеться про обов’язкову освіту. Засновник школи (муніципальна рада — ред.) зобов’язаний забезпечити можливість отримання освіти для дітей, котрі проживають на території громади. Є офіційна процедура, але вона не можлива без письмового підтвердження того, що батьки зробили перший крок і подавались. Це єдина стратегія.
Не опускати руки, подавати звернення, запитувати, звертатися до організацій, які з цим можуть допомогти. Наприклад, до “META”.
Як нині виглядає ситуація з дитячими садочками для дітей, котрі не у віці обов’язкової дошкільної освіти? Можливо, є якісь спеціальні заклади, до яких можна влаштувати маленьку дитину, щоби мама змогла працювати?
Це також проблема, як і у ситуації з місцями у середніх школах. Це також не нова проблема, тільки тепер вона стала більш помітною.
Існують спеціальні дитячі групи, поза освітніми закладами. Це скоріше соціальні заклади саме для батьків, яким потрібно віддати дитину до дитячого садочка, але не вистачає місць. Також є групи адаптації, створені безпосередньо зараз для дітей з України.
У багатьох випадках це вирішує ситуацію нестачі місць у дитсадках. Але немає систематичних спостережень, де потрібно відкривати такий заклад, їх не координують централізовано.
Для того, щоби знайти таку групу, можна спитати саме у місцевому дитячому садку — вони, ймовірно, будуть знати. Також можна спитати у муніципальній адміністрації. На початку вторгнення ніхто не мав загальної картини, багато всього відбувалося стихійно. Але тепер муніципальні ради спостерігають за загальною картиною [доступних груп], тому що таким чином вирішують проблеми з місцями. Часто міські районні адміністрації навіть відкривають такі заклади.
Такі групи оплачуються містом, державою або батьками?
Адаптаційні групи повністю оплачуються за рахунок коштом субсидій від Міністерства освіти. А дитячі групи, як на мене, із субсидій Міністерства праці та соціальних справ. Втім, у цих дитячих групах може бути необхідною і фінансова співучасть батьків.
Що робити при булінгу дитини? Яка допомога українцям може надаватися у таких питаннях?
На жаль, значна кількість дітей з України зіткнулася з булінгом або проблематичним залученням до дитячого колективу у чеських школах. Чи вирішують ці питання разом із вчителями? Якою може бути допомога українцям?
Ми з самого початку займалися цим питанням і надавали певні рекомендації. Здається, Міністерство освіти публікувало рекомендації щодо роботи з більшістю дітей та що робити, якщо зустрічаються діти з Росії та України. Але системно це не вирішується.
У кожній школі є методист-профілактик, який відповідає за те, щоби у випадку булінгу проводились первинні превентивні дії, а потім і вторинна профілактика. Кожна школа має систему моніторингу, розпізнавання та дій [при виникненні кризових ситуацій], але не всі достатньо активні. Також не кожен класний керівник адекватно оцінює клімат у своєму класі.
Це скоріше про людей, аніж про те, щоби була якась система… Система не гарантує рішення. Його можуть гарантувати тільки окремі вчителі, які мають бути прикладом для дітей. Якщо вчителі самі не висловлюють достатньо підтримки, ігнорують потреби дітей, не залучають їх до занять та позакласної діяльності, так само вчинить і клас. Учні просто копіюють цей зразок поведінки.
Це питання не можна вирішувати системно, але скоріше постійними закликами до вчителів відповідально ставитися до своєї професії. Вона дуже відповідальна.
Чи реально в такій ситуації змінити школу?
Якщо немає іншого вибору, це, мабуть, найкраще рішення. Якщо вже це середовище настільки вороже, то залишати у ньому дитину — це контрпродуктивно.
Адже діти [з України] і так зараз переживають дуже важкі часи, хоча вже й минув рік з того часу, як вони прибули до Чехії. Зараз ці діти вливаються до нового середовища, і тому вони тим більш вразливі.
Тож, безумовно, краще змінити школу, якщо є така можливість, якщо поряд є школа з вільними місцями.
Найкращий вихід — це спершу зв’язатися з класним керівником і розповісти про ситуацію, щоби класний керівник з нею почав щось робити. Зʼясувати, чи займається вчитель профілактикою, чи сам помітив ситуацію, чи розбирається. Якщо вчитель не відреагує, звернутися до методиста-профілактика, це його обов’язок вирішувати [конфліктну] ситуацію.
Краще не тікати одразу, а спочатку спробувати вирішити питання у нинішній школі — щоби з дітьми почали працювати. Першим кроком я б зв’язалася зі школою і переклала цю відповідальність на школу. Вони несуть відповідальність за те, щоби у школі було по-справжньому безпечне середовище для всіх.
Методист-профілактик — це окрема позиція, на якій людина займається випадками булінгу та проблемами у взаємостосунках дітей?
Ідеться про звичайного вчителя або вчительку школи, які виконують цю функцію. Це означає, що він або вона має спеціальну підготовку з методів первинної профілактики, має план профілактики в школі, контакти на організації, які можуть прийти до колективу і допомагати вирішувати ситуацію. Словом, несе за це відповідальність.
Але це звичайний вчитель, не йдеться про роботу на повну ставку. Такому вчителю, як правило, навіть не знижують норматив за кількістю годин викладання. Це просто додаткові задачі.
“Подвійне” навчання та угода про зарахування
Чи вирішується наразі питання того, що українські діти мають дві школи водночас?
Адже батьки часто не хочуть полишати українську школу через можливе повернення. Але водночас тут діти мусять ходити до чеської школи, і часто хочуть ходити до чеської школи.
Головне, що мусять. Цим питанням займаються, але його складно вирішити.
Офіційно Міністерство освіти і більшість шкіл рекомендують припинити онлайн-навчання, тому що це дуже важко для дітей. Якщо дитина живе у Чехії, вона повинна ходити тут до школи. Між Міністерствами освіти Чехії та України навіть є домовленість про те, щоби чеську освіту було зараховано [в Україні]. Для того, щоби діти не ходили на онлайн уроки.
Часто батьки віддають перевагу утриманню української школи онлайн через побоювання, що дитина може повернутися. Ми отримували сигнали, що це часто відбувається у випадках, коли діти ходять до спеціальної або приватної школи і бояться, що після повернення додому їх не приймуть знову. Тож обирають систему подвійного навчання. Але я також чула, що деякі батьки наступного року вже не будуть продовжувати з подвійною освітою, тому що це дуже важко для дітей.
Я би рекомендувала навчання тільки в одній школі за місцем знаходження, щоби дійсно сфокусуватись на ній. Щоби дитина працювала з інформацією: “Зараз я тут, і мені потрібно жити тут, навіть якщо у мене є зв’язок зі школою чи якісь приємні спогади про Україну. В цей момент одна школа допоможе мені скоріше адаптуватися тут, інакше я буду надто перевантажений”.
Щоб діти справді мали час на дитинство, ігри і відпочинок. Адже це настільки психологічно складний період для них. Напруга при навчанні у двох школах дійсно трохи тримає дітей напоготові, але вони зовсім не мають шансів розслабитися і зануритись у те, як почуваються прямо зараз.
У довготривалій перспективі це серйозне перевантаження.
Чи правильно я розумію, що угода про зарахування освіти на практиці виглядатиме наступним чином: якщо дитина ітиме з чеської школи, то вона отримає виписку про всі предмети, які вивчала? А вже потім в Україні цю довідку індивідуально розгляне кожна окрема школа?
Так, такі виписки видають всім. Водночас ми отримуємо сигнали, що саме українські школи часто вимагають доповнення. Але, в принципі, є офіційна домовленість, що освіта отримана тут, у Чехії, зарахується дітям зарахується до загального періоду навчання у школі.
Логічно, а як би могло бути інакше? У іншому випадку діти потерпали би від війни у декілька разів більше.
Допомога українцям в адаптації: чому по-різному вчать чеській мові?
Ще одне питання на порядку денному — це чеська мова. У деяких школах діти мають по декілька годин чеської на день. Але у інших школах — кілька годин на тиждень.
Чи дійсно кожна школа може самостійно вирішувати, як налаштувати вивчення чеської мови для новоприбулих дітей?
Так і є. У Чехії існує система “визначених шкіл”, які регіональна влада у кожному “краї” призначає для того, щоби навчати дітей з-за кордону чеській мові. Це стосується дітей не тільки з України.
Такі школи перевіряють рівень чеської у дітей та мають надавати їм можливість вивчати чеську 200 годин чеської на рік. Як правило, це п’ять годин на тиждень, тобто одна година на день, або у блоках по декілька годин.
Проблема полягає в тому, що не всі з цих призначених шкіл надають можливість вивчення мови усім. Натомість більшість із них надає таку можливість лише своїм учням.
Є школа, до якої дитина ходить на навчання. А для вивчення мови можуть призначити іншу школу, і до неї на уроки чеської мають з’їжджатися всі діти з околиць. Але з точки зору організації це може бути складно, адже маленькі діти, наприклад, не будуть їздити до чужої школи тільки заради декількох годин.
Тож інші школи шукають рішення та надають такі заняття своїм учням, самостійно, навіть якщо вони не були призначені регіональною владою. Такі школи діють за межами встановленої системи, намагаючись підтримати дітей. Але, наприклад, уже не мають достатнє фінансування, щоби робити п’ять годин чеської на тиждень, тож роблять, наприклад, дві години на тиждень.
Дійсно, маленьким дітям було би складно самостійно доїжджати до іншої школи на чеську. Але як бути зі звичайним навчанням? Чи вирішує школа, місто, або якась організація питання логістики?
Про дорогу до школи
Наприклад, коли школа, до якої направили дитину, знаходиться за 10 кілометрів від дому? Чи можуть батьки розраховувати на допомогу з транспортом?
Обов’язково. Якщо ідеться про школи, до яких направляють дітей з околиць, то місцева влада повинна забезпечити доступність школи. Завжди їздить шкільний автобус. Він не тільки для школярів, це звичайний автобус, у якому їздять й інші люди. Але його називають “шкільним автобусом”, тому що він їздить саме так, аби діти встигли до школи, а потім змогли повернутися.
Чи супроводжує дітей дорослий?
Ні, це не схоже на жовтий шкільний автобус в Америці. Це звичайний рейсовий автобус, забезпечений місцевою владою таким чином, щоби діти вчасно доїхали до своїх шкіл.
Тобто, дитина у першому чи другому класі також має доїхати самостійно?
Саме так. Це не нова система, вона давно працює так, що батьки повинні привезти своїх дітей до школи, або розраховувати на те, що вони доїдуть зі старшими дітьми.
Наша редакція вже розповідала, яка допомога українцям надається Міносвітою Чехії дітям з тимчасовим захистом. Заступниця міністра освіти Чехії Мартіна Бєтякова рекомендувала алгоритм дій у випадку, коли дитину не беруть до школи.
