Українцям навряд чи потрібно пояснювати, що відбувається навколо рішення президента Польщі Кароля Навроцького позбавити Володимира Зеленського ордена Білого Орла. Ця тема вже кілька днів активно обговорюється в українському суспільстві. Втім, наше медіа читають не лише українці. Серед читачів є чехи, поляки та представники інших країн (показує аналітика та коментарі в соцмережах). Саме тому наша редакція вирішила пояснити деталі.
Насамперед варто звернути увагу на важливу деталь. Попри емоції та болісне сприйняття рішення Варшави, українська відповідь не перетворилася на кампанію проти Польщі. Навпаки. Україна залишається вдячною польському народу за велику підтримку після 24 лютого 2022 року і відкрита до співпраці у майбутньому. Це головна думка у заявах Президента України Володимира Зеленського. А також другого президента Леоніда Кучми, третього президента Віктора Ющенка, п’ятого президента Петра Порошенко, які повернули свої ордена Білого Орла після заяв Навроцького. Повертають свої польські відзнаки й інші українські діячі. Наприклад, експрем’єр України Володимир Гройсман повернув Лицарський хрест Ордену Заслуг Польщі, отриманий у 2011 році. Він заявив, що зробив це як особистий жест солідарності з Україною та президентом Зеленським.
Кожна заява українських політиків та громадських діячів містять слова подяки мільйонам поляків, які відкрили свої домівки для українських біженців, допомагали армії та підтримували Україну в найважчі моменти війни. І кожен політик окремо наголосив: повернення відзнаки або критика рішення польської влади не є жестом проти польського народу.
На ненависті не можна заробляти політичні дивіденди
«Ми намагалися на всіх рівнях вирішити питання з польською стороною. Ми не виносили це питання публічно. Але президент Польщі пішов на такий крок», – пояснив Володимир Зеленський в інтерв’ю ТСН. Ми з поляками не можемо бути «не партнерами», «не друзями», тому що ми сусіди. Якщо ти не партнер, не друг, тоді хто ти?! З роками, десятиріччами це перетворюється в неповагу, агресію, редикалізацію суспільства. Те, що робив Орбан, ставив військових на свій кордон, наближував до нашого. Для чого? Радикалізуєте суспільство, ненависть призведе до рейтингів. Це політична боротьба. Але це може погано закінчитися, ескалацією. Я вважаю, що не можна на ненависті заробляти політичні бали. В перспективі це призведе до поганих відносин між країнами».
Президент України розповів скільки було зустрічей української сторони з поляками, аби владнати ситуацію. Але попри це Навроцький пішов на те, щоб забрати орден і «підігріти» польське суспільство. Володимир Зеленський також ще раз подякував полякам і зауважив, що, на жаль, українці живуть від атаки до атаки, а не від дякую до дякую. В Україні постійно гинуть люди.
Примирення вже відбулося і почалося не з політиків
Серед тих, хто відмовився від польських нагород – посол України в Чехії Василь Зварич. Він отримав польський Орден «Командорський хрест із зіркою “За заслуги”» у липні 2024 року з рук тодішнього президента Польщі Анджея Дуди. Зварич зазначив, що «представники польської політичної еліти так і не зрозуміли, що сьогодні важко знайти народ, який був би більш відданим дружбі та партнерству з Польщею, ніж українці, які завжди будуть вдячні полякам за відкриті серця й домівки в умовах російської агресії. На превеликий жаль, політичний егоїзм засліплює, не дозволяє бачити здобутки попередніх десятиліть, реалії сьогодення та будувати майбутнє».
Посол каже, що процес українсько-польського примирення почався не з політиків. Він згадав символічну зустріч 1994 року під Варшавою, коли останній головнокомандувач УПА Василь Кук потиснув руку представнику ветеранів Армії Крайової Тітусу Колаковському. Саме такі жести, а не політичні кампанії, стали основою діалогу між двома народами.
Зварич також нагадав, що українсько-польський конфлікт не виник у вакуумі й не почався лише у 1943 році. Посол згадав пацифікацію українських сіл у міжвоєнній Польщі, табір у Березі Картузькій та численні злочини проти українського цивільного населення. При цьому він окремо наголосив, що це не є виправданням злочинів проти польських цивільних.
Василь Зварич наголошує, що історія має бути предметом чесного дослідження і спільної пам’яті, а не політичної експлуатації. Примирення не означає забуття. Воно означає здатність вшанувати своїх загиблих без заперечення болю іншого народу.
Українці добре знають, хто зацікавлений у сварці між Києвом і Варшавою
У своїх заявах Леонід Кучма та Віктор Ющенко фактично говорять, що кожен народ має право самостійно визначати власних героїв і власну історичну пам’ять. Водночас українські політики також нагадують, Україна та Польща вже проходили складний шлях примирення. Символом цього стала формула «Пробачаємо і просимо пробачення», яку у 2003 році підтримали президенти двох держав. «Були спільні молитви католиків, православних і греко-католиків. До 2013 року я особисто брав участь у поїздках українських і польських інтелектуалів на місця вбивств – і українців у Польщі, і поляків на Волині. Цей простір діалогу звузили не «нечутливі» рішення Києва, а зростання праворадикальних сил у самій Польщі, чого раніше було значно менше», – наголосив Ярослав Кіт, історик, фахівець з україно-польських відносин.
Тому багатьох українців сьогодні непокоїть ризик того, що старі суперечки можуть знову почати роз’єднувати два народи в момент, коли обидві країни стикаються зі спільною загрозою з боку росії.
Після здобуття незалежності Україна відкрила значну частину архівів радянських спецслужб. Серед документів є матеріали про операції радянського НКВС та КДБ на західноукраїнських територіях після Другої світової війни. Історики неодноразово описували випадки, коли радянські спецпідрозділи діяли під виглядом українського підпілля, здійснювали провокації та намагалися посилювати конфлікти між різними громадами. Через це в Україні дуже багато людей сприймають будь-які спроби посварити українців і поляків саме як потенційну вигоду для кремля. До речі, після заяв Навроцього висловив йому подяку російський політик дмітрій мєдведев.
Майже всі публічні заяви з української сторони містять одну спільну думку: Україна не відмовляється від дружби з Польщею і не забуває польської підтримки. В українських реакціях звичайних людей значно більше вдячності та поваги.
Цікаво, що після рішення Навроцького польське суспільство відреагувало не так, як, можливо, очікували автори цього кроку. Польський сегмент соцмереж переповнений відео та дописами на підтримку українців, України та Володимира Зеленського. Самі поляки не розуміють і засуджують дії свого президента. Голова МЗС Польщі Сікорський публічно розкритикував Навроцького, нагадавши, що орден Білого Орла, який відібрали у Зеленського, досі офіційно носять диктатор Беніто Муссоліні, російська імператриця Єкатерина II, угорський фашистський діяч Горті та німецький лобіст кремля Шредер.
Чому Україна раптом стала питанням внутрішньої політики інших держав
Якщо пояснювати це українцям, то ситуація виглядає дещо незвично. В Україні практично неможливо уявити політичну партію, яка б будувала свою кампанію навколо Польщі, Чехії чи Німеччини. Українські політики завжди сперечалися про тарифи, податки, корупцію, освіту чи медицину (так було до вторгенння росії. В майбутньому питання безпеки буде ключовим у виборах). І все ж, навряд чи хтось зможе пригадати політичну силу, яка б роками пояснювала українські проблеми «діями поляків, чехів чи словаків».
У багатьох країнах Центральної Європи останніми роками виникла інша тенденція. Україна дедалі частіше стає елементом внутрішньої політичної боротьби. Особливо це помітно напередодні виборів. Так було в Чехії під час парламентської кампанії 2025 року. Частина політиків говорила про житло, соціальні виплати, безпеку чи кримінальну статистику, але майже в кожній дискусії з’являлися українці. Вони ставали зручним поясненням проблем, які насправді існували задовго до появи українських біженців.
Те саме сьогодні відбувається і в Польщі. У 2027 році країну чекають парламентські вибори, а вже зараз політичні сили ведуть боротьбу за виборця. У цьому контексті рішення президента Кароля Навроцького щодо ордена багато оглядачів розглядають як сигнал власному електорату, а не як історичний жест.
Проблема полягає в тому, що історичні суперечки дають швидкий політичний результат. Вони викликають сильні емоції та дозволяють мобілізувати частину виборців значно простіше, ніж складні розмови про економіку, реформи. Саме тому експерти дедалі частіше говорять про політизацію історичної пам’яті. Особливо показовими є результати соціології. За даними українських досліджень останніх років, негативне ставлення до поляків в Україні залишається на рівні лише кількох відсотків. У різних опитуваннях цей показник коливається близько 3-5%.
А останні польські дослідження демонструють іншу картину. За окремими опитуваннями, негативне ставлення до українців висловлюють понад 40% респондентів. Цей контраст важко пояснити лише історією. Адже історичні конфлікти між нашими народами не сталися вчора. Натомість різке погіршення ставлення почали фіксувати саме останніми роками, паралельно зі зростанням політичних дискусій навколо України. Для порівняння, у 2023 році лише 17% польських респондентів заявляли про негативне ставлення до українців. Багато аналітиків вважають, що це результат систематичного використання української теми у внутрішній політиці.
У Польщі з’явилась петиція
Одразу після рішення президента Кароля Навроцького щодо позбавлення Зеленського Ордена Білого Орла польські громадські активісти запустили кампанію зі створення «Громадянського Ордену Майбутнього» (Obywatelski Order Przyszłości). У тексті ініціативи наголошується, що нагорода присуджується не лише президенту України, а й усьому українському народові. Автори звернення заявляють, що рішення польського президента є прикладом того, як працює російська пастка, коли історичні суперечки використовуються під час політичних кампаній. «Політики сперечаються про 1943 рік, тоді як у 2026 році в Україні продовжують гинути люди», – йдеться у зверненні.
Автори наголошують, що польська правиця фактично використовує Волинську трагедію як інструмент передвиборчої боротьби перед майбутніми парламентськими виборами. Окремо вони нагадують, що у лютому 2022 року мільйони поляків відкривали свої домівки для українських біженців не через наказ політиків, а з власної волі. «Ми допомагали і будемо допомагати. Нам не потрібен дозвіл політиків, щоб поводитися порядно щодо інших людей», – пишуть організатори.
Особливо показовими є слова про історичну пам’ять: «У нас різні національні пантеони. Українці не визначатимуть нашу історичну пам’ять, а ми не визначатимемо їхню». Автори визнають необхідність складних розмов про минуле, але наголошують, що для цього насамперед мають існувати незалежні Україна та Польща.
Кампанія виявилася надзвичайно резонансною. Лише за дві доби петиція зібрала понад 10 тисяч підписів із запланованих 12 800.
Читайте також:
Польща та інші країни вслід за Чехією почали розслідування російської шпигунської мережі
Польща та Чехія: тепер “двоюрідні брати” завдяки Україні – чеський посол у Варшаві
