У жовтні я знову вирушила до Миколаєва. Дорога з Праги до Миколаєва довга – цього разу приблизно годин 40 із короткими зупинками на сон в машині – але в цілому подолати її можна без перешкод.
І місто у жовтні вже більш «загартоване», ніж у червні. Але і ран на його тілі побільшало. У червні відвідини дому супроводжував, перш за все, шок. А цього разу – усвідомлення абсурдності наступного: країна, що скеровує ракети на цивільне населення України, досі є одним із найвпливовіших членів організації, місія якої – утримувати світовий порядок миру.
З початку повномасштабного вторгнення місто піддається обстрілам практично щодня – з понад 250 днів, лише пару десятків були тихими.
Понад 8 місяців місто Миколаїв під обстрілами – касетні снаряди, “Калібри”, С-300, дрони – зі сторони Росії, яка попри це залишається членом із правом вето у Раді Безпеки Організації Обʼєднаних Націй.
Звісно, ООН – це велика міжнародна неповоротка організація. Дуже непросто будь-кого виключити з її складу. Втім, повномасштабна російсько-українська війна триває 8 місяців, а суттєвих рухів у напрямку виключення Росії з Радбезу, або принаймні позбавлення права вето, не було.
Доки Росія матиме право вето у Раді Безпеки ООН, існування Радбезу не має жодного сенсу.
Так народилась ідея проілюструвати цю абсурдність у фото. Ми зробили декілька фото на тлі зруйнованих будівель Миколаєва: житлових будинків, моєї школи, університетів, Миколаївської обласної ради, готелів та бізнес-центру. Це лише декілька ран на тілі Миколаєва.
Цей пост у Facebook та Instagram – крик душі без конкретного плану розповсюдження.
Але для мене було дуже важливим розповісти про біль Миколаєва.
Рро те що його обстрілюють терористи, поки ООН «переживає, тривожиться та засуджує», але нічого не робить.
Проілюструвати абсурдність ситуації.
Розповісти принаймні кільком сотням людей, до яких би міг долетіти міг пост у моїх соцмережах.
І пост резонував. Близько 2,5 тисяч вподобайок, сотні репостів. Люди розповсюдили фото, багато хто впізнавав важливі для себе локації, свої рідні вулиці або заклади освіти.
Хочеться вірити, що скоро Миколаїв перестане страждати, а ООН оговтається та почне діяти.
А поки що – давайте говорити про наші із вами міста. Нижче наводжу переклад тексту з мого посту. Без адаптації.
Я з Миколаєва, з України. І щодня моє місто страждає від того, що його бомбардує член Радбезу ООН із правом вето.
Я тут, щоби нагадати вам: Росія – це країна-терорист #russiaisaterroriststate, і ООН #UnitedNations марна у підтримці миру в світі.
Чи проявить себе ООН нарешті як корисну організацію?…
Повторюсь: член Ради Безпеки Організації Обʼєднаних Націй із правом вето скидає бомби на цивільних людей та інфраструктуру, і все ще залишається членом із правом вето.
Ми змогли обʼїхати кілька розбомблених місць у Миколаєві буквально за годину – знайти їх не складно. А у деяких містах України і взагалі майже нічого не залишилось – знову ж, через дії члена Ради Безпеки Організації Обʼєднаних Націй, що досі, після більш ніж 8 місяців доведеного скоєння воєнних злочинів, з якоїсь причини, недосяжної для здорової логіки та людськості, досі має право вето.
Попри те, що Росія взагалі-то ніколи і не ставала правомірним членом ООН (див. нижче), вона досі має право вето.
Лише 5 країн можуть заблокувати прийняття будь-якої резолюції Ради Безпеки: Китай, Франція, Обʼєднане Королівство, Сполучені Штати Америки та Росія.
Наприклад: Росія пробує анексувати українські території та потім блокує резолюцію Радбезу, яка засуджує спробу анексії територій України.
У цей абсурдний момент, хіба не час розпустити Раду Безпеки як марну?
Викинуті на вітер гроші та час, ця організація.
«Рада Безпеки несе первинну відповідальність за утримання міжнародного миру та безпеки. Рада Безпеки відіграє провідну роль у визначенні існуючої загрози безпеці та акту агресії» – говорить офіційний сайт ООН.
В реальності, член Ради Безпеки із правом вето:
- Вторгається до незалежної країни та намагається анексувати її території;
- Вчиняє терористичні акти по відношенню до цивільного населення, ґвалтує та катує цивільне населення;
- Цілеспрямовано поцілює у критичні обʼєкти інфраструктури та агропромисловості, щоби спричинити гуманітарні катастрофи та голодні кризи;
- Скоює воєнні злочини та регулярно порушує Женевську конвенцію.
І всі знають про це. Отже, пасивність Організації Обʼєднаних Націй означає, що вона змирилась із терористами?
Адже чим іще можна пояснити той факт, що пройшло понад вісім місяців від того моменту, коли член Радбезу з правом вето (неправомірний, знову ж) скоїв доведені воєнні злочини, і досі не було зроблено жодного реального кроку у напрямку виключення Росії з Радбезу?
ООН має час і бажання слухати маячню російського представника про воєнних комарів.
Але не має часу та бажання знайти спосіб виключити терористів з Ради Безпеки?
«Немає прецеденту», – скаже хтось. Ну, вгадайте що? Усе колись стається вперше.
І взагалі – Росія в принципі ніколи не ставала членом Організації Обʼєднаних Націй. У той час як Україна підписала Статут Організації Обʼєднаних Націй як Українська Радянська Соціалістична Республіка 26-го червня 1945, Росія ніколи не підписувала його.
Союз Радянських Соціалістичних Республік був членом ООН. Російська Федеративна Радянська Соціалістична Республіка ніколи не була членом ООН. А Радянського Союзу більше не існує.
На цьому наголошувало Постійне представництво України при ООН.
РОСІЯ – КРАЇНА-ТЕРОРИСТ
КОЛИ СВІТ ВИЗНАЄ?!
Отже, це Миколаїв. Жовтень 2022. Член Ради Безпеки Організації Обʼєднаних Націй з правом вето бомбардує місто та вбиває цивільних, дорослих та дітей.
Маргарита Голобродська
