Розмову вів: Штєпан Свобода
Експорт українського зерна, від якого залежать мільйони людей у всьому світі, знову пожвавлюється після депресії, викликаної війною. За словами бізнесмена Петра Кроґмана, президента Українсько-чеської торгової палати, парадоксальним чином цьому допомогло розірвання зернової угоди між Росією та Україною. Блокада на західних кордонах України певною мірою пов’язана з цим – “завдяки” цим протестам Росія затискає Україну з усіх боків.
Відкриття морського шляху також означає, що компаніям більше не доводиться возити зерно потягами по Європі, що не подобалося деяким європейським фермерам. В інтерв’ю економічній газеті E15 чеський підприємець Петр Кроґман висловив переконання, що протести невиправдані і частково за ними стоїть російська пропаганда.
До яких країн іде зерно з ваших полів?
Наприклад, ми експортуємо в Ізраїль, Італію, Іспанію, Німеччину, а також маємо досвід роботи з африканськими країнами, такими як Єгипет.
Чи змінилося щось для вас після закінчення липневої дії зернової угоди між Росією та Україною?
Відтоді ціни на транспортування поступово падають. Стара угода була дуже принизливою для України і дозволяла Росії контролювати український експорт. Після того, як Росія денонсувала її в липні, українські продукти харчування не перетинали море близько двох місяців. Лише в середині вересня перші кораблі прибули до портів. З того часу їх було близько двох сотень. Це поклало початок стандартному ринковому експорту української продукції. За останній місяць Україна експортувала більше, ніж торік. Тож система працює, вона набагато дешевша, і росіяни не можуть її саботувати.
Але з того часу росіяни почали атакувати українські порти та вантажні судна. За даними Агентства США з міжнародного розвитку, з моменту закінчення дії зернової угоди було знищено понад 300 тисяч тонн зерна.
Росіяни, звичайно, намагаються нашкодити Україні. Але вона вже не в такому слабкому стані, як минулого року. Росія атакувала річкові та морські порти, але українці вже мають кращі системи протиповітряної оборони. Крім того, українські порти — величезні. Знищити таку кількість терміналів – завдання не з легких. Перед початком нової зернової угоди у вересні Україна здійснила великий наступ у північно-західній частині Чорного моря. Вона змогла вигнати росіян з прибережних вод Одеси, і завдяки цьому північно-західна частина Чорного моря стала безпечнішою.
Перед закінченням старої угоди річку Дунай почали використовувати для експорту зерна. Ви теж користувалися цим коридором?
Так, саме тоді Дунаєм почали вивозити приблизно два мільйони тонн із загалом шести. Річкові кораблі перевозили зерно до Констанци — або через територію Румунії, де є так званий канал Чаушеску, або через дельту Дунаю та вздовж румунського узбережжя. Цей річковий шлях, скажімо так, помірно дорогий. Найдорожчим є наземний шлях, тобто автомобільний і залізничний. На мою думку, він неперспективний для цієї сфери. Тому на польському чи словацькому кордоні не будували більших перевалочних пунктів. І ми не віддаємо перевагу цьому варіанту в майбутньому. Хоча у нас є один потяг, який курсує між Гамбургом та Україною, але ціна такого транспортування надто висока, щоб ми могли його експлуатувати тривалий час. Одним словом, найдешевший, найекономічніший і найекологічніший шлях – через Чорне море.
Транспортування через Чорне море також може бути найбільш ризикованим через російські атаки. Як страхові компанії борються із цим ризиком?
У морському бізнесі ви маєте стандартне страхування, яке покриває всі міжнародні та територіальні пункти на випадок військових ризиків. Але є території, такі як Україна, де ризик війни ще вищий. Там виплачується так звана премія за ризик війни. На початку вересня вартість страхового збору становила приблизно 20 відсотків від вартості вантажу. Сьогодні він уже впав приблизно до чотирьох відсотків. Виявилося, що ринок з цим справляється. Крім того, страхові компанії бачать, що Україна намагається захистити коридор, у тому числі за допомогою союзників, тому поступово знижують маржу.
Навесні Єврокомісія тимчасово заборонила імпорт українського зерна та інших товарів до п’яти країн, які скаржилися, що дешева пшениця заповнює їхній ринок і вбиває місцевих фермерів (Польща, Угорщина, Румунія, Болгарія та Словаччина). ЄК скасувала цей захід у вересні, заявивши, що нічого подібного не відбувається. П’ять країн згодом запровадили або планують запровадити власні обмеження. Поляки навіть знову надали перевагу протестам і блокують прикордонні переходи. Дешеве українське зерно йде в Європу чи ні?
Воно завжди надходило, але йшло переважно в такі країни, як Португалія, Іспанія, Італія, які не є самодостатніми у цьому плані і мають великі тваринницькі ферми, для яких потрібні корми. Заборона, про яку ви згадували, прийшла тому, що її вимагали угорці, словаки, поляки і так далі. Це було досить прикро, тому що в результаті цього подорожчали продукти, і ми фактично завдали шкоди власним споживачам.
Тож проти чого протестують польські фермери (разом з перевізниками — ред.)? З якої причини вони блокують перетини кордону?
Перш за все через власну кишеню. Завжди краще бути монополістом і продавати за вищими цінами, ніж допускати конкуренцію. Але помітно, що Путін дуже радий цим протестам.
Отже, державі немає підстав захищати власних фермерів?
Спочатку вони навіть не хотіли цього робити. Але їх підштовхнули до цього впливові аграрні групи. У ЄС знають, що ми у цьому кращі. Коли працює вільна торгівля, і пекар не може раптово збільшити ціну на хліб удесятеро. Ринкова економіка захищає нас від абсурдно високих цін, але, звичайно, завжди є група, яка хоче більшого за рахунок інших. Але насправді заборони завдали шкоди деяким фермерам. Адже не всі вирощують пшеницю, а деякі, навпаки, використовують зерно для тварин. Хоча це допомогло фермерам, які займаються вирощуванням пшениці, воно зашкодило виробництву яєць, молока та м’яса. ЄС має дуже рішуче виступати проти подібних речей. Щоб наше суспільство не розпалося на підгрупи, які боротимуться одна з одною лише за власні кишені.
Тож по суті не існує жодних аргументів для того, щоб ЄС чи його держави-члени займалися впливом імпорту дешевого українського зерна на фермерів у Європі?
Я вважаю, що це цілком нормальний бізнес. Адже Україна теж звільнила свій ринок для європейських товарів, яких, до речі, туди йде більше, ніж українських — до нас. Ми можемо говорити лише про якісь прикордонні аномалії. Наприклад, коли на польському залізничному вузлі на кордоні накопичується більше зерна, і ціна там може бути на 10 відсотків нижча. У таких випадках Євросоюз може найняти компанію, яка повезе зерно далі. Або може покрити різницю в ціні місцевим фермерам, щоб вони не придумували такі ідеї, які їм пропонує Росія, тобто блокування України з другого боку.
Тож що буде з європейським ринком зерна, якщо Україна стане членом ЄС?
Україні невигідно імпортувати до ЄС. Вона робила це лише з відчаю на першому етапі війни. Зараз зерно коштує приблизно 200 доларів за тонну. А поїздка, наприклад, до Німеччини, коштує 100 доларів. Тобто половину ви витрачаєте лише на транспортування. З морським транспортом цього не станеться. Тому українське зерно логічно воліє йти в порти.
Це означає, що дешевше експортувати зерно до Африки, ніж до Німеччини?
Саме так. Доставка кораблем дійсно порівняно незначна у ціні. Крім того, ви завантажуєте на корабель 10-100 тисяч тонн зерна. Потяг до Європи везе лише близько 1500 тонн. Крім того, зерно потрібно перевантажувати в дорозі. Одна перевалка на кордоні коштує 20 доларів за тонну, тож за кожну ви втрачаєте десяту частину ціни. Європейська залізниця — дорога, транспорт на ній складний і тривалий. З іншого боку, як тільки судно виходить з порту, воно пливе прямо, наприклад, до Марокко.
Ви кажете, що Україна повертається до експорту через Чорне море, що не варто везти зерно до Європи. Мені досі незрозуміло, чому в такому випадку польські фермери разом з перевізниками блокують кордони.
По-перше, вони хочуть вимагати більше грошей від ЄС. Януш Войцеховський, єврокомісар з питань сільського господарства, дуже допоміг у цьому плані. Сам він — поляк. Вони отримали чималу компенсацію від Євросоюзу та від польського уряду, який намагався їм догодити перед виборами. І друга причина – це сила і кмітливість російської пропаганди. Вона нав’язує нам думку, що українці нам шкодять, що ми повинні себе берегти. Росіяни дуже добре оцінили, що якщо вони душать Україну з трьох боків, то було б добре, щоб хтось почав душити її і з того останнього, західного боку. Тому нам почали підсовувати дезінформацію про те, що в ЄС нелегально завозять українське зерно, що Україна виробляє неякісне зерно. Обидва ці аргументи — повна дурість.
Ціна на пшеницю повернулася на рівень 2021 року, тобто довоєнний рівень. Ви очікуєте, що так і залишиться?
У 2021 році зерно почало поступово дорожчати. Адже росіяни стояли на українському кордоні за десять місяців до початку війни. Тому для мене довоєнна ціна – це ціна 2020 року. Тоді вона була 180 доларів. Сьогодні ми на рівні 230 доларів за тонну, отже дотепер більше. Думаю, вона ще трохи впаде, але не настільки — через інфляцію.
Як це виглядає зараз на українських полях? Чи встигли ви цього року посіяти озимі?
Встигли. В Україні треба розрізняти, де є та ферма. На заході та в центрі України проблем немає, там економіка працює. Гірше на ділянках біля фронту чи біля кордонів Росії. Там росіяни щоденно обстрілюють села, інфраструктуру чи українську армію, яка ці кордони охороняє. Але видно, що фермери значною мірою адаптувалися до того початкового шоку. На щастя, ми вже не в 2022 році.
Під час нашої останньої розмови ви попереджали, що український схід прямує до економічного колапсу. Ви закликали Європу почати більш відповідально ставитися до своїх периферійних регіонів. Щось змінилося з тих пір?
На жаль ні. Ситуація на територіях, найближчих до фронту та російського кордону, не є доброю. Туди важко щось завозити і вивозити те, що там вироблено. Людей там теж менше, бо хто захоче спати під гуркіт російських гармат? Ці регіони справді страждають. Чим швидше Україна зробить щось із цим за допомогою Євросоюзу, тим швидше їх можна буде врятувати.
Що вона б мала робити?
Вона має запровадити регіональну політику та компенсувати місцевим жителям збільшені витрати. Одним словом, щоб там варто було жити. Тому якщо ці регіони дійдуть до того, що їм не варто належати до вільної України, до вільного світу, до нас, вони почнуть дивитися в бік Росії. Вона їх потім може дуже просто окупувати. Пересунеться на кілька сотень кілометрів ближче до нас. Будуть створені нові периферії, від яких через деякий час Росія знову щось відріже.
Петр Кроґман навчався у Економічному університеті в Празі (VŠE). У 2014 році він успішно продав компанію “Об’єднані ферми”. Йому належить компанія «Аґроміно», яка обробляє в Україні приблизно 42 тисячі гектарів. Минулого року на ній працювало 800 осіб і щорічно вироблялося 200 тисяч тонн пшениці, кукурудзи та іншої продукції. Є президентом Українсько-Чеської господарської палати.
